Брянська церква – одна з наймолодших у Дніпрі, якщо обирати серед тих, які були побудовані у до-радянський період. Історію її створення та оригінальну юіографію її авторів ми сьогодні і розкажемо. Також не забудемо і про сьогоднішню долю церкви, зокрема і про те, що у ній найцікавіше.
Наприкінці XIX сторіччя в Катеринославі з’являється ще один потужний металургійний завод. Мова йде про сучасний ДМЗ. А при заснуванні він мав таку назву: «Олександрівський Южно-руський металургійний завод Брянського акціонерного товариства». Брянське акціонерне товариство володіло декількома заводами, зокрема і тим, що будувався в Катеринославі.
Товариство, як і завод були дуже потужними і мали великий капітал. Це був справжній металургійний гігант того часу. У 1913 Російська імперія повинна була відзначати важливу дату – 300-ліття правління дому Романових на російському престолі.
Звісно, усі готували свої «подарунки». Подарунком від товариство мала стати нова велика церква. Назвати її вирішили «МиколаЇвською». Така назва вбивала одразу двох зайців: по-перше, імператором тоді був Микола ІІ. А по-друге, його небесним покровитилем вважався святий Микола Мерлікійський. При цьому собор в народі стали називати Брянським, бо знаходився він на землі Брянського товариства.
Доречі, спочатку храм хотіли будувати ближче до центру міста. Але згодом власники вирішили, що храм повинен розміщуватись поближче до заводу. Тому місце будплощадки змінили. Завод пожертвував на будівництво суму в 10 тисяч рублів лише на закладку фундамента, також ще біля 400 було зібрано з робітників. Розпочались всі роботи у лютому 1913 року. Згодом завод виділив ще 170 тисяч рублів на будівництво.
Творцями майбутнього храму стали двоє спеціалістів – Георгій Туровець та Євстафій Константінович. Туровець вважався спеціалістом по церковній архітектурі, і саме він був автором зовнішнього обліку храму. На 1914 рік Туровець займав пост катеринославського єпархіального архитектора.
Константіновіч проектував інтер’єри собору. Зокрема, його робота навіть потрапила у спеціалізоване тогочасне видання «Ежегодник Императорского общества архитекторов и художников» за 1914 рік. Втім, Константінович був настільки неординарною особою, що про нього слід розказати окремо, бо не тільки архітектура була справою його життя.
Справа у тому, що в 1895 році розпочалась боротьба народу Куби за незалежність від Іспанії. У ній прийняли участь і троє добровольців з Російської імперії, одним з яких і був Константінович. Пробули вони на майбутньому «острові Свободи» близько двох місяців і неодноразово приймали участь в боях. Константінович був навіть поранений в ногу. Врешті-решт, вони потрапили в полон до іспанців, але згодом їх відпустили. Згодом Констанінович вже не займався подібними ризиковими пригодами і повернувся до праці архітектора.
Будували майбутній храм за останнім на той час словом техніки. В ньому одразу облаштовували електричне освітлення та систему опалення. Навіть ємність для води, яку використовували для хрещення, теж підігрівалася. Все це проектував інженер з Брянського заводу Сергій Гуков.
Внутрішнє убранство церкви теж було доволі багатим. Повсюди були розміщені ікони та художні рукописні роботи. Картини малював художник Михайло Іванов, що свог очасу навчався у відомого Репіна.
На колокольні храму розміщувались баштові часи. Церква була відкрита у 1915 році. Ця подія викликала неабиякий ажіотаж, зібралось дуже багато людей.
Втім, попрацював храм недовго. Дуже скоро розпочалася революція, в результаті якої в країні встановили владу більшовики. Активна антирелігійна пропаганда не залишала шансів на довге існування церкви, тим більше такої великої.
Остаточна хвиля закриттів церков пішла у кінці 1920-х. Брянську церкву закрили у 1929 році. Втім, собору ще повезло. У ньому розмістилась зала зразків продукції Дніпровського заводу. Пізніше тут облаштували дім піонерів та школярів. Усі колокола були зрізані та зкинуті на землю.
Знов храмом будівля стала у 1941 році, з приходом німецьких окупантів. Після їх вигнання одразу закривати церкву не стали, бо Сталін використовував на своєму боці і православну церкву. Нова хвиля антирелігіозної пропаганди стартувала лише у 1960-х роках. Храм передали міській владі, а згодом він слугував як склад будівельних матеріалів.
Таке варварське використання аж ніяк не сприяло збережнню історичної будівлі. Можливо, її згодом знесли б, але врятував випадок та воля людей. За зверненням суспільства у 1979 році храм внесли у реєстр пам’яток архітектури. А вже у 1982 році був укладений проект реконструкції храму у Дім органної та камерної музики. В 1987 році тут був встановлений орган, який спеціально замовили в Німеччині.
На сьогоднішній день собор передано у власність церкви, але концерти органної музики тут теж проводяться. Для богослужінь існує окреме приміщення. Втім, подальша доля собору і органу невідома. Розміщення поряд трамвайної лінії дуже негативно впливає як на будівлю, так і на інструмент. Будемо сподіватись, що згодом цю проблему вирішать і місто не втратить важливий культурний об’єкт та пам’ятку архітектури.
