Мабуть, кожен дніпрянин бачив цю будівлю біля Менори. Зараз вона відреставрована і приймає різноманітні урочисті події. Історія цього будинку нараховує вже більше 120 років. З будинком пов’язаний безглуздий міф радянських часів, який, втім, і зараз часом зустрічається в публікаціях.
Багата сім’я Пчолкіних була відома в Катеринославі давно. На Успенській площі вони мали свій фамільний особняк, який стояв тут щонайменше з середини XIX сторіччя. Правнук засновника династії, Давид Васильович Пчолкін вирішив оновити будівлю, а точніше збудувати нову, вже з каменю.
Давид Пчолкін, як і його пращури, був доволі заможною людиною. Йому належав потужний бізнес з торгівлі деревиною. Її привозили для продажу одразу на декілька пристаней міста. Належали йому і декілька крамниць, а також будинки у різних місцях Катеринослава, що здавались в оренду.
Для проектування будівлі було запрошено одного з найвідоміших архітекторів нашого міста, Дмитра Скоробогатова. Той не підвів і спроектував доволі розкішний за внутрішнім і зовнішнім оформленням особняк. Численні ліпні вставки повинні були підкреслити статус та можливості власника особняка. Численні декоративні елементи, що збереглись на фасаді до наших часів тоді виглядали дійсно розкішними.
Окремо відмітимо знамениту арку. На її вершині амури тримають щит з монограмою «ПД». Означала вона «Пчолкін Давид» і ніщо інше. Але згодом з’явилась легенда, про яку поговоримо трохи нижче. Сама ж будівля за призначенням повністю ніколи не використовувалась. Купець вирішив здавати її в оренду, щоб нерухомість приносила гроші. Можливо, так він хотів повернути частину коштів, витрачених на будівництво.
Внутрішні інтер’єри будинку збереглись лише частково. Ліпнина присутня і тут, виконана вона у неоруському стилі. Також присутні і росписи стін. Можна з впевненістю казати, що все це було зроблено дуже якісно і дорого, втім більшість кімнат, нажаль, не збереглися.
Давид Пчолкін помер у 1904 році, і будівля перейшла як спадок його дочці. Та володіла ним аж до 1917 року, доки не сталася революція і нова влада не націоналізувала будинок.
В радянські часи з’явилась легенда, що «ПД» означає «публичный дом», тобто будинок розпусти. Ця гіпотеза нічим не підтверджується, бо не було такого часу, щоб будівля здавалася під бордель.
Тим паче, слід враховувати і розташування будинку. Він знаходився на Успенській площі, тобто біля одного з найповажніших храмів міста. Ніхто б не дозволив у такому, майже святому місці тримати бордель. За їх розміщенням та діяльністю слідкували відповідні органи, жоден власник борделю не міг розміщувати його там, де хочеться.
Втім, легенда живе і досі. Зустрічається навіть інформація, що свого часу звідси прокопали підземні ходи у палац Потьомкіна і по них доставляли «дівчаток» в госпіталь, що там знаходився. Певно той, хто про це написав, не дуже розуміється на рельєфі місцевості, бо обсяг роботи який треба було б виконати для облаштування подібного переходу, не відповідав би отриманій вигоді. Та і привозити повій можна було б іншими способами.
Існує і ще одна легенда, про те що нібито колись у домі Пчолкіна хотіли вбити самого російського прем’єра Столипіна, але той відправив замість себе ад’ютанта, і під удар зловмисниці, що перевдяглася повією, потрапив він. Це теж більше схоже на казку хоча б з тої причини, що «кілерша» переплутала свою мішень. Столипін мав характерний вигляд і зовнішність, сплутати його з кимось було б неможливо.
У радянські часи тут спочатку розміщувались різноманітні організації, дотичні до сільського господарства. Вони займались рослинництвом, слідкували за розповсюдженням різноманітних захворювань тощо. Тут навіть побудували два додаткових корпуси, в яких мешкали працівники цих установ.
Вже у 1930-х власник будівлі змінився. Тепер тут розмістилися курси марксизму-ленінізму. До початку війни вони «захопили» майже весь комплекс будівель. Для своїх потреб комуністичні лектори повністю переробили внутрішню частину будівлі, зруйнували більшість кімнат. Була облаштована велика лекційна зала. Звісно, що протягом німецької окупації лекції тут не проводились, але після війни все розпочалось наново.
Але у повоєнному місті було досить скрутно з житловою площею, та взагалі з фондом нерухомості. Тому під курси відвели лише власне особняк, а всі інші споруди колишньої садиби відійшли під комунальне житло.
Згодом курси комуністичної пропаганди остаточно залишили будинок, і на їх місце заїхав «Дім моделей». Про його діяльність інформації майже немає, як і про якісь значні досягнення дніпровських модельєрів. Втім, працював він тут довго, аж до початку 1990-х та здобуття незалежності України.
Дім було переведено в приватну власність. Там розміщувались різні магазини та торгівельні точки. врешті-решт там довго був магазин з продажу італійських меблів. Доля інших споруд садиби склалася ще гірше – вони поступово прийшли у стан суцільної руїни, і їх поступово зносили. Втім, останніх мешканців тутешніх комуналок розселяли вже за часів незалежності.
Згодом, вже при створенні КДЦ «Менора», було вирішено включити до його складу і будинок Пчолкіна. Зараз він виконує функції урочистої зали для зібрань чи презентації, а саму будівлю дбайливо та якісно відреставрували. Зараз вона є однією з прикрас сучасного Дніпра, що нагадує нам про те, яку глибоку та цікаву історію має наше місто.
