Проходячи цією вулицею, ви можете не знати, скільки насправді цікавих подій тут відбувалося та що тут можно побачити. Невеличкий спойлер: ця вулиця пов’язана з криміналом та студентством, а також тут були проблеми у самого «батька народів», пам’ятник якому тут так і не з’явився з певних причин.
Масове встановлення пам’ятників Сталіну після завершення війни тільки поновилося та збільшилося. Адже мудрий керманич держави, що отримала перемогу у найбільшій війні в історії людства, мав бути представленим у всіх куточках тієї держави. Погруддя Сталіна були у більшості шкіл, що вже казати про пам’ятники чи монументи у населених пунктах, їх зазвичай було декілька. Сталін там зображувався або сам, або у компанії з кимось (частіше за все – з Леніним).
Однак після смерті Сталіна все почалось поступово змінюватись. Спорудження нових пам’ятників по всій країні почало трохи пригальмовуватись. Однак остаточний перелом стався після виступу Хрущова та початку «боротьби з культом особистості». Ця подія остаточно перегорнула відношення держави до встановлення монументів Сталіну та існування тих, що вже були споруджені. Їх почали перероблювати, а вже існуючі — зносити. Особливо цей процес активізувався після 1961 року.
У Дніпрі (тоді – Дніпропетровську) такі події теж мали місце. Зокрема, на початку вулиці Гоголя повинен був стояти пам’ятник Сталіну. Втім, до втілення проекту в життя справа так і не дійшла. Автори отримали вказівку переробити монумент у «гоголівський», благо якраз підходило 150-річчя з дня народження письменника. Врешті-решт, монумент відкрили у 1959 році, а погруддя Сталіну десь поділось, і так і не побувало у Дніпрі.
Не будемо далеко відходити від початку вулиці. Саме тут відбулося найвідоміше замовне вбивство в історії Дніпра. 14 квітня 2012 року саме тут розстріляли відомого бізнесмена та забудовника Генадія Аксельрода.
Аксельрод був одним із активних учасників єврейської громади Дніпропетровська. Він був співавтором концепції та керівником будівництва найбільшого у світі єврейського общинного центру «Менора» у Дніпропетровську, одного з найбільших благодійників синагоги «Золота троянда».
У бізнес-колах мав репутацію високо освіченої та начитаної людини, закритої та не публічної. Аксельрод вкрай неохоче спілкувався з журналістами, інтерв’ю давав рідко і лише з дуже значних причин. У 2010 році він вже пережив один замах на своє життя. Тоді під час бізнес-зустрічі, на якій перебував Аксельрод, його друг та партнер Генадій Корбан а також Олег Левін пролунав вибух. Тоді всі залишились живими.
Близько 17:00 14 квітня 2012 року Аксельрод на своєму авто повертався додому. Біля арки на вулиці Гоголя, 1 на нього чекав велосипедист. На обличчі кілера був шолом та маска. Він дістав пістолет із глушником і вистрілив у вітрове скло автомобіля бізнесмена. Але промазав. Геннадій Аксельрод вискочив з машини і кинувся тікати у бік проспекту Дмитра Яворницького. Кілер погнався за ним і ще кілька разів вистрілив у бізнесмена. Від отриманих ран Геннадій Аксельрод помер. Загиблому Аксельроду згодом встановили пам’ятник, а за інформацію про замовників та виконавців було об’явлено винагороду. Втім, невідомо, чи знайшли когось.
А от будинок №13 має свою цікаву історію. Він побудований на замовлення Гершко Лейбовича Геккера, купця 2-ї гільдії. Свого часу Геккер приймав участь у революційній діяльності і змушений був емігрувати з Російської імперії. Еміграція у Франції була вимушеною, адже незадовго до того Геккера та його брата затримали жандарми. Лише у 1890-х роках Геккер зміг повернутись до Росії та розпочати підприємницьку діяльність.
Зокрема, у 1900 році він купив цю земельну ділянку. У тому ж році Геккер розпочав будівництво на своїй ділянці нового триповерхового прибуткового будинку з великими багатокімнатними квартирами. Новий будинок отримав дуже пишне оздоблення фасаду. На фронтоні будівлі, як данина революційному минулому респектабельного купця, було встановлено погруддя завсідника паризької їдальні Геккера – великого ідеолога революційного руху Петра Лавровича Лаврова. Оскільки мистецької ради у місті тоді не було і розміщення бюста ніде не узгоджувалося, на цей символ опозиції просто не звернули уваги.
Незважаючи на вдалий початок комерційної діяльності, Григорій Геккер не зміг утриматись у бізнесі. Майно пішло з молотка, а сам колишній революціонер став просто службовцем у фірмах більш щасливих побратимів за класом. На 1910-ті роки пишний будинок №13 на Гоголівській вулиці вже належав А.П. Кравцову. Розташований вулицею головний корпус використовувався за прямим призначенням, а особняк у дворі орендувала М.Ф. Корнілова, яка розмістила в ньому один із перших у місті приватних дитячих садків.
За роки громадянської війни та перші роки радянської влади колишній будинок Геккера неабияк занепав. У 1927 році його було передано на баланс житлового кооперативу, організованого мешканцями, і поставлено на капітальний ремонт. У ході цього ремонту було збито більшу частину ліпного декору головного фасаду, ліквідовано парадний вхід (хол перетворили на житлову кімнату), переплановано квартири. З оздоблення будівлі пощастило лише бюсту Лаврова. Революціонер був упізнаний, і бюст після демонтажу перевезли до Музею Революції, що створювався в цей час. Він перебував в експозиції музею аж до його ліквідації окупаційною владою у 1941 році, і загинув разом з іншими його експонатами.
Окрім житла, на цокольному поверсі головного корпусу було також поміщено лікарський пункт 3-го єдиного диспансеру, який працював тут аж до 1970-х років. Наразі від усього домоволодіння Геккера вцілів тільки цей корпус колишнього прибуткового будинку. 12 квітня 1996 року розпорядженням голови Дніпропетровської облдержадміністрації будинку було присвоєно категорію цінності «пам’ятка архітектури місцевого значення».
Зустріти на цій вулиці студентів простіше простого. Тут знаходиться Дніпровський регіональний інститут державного управління.
Дніпропетровський регіональний інститут державного управління (ДРІДУ) — це вищий навчальний заклад, який забезпечує підготовку фахівців з державного управління та адміністрування в Україні. Історія інституту сягає 1993 року, коли був створений Дніпропетровський філіал Інституту державного управління і самоврядування при Кабінетові Міністрів України. З того часу інститут активно розвивається та посідає провідні позиції серед закладів вищої освіти у сфері державного управління та адміністрування в Україні.
Унікальність навчальних програм полягає в їх фокусуванні на сучасних технологіях державного управління, політики, адміністративного права, соціології, менеджменту та багатьох інших напрямках. Інститут має сучасний матеріально-технічний базис, який дозволяє студентам отримувати якісну освіту.
Однією з особливостей ДРІДУ є науково-дослідний потенціал, який дозволяє викладачам та студентам проводити дослідження в різних галузях державного управління та адміністрування. Інститут розроб співпрацю з науковими установами, державними та громадськими організаціями, міжнародними організаціями з метою впровадження новітніх підходів у державне управління та розвитку публічного сектору.
ДРІДУ також працює над забезпеченням можливостей для студентів на виконання проектів та практичних завдань у різних установах та організаціях. Це дозволяє студентам отримати необхідний досвід та навички в роботі з державними структурами та громадським сектором. Завдяки високій якості освіти та наукових досягнень, випускники ДРІДУ займають провідні посади в державних структурах та приватному секторі. Вони забезпечують розвиток ефективної державної політики та впровадження передових підходів у державне управління.
Таким чином, Дніпропетровський регіональний інститут державного управління є провідним закладом вищої освіти в Україні, який забезпечує високу якість підготовки фахівців з державного управління та адміністрування, сприяє розвитку науки та забезпечує студентам можливості для професійного зростання та розвитку кар’єри.
