Найчисленніша у світі болгарська діаспора мешкає саме в Україні – 204,6 тис. осіб за переписом 2001 року. На сьогодні найбільша болгарська громада мешкає в Одеській області – майже 151 тисяч осіб, та Запорізькій області – майже 28 тисяч, у Кіровоградській області — понад 2200 болгар. 74 % болгар мешкають у районах компактного проживання, інші 26 % – розпорошені по регіонах України. Мешкали болгари і в межах Дніпропетровщини, зокрема на Криворіжжі.
Географічні межі поняття «болгари Криворіжжя» охоплюють сучасні кордони міста Кривий Ріг та прилеглі території Широківського району Дніпропетровської області, які можливо розглядати як окремий регіон. Його об’єднувальною ланкою є Інгулець та Саксагань у районі її впадіння в Інгулець, уздовж яких оселялися болгари задля налагодження поливу овочів на городах. Місця, де мешкали болгари, були поглинуті з часом містом, а територія широківських болгар була прилеглою до території поселення болгар в околицях Кривого Рогу.
Наявні дані вказують кілька місць, де мешкали болгари: села Гданцівка, Чорногорка, Бажанове, які протягом 1930-х–1960-х рр. ставали складовою міста, а також поселення по лівому берегу р. Інгулець, район села Латівка, селища міського типу Широке, інших сіл, що є територією Широківського району.
На кінець XIX століття, коли ймовірно з’являються болгари в околицях Кривого Рогу, у Російській імперії мешкала значна болгарська громада. Українські землі стали притулком для болгар, починаючи з кінця XIV – на початку XV століття внаслідок турецького завоювання. Та історія формування значної болгарської спільноти пов’язана з подіями кінця XVIII – початку XIX століття, коли внаслідок російсько-турецьких воєн та відповідної політики Російської держави відбувалося масове переселення болгар, що мало кілька етапів і хвиль.
Зрештою, на середину 1860-х рр. сформувалися три райони компактного заселення болгар – Бессарабія, Приазов’я та Крим, а також ряд розкиданих колоній в Херсонській губернії: під Одесою, Миколаєвом, Тирасполем.
Наявність традиційних відомих шляхів міграції болгар у межах губернії, держави, сприяла поширенню дисперсних груп. Як свідчать відомості про репресованих болгар та окремі респонденти, на Криворіжжя болгари приїздили саме з Болгарії, а не із заснованих раніше колоній, сел. Та як саме пролягав їх шлях, сьогодні сказати складно. Тільки в одному випадку мова йде про приїзд майбутнього городника з Болгарії до болгарського села на Миколаївщині, звідки відбулося його переселення на Криворіжжя.
Вагомим чинником появи болгар у районі Кривого Рогу, стало зростання промисловості, насамперед розробка рудників, які сприяли появі значної кількості робітників, їх концентрації та створювали додаткові ринки збуту продукції, зокрема продовольства. Болгари-переселенці знайшли вигідну нішу для розвитку городництва, яке ставало джерелом стабільного прибутку. Зважаючи на географію болгарських поселень, поки що не можна зробити висновки стосовно того, чи є власне криворізькі та широківські болгари єдиним своєрідним анклавом, що мав спільне джерело розселення.
Відома публікація «Катерининською залізницею» 1903 року, містить опис болгар-городників, цитований у деяких вказаних виданнях. Так, після опису станції Латівка та його розташування, йдеться про болгар: «Вздовж майже усієї течії р. Інгулець, по її лівій пологому схилу, видно садиби городників болгар, які на півдні Росії отримали чи найбільшу відомість, ніж знамениті Ярославські городники для північної та середньої смуги Росії.
Вирощують головним чином капусту – головну та цвітну, баклажани та помідори, цибулю, перець – червоний та солодкий, боби, горох, огірки, дині тощо, і збувають не тільки на місці, на рудники й поміщикам, але й відправляють у великій кількості у великі міста: Херсон, Миколаїв, Катеринослав, Харків, Київ, Севастополь і Симферополь».
Цей опис городів болгар дозволяє вести мову про значний масштаб городництва, його продуктивність та товарність. Підкреслимо, що йдеться про розташування болгарських городів уздовж усієї течії річки Інгулець – головного джерела зрошення городів.
На початку XX ст. болгари використовували власну практику городництва, зокрема стосовно техніки поливу – у двох випадках згадуються водопідйомні колеса для поливу поля, що не були характерними для місцевих селян. Болгари дуже часто були одягнені у традиційний одяг. За окремими свідченнями, болгарські, як і німецькі поселенці, сприяли розвитку садівництва у регіоні. Місцеві мешканці називали болгар «желехами».
Поступово болгари перестали поповнювати місцеве населення, оскільки починались проблеми у відносинах між Болгарією та Росією. Переселенці з балканської країни вже не були такими бажанами гостями на території імперії.
До того ж, невдовзі почалась революція, і будь-які шанси на переїзд сюди скільки-небудь великих контингентів болгар звелись до нуля навіть при наявності родичів. Більше того, основна кількість тих, хто мав більш-менш великі кошти, намагався виїхати. Ті ж, хто залишився, поступово змішувались з місцевими за рахунок змішаних браків. Велика кількість болгар була репресована протягом 1937-1938 років. Обвинувачували їх у створенні «болгарської націоналістичної організації», створенні руху опору радянській владі та шпигунстві, причому чомусь на користь Польщі.
Зараз нам про болгар нагадують хіба назви деяких сіл, а також деякі міські топоніми. Від тих, хто колись носив свій власний одяг, сповідував власну культуру та звичаї, нажаль, майже нічого не залишилось.
