Дмитро Яворницький: останні 20 років життя у Дніпрі

14:08  |  15.12.2023
Дмитро Яворницький, Дніпро

Д. І. Яворницького завдяки його довготривалій і наполегливій роботі на благо краю, особливо в період проживання в місті (1905–1940 рр.), можна назвати яскравим репрезентантом української катеринославської інтелігенції. Давайте поглянемо, як він жив останні 20 років, коли в місті встановилась радянська влада.

Труднощі з грошима

У радянський період умови життя вченого знову дещо покращилися: він зміг домовитися, і його будинку та майна не торкнулася хвиля націоналізації та вилучення, хоча декілька разів відбувалися напади на оселю з метою пограбування (один був вже в 1934 р., після складних голодних 1932–1933 рр.). Про заможність ученого в той час свідчить те, що навіть дружина з 1924 р. пішла з роботи і перебувала на утриманні Дмитра Івановича. Хоча інколи вона займалася переписуванням рукописів чоловіка для друку, за що отримувала платню як техперсонал.

Найскладнішим був лише період, коли Дмитра Івановича звільнили з музею і була тримісячна затримка з оплати жалування від ВУАН (із середини жовтня по середину січня). Під час цих подій Серафима Дмитрівна писала Наталії Дмитрівні Полонській-Василенко: «Еще никогда так у нас не было, потому-то мы и приуныли». В той час навіть зібралися продавати бібліотеку Дмитра Івановича для отримання коштів на проживання та допомогли зв’язки Яворницького з першими посадовими особами Радянської України.

Саме завдяки зверненню вченого до них вдалося відновити щомісячне жалування з Академії, яке становило 102 крб. 50 коп. на місяць. А з вересня цього ж 1934 р., після чергового звернення Д. І. Яворницького до Затонського, його підвищили до 150 крб. Опісля ще декілька разів відбувалося підвищення. Проте звичними були затримки з виплатою, що непокоїло подружжя, змушувало звертатися до посадових осіб та до бухгалтерії Академії, в чому завжди допомагала друг сім’ї Н. Д. Полонська-Василенко.

Домашнє господарство

Відтепер більше часу перебуваючи вдома, Д. І. Яворницький все одно не покладав рук: знаходив різну роботу (упорядковував Словник, готував доповіді для виступів на сесіях ВУАН) і заробіток (писав спогади про В. В. Тарновського, а також про І. Ю. Рєпіна на прохання художника І. Е. Грабаря). Звичайною справою для академіка було написання різноманітних заміток у місцеву пресу.

На початку 1930-х дружина академіка почала дуже хворіти, почалися значні проблеми з ногами, тому подовгу залишала Дмитра Івановича самого, від’їжджаючи на один-два місяці до санаторіїв у Єсентуки, Сочі, Кисловодськ, на Кавказ (Цхалтубо, Кутаїсі). Поїздки відбувалися по путівках від АН УРСР, що надавалися рідним, зокрема дружинам від наукової установи. Із 1935 р. академік взяв служницю Катерину, яку пізніше сприймали як дочку і опікувалися її навчанням та матеріальним становищем. Катерина прожила з ними все життя і залишилася жити в будинку після їх смерті, разом із сестрами Серафими Дмитрівни.

У більш важких справах по господарству допомагали його студенти, зокрема Микола Костюк, якого Яворницькі називали «секретарем», і Павло Козар. До хлопців він теж ставився як до синів. Микола Костюк був постійним помічником по господарству і супровідником академіка під час відряджень до Києва на сесії Академії наук УСРР.

Дозвілля

У холодні пори року, зокрема під час хвороб, характерно для повсякдення у подружжя було читання літератури. Коли Дмитро Іванович почував себе гаразд, він читав у себе у кабінеті, а іншим часом уголос декламували Серафима Дмитрівна чи Катерина. Уподобання були найрізноманітніші: від пригод М. М. Миклухо-Маклая та Стенлі Генрі Мортон до величезної спадщини Л. М. Толстого, якою особливо зацікавилися.

Це окрім спеціалізованої літератури, якою до останнього цікавився дослідник і виписував все необхідне. Інколи розважали себе пасьянсом (карткова гра). Знаючи гостинність Дмитра Івановича, не можна уявити його будинок без численних відвідувачів, що розбавляли щоденність та були втіхою для його господарів.

Антикваріат та потяг до гарних речей

У спогадах про вченого згадують як про невибагливу, просту людину, без великих вимог до життя. Та й сам Дмитро Іванович говорив про це, формуючи такий образ, ведучи мову, що не подобається сідати на м’які меблі, бо то шкідливо для здоров’я – «панськими витребеньками» називав.

Робочий стіл Яворницького

Проте, водночас, сам зізнавався своєму хрещенику – Георгію Тушкану: «Не стає вже паперу (зітхає), люблю, грішник, писати на доброму папері гарним пером, тоді й думка летить, ніде не затримується… Оце написав кумові, Іллі Юхимовичу Рєпіну, щоб знову надіслав мені паперу з Фінляндії».

Будинок Дмитра Івановича був обставлений вишуканими дорогоцінними раритетними меблями та речами. Навіть стіни історик вирішив розмалювати козацькою тематикою, що дивувало гостей. І це
при тому, що в той час модно було стіни обклеювати шпалерами. Як відмічав російський філософ В. М. Розін: «Російський інтелігент віддавав перевагу життю в світі книжок, ідей, аніж у сірій, а часом і страшній російській дійсності». Тобто так вчений хотів вдома зробити свою «Запорозьку Січ», абстрагуватися від сучасної йому дійсності.

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Оставьте комментарий

*

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: