Педагогічна освіта в Україні має давні традиції, які беруть свій початок з минулих століть. У структурі закладів, що, починаючи з XIX ст., готували педагогів різного рівня, були й учительські інститути. За даними С. Сірополка, відомого вітчизняного педагога та історика освіти, перед революцією 1917 року в Україні існувало вісім учительських інститутів. Один з них знаходився у Катеринославі, тобто у Дніпрі.
Довгий час у Катеринославі були відсутні установи, які надавали б спеціальну педагогічну освіту. Тобто була відсутня система підготовки спеціалістів загальної освіти навіть у широкому сенсі цього визначення, коли мається на увазі й професійна підготовка усіх осіб, причетних до виховання й освітньої підготовки молоді, зокрема батьків.
Незважаючи на те, що спеціальних вищих чи інших педагогічних навчальних закладів, які б готували майбутніх педагогів, у Катеринославі не було до 1910 року, педагогічна думка набула значного розвитку наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. У першу чергу в працях таких відомих новаторів-педагогів, як І. Я. Акінфієв, А. С. Синявський, М. В. Чехов та ін. Питання викладання у середній школі активно обговорювалися у Катеринославському науковому товаристві (де навіть було створено педагогічну секцію), Катеринославському педагогічному гуртку, у виступах відомих педагогів Катеринославщини на педагогічних та інших з’їздах, де проходили дискусії з питань викладання різних дисциплін у середній школі.
У Катеринославі також були впроваджені у життя так звані тимчасові учительські семінарії, які були однією із форм удосконалення підготовки вчителів у Російській імперії. Це періодичні літні з’їзди вчителів, що створюють педагогічні курси. Вони відкривалися з дозволу попечителя учбового округу. Перші такі курси для народних учителів Катеринославської губернії були відкриті у Катеринославі з ініціативи губернського земства під керівництвом професора Катеринославського гірничого інституту В. В. Курилова у травні 1903 року.
Успішне проведення таких курсів, зацікавленість вчителів, необхідність вжиття невідкладних заходів із підготовки вчительських кадрів, яку викликало саме життя і на що було звернуто увагу в указі Миколи ІІ від 15 березня 1903 р., стали стимулом для створення в Катеринославі учительського інституту. Після революційних подій 1905–1906 років у місті все ще залишався тільки один вищий навчальний заклад (Катеринославське вище гірниче училище), який на той час ще не мав статусу інституту.
Питання про відкриття учительского інституту виникло ще у 1908 р., коли попечитель Одеського учбового округу звернувся до Катеринославської губернської земської управи (КЗГУ) з повідомленням про «предположение свое войти с представлением в Государственную Думу об учреждении в некоторых пунктах империи новых учительских институтов, в том числе одного для Одесского учебного округа».
Але думки повітових земств (повітових земських зборів та земських управ) з цього приводу розділилися. Одностайності визнання необхідності такого інституту для Катеринославщини не спостерігалося. Серед основних питань були такі: чи необхідним є взагалі учительський інститут, хто повинен його фінансувати, де він повинен розташовуватися. Щодо першого питання, то збори Верхньодніпровського, Слов’яносербського, Катеринославського, Павлоградського, Олександрівського (Запоріжжя), Новомосковського повітів висловились за відкриття інституту, причому саме у Катеринославі.
А от питання фінансування було більш болючим. Земства не хотіли фінансувати його роботу. Наприклад, Павлоградське і Олександрівське повітові земства утрималися від обіцянок фінансової підтримки, причому Олександрівське земство взагалі заявило, «что подготовка надлежащего педагогического персонала должна лежать на обязанности государства и удовлетворяться всецело за счет средств последнего».
Тим не менш, 19 жовтня 1910 р. Інститут було відкрито у будинку, наданому М. С. Пальчинським. Надалі місто виділило Учительському інституту місце під забудову, архітектором Б. Добротворським було виконано навіть проект будинку, але далі справа не пішла. Тому інститут перебрався у новозбудований будинок Айнбергів, у нагірній частині міста, з власником якого було укладено орендний договір на два роки.
Учительський інститут готував спеціалістів із незакінченою вищою освітою за трирічним циклом. Перший рік був загальноосвітнім, спеціалізація запроваджувалася на другому і третьому роках навчання. Учителі інституту намагалися бути на передових позиціях тодішньої педагогічної думки, брали участь у різних педагогічних нарадах та з’їздах.
Зокрема, відомо, що у 1914 р. директор Катеринославського вчительського інституту М. Руновський брав участь у 2-му Всеросійському з’їзді з експериментальної педагогіки. Учительський інститут проіснував до 1920 р. відповідно до «Тимчасової інструкції губернським відділам народної освіти», розісланої на місця 24 лютого 1920 р., старі юридичні та історико-філологічні факультети університетів ліквідовувалися і починалася організація інститутів народної освіти з метою підготовки працівників освіти.
Серед випускників учительського інституту у Катеринославі було багато тих, хто своєю подвижницькою працею на педагогічній ниві немало зробив для розвитку освіти в Україні. Зокрема Володимир Михайлович Писаревський, випускник Катеринославського вчительського інституту 1913 р. Після закінчення інституту з 1918 р. він працював учителем української мови у школах Полтави та Полтавського району. З 1929 р. викладав українську мову та літературу на Полтавських окружних державних курсах українознавства, далі працював на робітничому факультеті Полтавського інституту інженерів сільськогосподарського будівництва, багато зробив для поширення української мови та літератури.
