В Європі, де на кінець XIX століття уже завершився технічний переворот, були чималі кошти, що приносили незначний прибуток. У пошуках ринку застосування цих коштів європейці звернули увагу на Південно-Східну Україну, і не помилились. Саме іноземний підприємницький капітал, і в першу чергу французький і бельгійський, відіграв провідну роль у становленні, формуванні та розвитку унікального промислового комплексу Придніпров’я.
На той час Бельгія була передовою економічною і промисловою державою Європи, їй належало перше місце за густотою залізниць, друге – за видобутком вугілля, виробництвом сталі й чавуну. Більшість бельгійських товариств – 107 зі 117 – відкрили свою діяльність у Росії в 1896–1900 років. Сфера поширення бельгійських товариств у господарстві була значною, але найважливішими об’єктами їх діяльності стали гірничо-металургійна, металообробна і машинобудівна промисловість, видобуток вугілля і виробництво коксу, а також міський транспорт.
На частку цих галузей припадало понад 70 % акціонерного капіталу бельгійських товариств. Домінуючі позиції серед іноземних підприємств бельгійці посідали в гірничо-металургійній справі, у виробництві цегли й кераміки. У міському транспорті й скляній промисловості вони були монополістами. Акціонерні капітали бельгійських товариств найбільших великих підприємств нараховували від 5 до 15 мільйонів карбованців. На 1901 рік у Росії діяло 117 бельгійських АТ у 17 із 18 існуючих галузях господарства. За пізнішими підрахунками радянських економістів, найбільше їх припадало на металообробку і машинобудування – 27.
П’ятнадцять підприємств діяли в чорній металургії, 10 видобували вугілля, 12 виробляли цеглу й кераміку, 6 працювали у скляній, 3 – у хімічній промисловості і 21 – у міському транспорті. В усі ці
підприємства було вкладено 181,502 тисяч карбованців капіталу. Більшість бельгійських АТ для діяльності в Росії засновувалися в Брюсселі. Там же були їх правління, які випускали і розповсюджували акції номіналом від 100 до 500 франків. Скуповували їх як юридичні, так і фізичні особи з кола великої буржуазії – члени правлінь комерційних банків і керівники провідних промислових монополій. Саме в Європі до сьогодні збереглася значна кількість акцій іноземних компаній. В історичному музеї Дніпропетровська є 34 такі акції – бельгійських і французьких підприємств.
Першим доменним підприємством у районі Катеринослава, збудованим бельгійцями, став Дніпровський металургійний завод Південно-російського Дніпровського металургійного товариства. Засновниками товариства в 1886 р. стали бельгійська компанія «Кокріл» (90 %) і Товариство Варшавського сталеливарного заводу (10 %). За оцінкою бельгійських дослідників, саме це товариство стало символом бельгійського індустріального розвитку. Будівництво заводу велося прискореним темпом, і 17 лютого 1889 р. була задута перша доменна піч, а 8 червня – друга.
Фінансовий успіх Товариства був очевидним: його акції на Брюссельській біржі котувалися вище за всі. З 1892 по 1900 р. підприємства цього товариства сплатили своїм акціонерам дивідендів на суму 13 млн крб (майже 35 млн золотих франків). З 1890 по 1901 р. дивіденди зросли з 10 до 40 %.
Такий карколомний успіх першого підприємства виявився великою спокусою для іноземних підприємців.
Перспектива швидкої і великої наживи закрутила голови капіталістам Бельгії, які протягом декількох років були основними інвесторами і господарями Південної металургійної справи. У центрі особливої уваги залишався Катеринослав, за що й одержав назву «Російський Серен» (за аналогією з металургійним центром у м. Серен поблизу м. Льєж).
У другій половині 80-х рр. з міста Льєж, що в Бельгії, приїхали до Росії брати Шарль і Жорж Шодуари. Жорж (Георгій) отримав звання купця першої гільдії і російське ім’я Єгор Карлович. Уже в
1889 р. брати заснували Акціонерне товариство російських трубопрокатних заводів з основним капіталом у 3,5 млн крб. Головою правління став Ж. Шодуар. Товариство побудувало три заводи в
Катеринославі.
Першим у 1890 р. став до дії трубопрокатний завод «Шодуар-А», який був родоначальником трубного виробництва в чорній металургії (нині – ВАТ «Дніпропетровський трубний завод»). Він виготовляв труби з мартенівської сталі. Мав три мартенівські печі, прокатні стани, гартівні й зварювальні печі. При 2000 робітників продуктивність заводу становила до 4 млн крб на рік. За малий час завод перетворився на велике промислове підприємство міста.
Другим заводом товариства став залізоробний завод «Шодуар-В» у Нижньодніпровську, заснований 1899 р. (нині – ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод ім. Комінтерна», або «Комінмет»). Виникнення цього заводу пояснювалося тим, що перший не зміг забезпечити зростаючі потреби регіону в металевих виробах. Цинкувальне і прокатне відділення заводу виробляли дахове, посудне і хвилясте залізо, лопатну сталь.
У 1914 р. почало роботу третє підприємство товариства – чавуноплавильний завод «Шодуар-С»,
який спеціалізувався на виробництві металургійного устаткування (нині – АТ «Дніпроважмаш»).
Майже з кожним потягом прибували із Заходу гості до Катеринослава. Влітку 1895 р. місто відвідав Карл Дітріх, директор газети «Брюссельская биржа». Нові заводи із значною часткою бельгійського капіталу, проте за участю місцевих капіталістів, виникали один за одним. У 1895 р. бельгійці придбали в Катеринославі механічний завод товариства «Езау і К». Під керівництвом Г. Стевенса,
О. М. Горяїнова товариство було перейменовано на Бельгійське акціонерне з основним капіталом у 5 млн франків, який згодом збільшився до 7,5 млн.
Це був перший сталеливарний завод на Півдні і одне з кращих підприємств такого профілю в Росії. Управителем заводу в 1897–1898 рр. був інженер І. Я. Езау. Персонал для заводу – директора, майстрів, досвідчених робітників і ливарників – запросили з-за кордону. У той же час керівництво заводу відправило до Бельгії на сталеливарні заводи групу російських робітників.
На заводі були виготовлені сталеві машинні частини для панцирника «Князь Потемкин» і двох крейсерів «Очаков» і «Кагул». У 1901 р. тут працювало 1228 чол. (нині – колективне виробниче
підприємство «Дніпропетровський комбайновий завод»).
Із бельгійською підприємницькою ініціативою пов’язаний розвиток міської інфраструктури, і в першу чергу будівництво трамваїв – як електричних, так і кінних. Бельгійський трамвай був разом
із гірничодобувною і металургійною промисловістю найважливішим і найпомітнішим інвестиційним проектом. Трамваї в великих і малих містах Росії і України були найбільш помітною ознакою економічної присутності Бельгії в економіці імперії. Першим містом Російської імперії, де використовувалися трамваї на кінній тязі, була Одеса: там компанія «Одеський трамвай» під
керівництвом бельгійців побудувала в 1880 р. трамвай.
Анонімне акціонерне товариство Катеринославських міських залізних шляхів було засноване в 1897 р. Основний капітал – 750 тис. крб, правління в Брюсселі. Концесійний договір між представником товариства «Центральна компанія залізниць і трамваїв» (Париж) і міською управою було підписано 3 червня 1896 р. Передбачалося будівництво трамвая й експлуатація його протягом 40 років.
Нерівний ландшафт міста, розташованого на трьох пагорбах, зумовив побудову тут електричного трамвая. Облаштуванням дороги займалося німецьке акціонерне електричне товариство «Шуккерт і Кº». Електричне обладнання вимагало проведення цілої низки випробувань, які здійснив бельгійський фахівець – електротехнік, інженер Ван-Флоттен. 14 червня 1897 р. трамвай почав курсувати по головній артерії міста – Катерининському проспекту маршрутом вокзал – Соборна площа з трьома бічними гілками загальною довжиною 15 км.
Кожен кілометр будівництва обійшовся у 100 000 крб. Але все це було виправдано чистим щорічним прибутком від експлуатації – 225 тис. крб. У 1898 році товариство отримало назву «Анонімне товариство „Катеринославський трамвай“». До складу адміністративної ради товариства увійшли: банкір і сенатор Густав де Доне, банкіри Павел Лангле, Г. Леон, Д. Август, промисловець Альберт Туртель, власник Г. Павел Гаммельрей та І. М. Файн, який був представником товариства в Катеринославі.
Директором трамвая був бельгієць Г. Е. Камб’є. За перше півріччя 1897 року «Бельгійський трамвай» перевіз понад 2 млн пасажирів і став найбільш прибутковим підприємством міста. Маршрут «Бельгійського трамвая» у сучасному Дніпрі за великим рахунком діє і сьогодні.
За матеріалами Першого загального перепису населення імперії в 1897 р. в Катеринославській губернії бельгійських підданих нараховувалося 576 осіб (359 чоловіків і 217 жінок). У Катеринославі
на цей час мешкало бельгійських підданих 63 особи (36 чоловіків і 27 жінок). У місті було створено Генеральне Бельгійське консульство. У 1905 р. воно містилося по вул. Садовій (сучасна Андрія Фабра). Консулом був Генен Гектор Олександр. У 1912 р. Генеральним консулом був Кавалер де-Варнан Людвиг Людвигович. Адреса консульства – вул. Базарна, 9 (нині Святослава Хороброго).
Катеринославщину називали «Російською Бельгією», Донецький басейн «десятою бельгійською провінцією». Інженери, середній технічний персонал, кваліфіковані працівники масово прямували до нового промислового Ельдорадо. У губернії був найбільший відсоток бельгійських громадян. Залізничне сполучення між Бельгією і Україною забезпечували комфортабельні потяги.
Високі заробітки і відмінні соціальні умови приваблювали іноземців. Вони мешкали в окремих цегляних будинках «з усіма вигодами». Для них відкривалися школи, магазини, парки, казино. Займалися вони кінним спортом, рибальством, мисливством. Бельгійські підприємці опановували новий для них життєвий простір. Іноді вони ставали засновниками первинної міської і селищної інфраструктури регіону, створеної навколо фабрик і заводів.
Також вони сприяли створенню медичної, навчальної та культурно-просвітницької мережі в заводських і рудничних містечках і селищах – народного театру «Малороси» (при Петровському заводі), духового оркестру на скляному заводі, бібліотеки. Будували православні й католицькі храми. Заробітна плата тут була вдвічі і навіть втричі вищою, ніж не тільки в Україні, але й у Росії. Робітники одержували премії, різноманітні доплати. Кваліфіковані робітники мали добротні будинки.
