З історією Придніпров’я пов’язана доля багатьох відомих та маловідомих природознавців, які народилися чи працювали тут. На жаль, не про всіх ми маємо достатньо відомостей. Протягом трохи більше ніж 10 років на Катеринославщині жив і працював учений-лісознавець Андрій Васильович Новак.
Андрій Васильович Новак народився 30 листопада 1879 р. в селі Плетений Ташлик Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині Кіровоградська область) у родині селянина. У «Трудовому списку», складеному в 1928 році, А. В. Новак вказав, що за національною приналежністю він є українцем, але в 1936 році в «Особовому листку» зазначив, що він є сербом.
Трудовий список складався в часи українізації, тож А. В. Новак, який володів українською мовою, міг вказати національність із певних кон’юнктурних міркувань. Сербську, до речі, він знав також. Про місце, де він отримав середню освіту, нічого не відомо. У 1895 році Андрій Новак склав іспит на звання сільського вчителя і цілий рік учителював. Згодом вступив до Херсонської середньої хліборобської школи. На початку ХХ столітті опинився в Харківській губернії, де приступив до виконання обов’язків керівника маєтками землевласника Скалона, якому належало кілька тисяч десятин землі.
Якщо вірити Особовому листку, складеному самим А. В. Новаком, протягом 1902–1908 рр. він навчався в Петербурзькому лісному інституті на спеціаліста з лісознавства. Після закінчення навчання деякий час викладав у школі Глоголевої в Петербурзі та на Вищих політехнічних курсах. Одночасно працював у географічному та Вільному економічному товариствах. В останньому навіть виконував обов’язки секретаря комісії з поширення сільськогосподарських знань, а з часом був обраний дійсним членом товариства.
Ще зі студентських років Андрій Новак мав активну громадянську позицію. Під час Першої російської революції 1905–1907 років брав участь у селянському русі. Перебуваючи в Петербурзі, редагував журнал «Селянське землеробство», уже в 1917 році був членом Селянського союзу, від імені якого його обрали делегатом Петроградської ради робітничих, селянських і солдатських депутатів.
На початку 1910-х років, як вказував Новак, він через хворобу виїхав в Україну. Спочатку працював у земстві Полтавської губернії як представник уряду, пізніше перебрався на Катеринославщину.
Коли саме Андрій Васильович з’явився на Катеринославщині, точно не встановлено. Джерела свідчать, що вже в 1915 році він обіймав посаду завідувача Катеринославського пісчаноярного округу і входив до числа гласних Бахмутського повітового земського зібрання від відомства державного майна.
У 1917 році життя Андрія Васильовича круто міняється. Із маловідомого земського діяча і чиновника він перетворюється на активного громадського діяча, одного з лідерів «оновленого демократичного земства».
Після лютневої революції 1917 року в Катеринославській губернії по суті діяло три осередки влади: Тимчасовий виконавчий комітет громадських організацій, Рада робочих, селянських і солдатських депутатів і Катеринославська українська губернська рада.
Двадцять п’ятого червня 1917 року на вимогу «демократичних» сил відбулася позачергова сесія губернського земського зібрання. Під час роботи нового земського зібрання стало помітно, що представники земства зі старого складу втратили свій вплив. По-перше, на засіданні головував не губернський маршалок дворянства, як було до цього, а представник від «демократичних» сил.
По-друге, був повністю змінений склад губернської управи. У перший день зібрання головою зібрання було обрано представника Селянського союзу Андрія Васильовича Новака. Через
три дні, 28 червня, його ж обрали головою управи.
На цій надзвичайній сесії А. В. Новак намагався закласти нове підґрунтя роботи земства, яке мало базуватися на демократизмі та єдності. Андрій Новак закликав земців будувати нове життя в інтересах народу. Однак, як покаже час, в умовах революції це було дуже складно здійснити.
Після завершення зібрання між новими членами управи обов’язки були розподілені таким чином: голова управи А. В. Новак здійснював загальне керівництво відділами народної освіти, санітарного, ветеринарного і зоотехнічного, розпорядчого відділу і зоотехнічною станцією. Члени управи відповідали: Е. Я. Строменко – за агрономічний відділ, В. Е. Дубовик – за бухгалтерію, емеритальну касу, касу дрібного кредиту, К. А. Борисов – за санітарний і гідротехнічний відділи, А. А. Белецький – за страховий, за будівництво шляхів, відділ вогнестійкого будівництва, Г. З. Тимофєєв – за ветеринарний і зоотехнічний.
Більшість управи складалася з представників третього стану: міщан і селян, які не мали поняття про земське самоуправління і характер роботи управи. За півроку, протягом яких працювала нова управа, земська справа втратила динаміку розвитку. Єдине, чим відзначився новий голова А. В. Новак, це систематичні звернення до населення губернії із закликами про допомогу земству й
армії.
16 липня 1917 р. управа звернулася через земську газету «Народная жизнь» до народу: «Згідно з постановою губернського земського зібрання до вас звертається нова народна губернська земська управа із закликом підтримати велику земську справу рідної губернії, готову похитнуться від недоліку коштів».
Подібне звернення публікувалося в земській газеті із завидною регулярністю. Та, очевидно, впливу на населення не мало. Заспокоюючи «трудове» населення губернії, нова губернська управа намагалася перекласти весь тягар земських зборів на «поміщиків, фабрикантів і заводчиків». З них збори обіцяли стягувати в першу чергу, енергійно і примусово.
Однак жодних дієвих заходів або кроків щодо поліпшення продовольчої, соціальної, фінансової ситуації нова управа так і не здійснила. В умовах політичної, економічної і соціальної кризи, що наростала, управа просто втратила контроль над ситуацією.
Протягом 1918–1919 років А. В. Новак продовжував очолювати Катеринославську губернську земську управу. У цей час земство являло собою кволий організм, який в умовах калейдоскопічних змін влади не міг впливати на ситуацію. До того ж самого А. В. Новака двічі арештовували як представника Селянського союзу – у часи Української держави гетьмана П. Скоропадського і під час захоплення Катеринослава військами Добровольчої армії А. І. Денікіна.
З остаточним установленням радянської влади, у 1920 році, А. В. Новак працював на різних господарських посадах в Катеринославському губернському земському відділі: головою губпосівкому, начальником губернського лісового управління, інспектором сільськогосподарської освіти Катеринославського губернського відділу народної освіти.
У тому ж 1920 році був запрошений лектором до Катеринославського землевпорядкувального технікуму, а в 1922 році став викладачем Катеринославського інституту народної освіти (тепер Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара). Також він був обраний головою Катеринославської дослідної станції. Окрім того, з 1921 року він став головою Обласного управління з дослідної справи, а наступного року призначений начальником Катеринославського головного лісового управління.
У 1924 році Андрій Васильович залишає Катеринослав і переїжджає до Харкова, там викладає в Харківському сільськогосподарському інституті такі дисципліни: «Вступ до вивчення лісового господарства», «Загальне лісознавство». «Енциклопедія лісового господарства». Останній предмет він викладав також в Катеринославському ІНО. У 1926 році А. В. Новак уже на посаді професора спеціального лісництва Київського Сільськогосподарського інституту, а в червні 1927 р. – декан лісо-інженерного факультету.
У 1930 р. А. В. Новак знову міняє місце роботи. Його було затверджено професором по кафедрі лісової меліорації Лісотехнічної академії в Ленінграді, яку він свого часу закінчив. У травні 1933 р. звільняється з роботи за власним бажанням і бере участь у Васюганській експедиції. Основною метою експедиції – а таких експедицій на Васюган радянська влада влаштувала цілих три – було вивчення можливостей для розселення на території басейну річки Васюган (північний район Томської області) розкуркулених сімей.
Після завершення експедиції А. В. Новак до Ленінграда не повернувся. У листопаді 1935 р. він був зарахований спеціалістом ботанічного саду Томського державного університету, який став останнім місцем роботи Андрія Васильовича. Можна припустити, така часта зміна місць роботи була пов’язана з намаганням уникнути «викриття» свого не вповні пролетарського минулого.
Відповідні органи все ж довідалися про його непросту біографію, незважаючи на те, що він намагався її приховати. У квітні 1937 він був заарештований, засуджений і розстріляний. Вирок було виконано 20 серпня 1937 року.
