На кінець XVIII — початку XIX століття наш регіон багато в чому був ще малозасвоєним. Тут не було великих за розмірами поселень, якихось підприємств чи промисловості. Однак знайшлися люди, які змогли буквально за десяток-два роки значно посилити економічний потенціал Катеринославщини.
У другій половині ХVIII століття, а особливо в першій половині ХІХ століття, посилюється перехід купців до промислової діяльності. Збереження кріпосництва в Російській імперії стримувало промисловий розвиток, але не могло зупинити його повністю. З початком нового століття в промисловість поступово почав проникати купецький капітал. Становище самих купців також помітно змінилося.
Мінімальний капітал, необхідний для вступу до гільдії, було підвищено з 3 до 8 тисяч карбованців. Відповідно зростає й гільдійський податок з 5 до 500 карбованців. Відбувається відносне й абсолютне зниження кількості купецтва з 2,5 до 0,5% від усього податкового населення. Помітне послаблення позицій старого гільдійського купецтва, особливо першої й третьої гільдій, виявилося після війни 1812 року. Кількість купецьких свідоцтв у 1816 році становила більше ніж 20 тисяч, а до 1824 року цей показник зменшився до 13 тисяч.
У першій половині ХІХ століття було видано низку законів, які уточнювали й доповнювали колишні права, обов’язки купців та їхній статус. Видане 14 листопада 1824 року «Дополнительное постановление об устройстве гильдий и о торговле прочих состояний» давало дозвіл купцям першої гільдії, крім усього, заводити власні фабрики й заводи (крім винокурень); так само і для купців другої та третьої гільдій, з обмеженням для останніх у кількості робітників (не більше 32). Розвиток транспортної системи призводить до падіння купецьких прибутків колишніх масштабів та збільшення прошарку селян-торговців. Незважаючи на те, що торговельна діяльність міської буржуазії домінувала над промисловою, значна частина купців 1-ї та 2-ї гільдій спрямовувала свої капітали на організацію великих підприємств.
У першій чверті ХІХ ст. успішно розвивалися галузі, пов’язані зі скотарством, а саме такі, у яких поміщики не відігравали значної ролі. Купці з успіхом розводили худобу на орендованих пасовиськах, щоб потім її забити й обробити отримане. У першу чергу, слід назвати шкіряні, салотопні, свічні заводи, вовномийки, рибні та інші. Їхніми власниками частіше за все були купці.
Будівництво нових й зміни зовнішнього вигляду старих міст спричиняють зростання попиту на будівельні матеріали, у першу чергу, на цеглу. Широкий ринок збуту стимулював розміщення купецьких капіталів саме в цю галузь виробництва. Масштабне будівництво, що розгорнулося в Південній Україні, викликало появу цегельних, черепичних та лісопильних заводів.
У 30-х роках ХІХ століття, через відсутність централізованого фінансування міського будівництва з боку держави, Катеринослав, хоч і мав статус губернського міста, багато в чому залишався провінційним. Із 1095 будинків лише чотири були кам’яними, інші — дерев’яні й хати-мазанки із солом’яними дахами. Своїм подальшим розвитком місто великою мірою зобов’язане купцям, які не лише торгували, а й фінансували його кам’яне будівництво. У Катеринославі 1837 року було лише два цегельні заводи. Також на Катеринославщині працювали і 3 вапняні заводи.
Дореформеному купецтву України було притаманне намагання вкласти капітали, отримані торговельним шляхом, у промисловість. Це явище характеризує менталітет вітчизняного торговця. В умовах відносної нестабільності феодально-кріпосницької системи в цілому й змінах в економічній політиці імперії зокрема, купівля чи будівництво промислових підприємств вважалися надійними інвестиціями для забезпе-чення купецьких родин.
З певними припущеннями міські підприємства України на 50% від загальної кількості належали до купецьких, а напередодні реформ – до 72%. Таким чином, купецтво Південної України взяло активну участь у створенні нових підприємств і новітніх видів виробництва. На середину ХІХ століття багато хто з купців та заможних селян були вже власниками промислових підприємств з найманими робітниками: гуралень, цукроварень, олієнь, цегелень тощо.
У власність купців та багатих селян перейшла більшість вітряних і водяних млинів, яких у кожній губернії налічувалося по кілька тисяч. Нові підприємці прагнули розміщувати свої підприємства безпосередньо в містах, які були ринками збуту їхньої продукції й водночас місцями зосередження найманої робочої сили. Промисловість зароджувалась у містах поступово, оскільки для цього вимагалось залучення певних матеріальних і людських ресурсів.
Серед факторів, що суттєво стримували купецьке підприємництво, були такі: нестача оборотних капіталів, слабкі кредитні можливості, тарифна політика й схильність урядових кіл до фритредерства, часті війни. Тому не дивно, що багато купців продовжували віддавати перевагу торговельній діяльності.
