На жаль, ця непересічна постать, його внесок у розбудову історичного факультету, підготовку кадрів істориків у нашом місті у 1949–1956 роках тривалий час залишались поза увагою дослідників. Вчений продовжив справу попередників Д. Ф. Красицького та Д. П. Пойди, які стояли у витоків історичного факультету ДДУ.
Микола Петрович Долінін народився 17 квітня 1906 р. у м. Ярославль у родині робітників. Батько, Петро Павлович Тютюшкін, мав селянське походження. Тривалий час працював двірником та сторожем у приватних осіб, самостійно навчився читати і писати. Після жовтневих подій 1917 року він освоїв професію швейцара та кур’єра, працюючи в ощадній касі.
Непростий життєвий шлях батька, його «університети» підштовхнули М. П. Долініна до відповідального вчинку – після смерті батька у 1929 р. він змінює прізвище і відтоді стає Долініним. Мати, Тютюшкіна Харитина Василівна, також походила з селянської родини. Працювала кухаркою та прачкою. Пізніше стала домогосподаркою, зосередивши увагу на вихованні сина. Померла у 1947 році.
М. П. Долінін був єдиною дитиною в родині. З юнацьких років прагнув допомогти батькам матеріально, працював двірником. У 1917 р. закінчив трикласну парафіяльну школу. В автобіографії зазначається, що «в роки громадянської війни і іноземної інтервенції служив канцеляристом в Ярославському губернському відділі Робфаку». У 1924 році юнак закінчив середню школу для дорослих і вступив на суспільно-економічне відділення Ярославського педагогічного інституту.
Після закінчення ВНЗ у 1928 р. він працював спочатку в середній школі, а згодом – викладачем суспільних дисциплін у вищих навчальних закладах м. Іваново. Так званий «іванівський» період його викладацької діяльності тривав із серпня 1928 по квітень 1943 року. Друга світова війна не обійшла стороною долю молодого викладача. У 1943–1945 роках М. П. Долінін перебував у діючій армії, де виконував обов’язки політрука полку та агітатора. Був поранений, тривалий час лікувався, проте залишився на все життя інвалідом ІІ групи.
За свій ратний подвиг був нагороджений чотирма бойовими нагородами. Серед них «Орден Червоної Зірки» та «Орден Вітчизняної війни». Після демобілізації М. П. Долінін приїздить до Дніпропетровська. Разом з ним у місто на Дніпрі переїхала велика родина: дружина Ніна Андріївна, сини Юліан та Валерій і донька Наталія, без яких важко уявити «дніпропетровський» період життя та діяльності вченого-історика.
У 1946–1948 рр. М. П. Долінін працює старшим викладачем у Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті. Протягом 1948–1949 рр. навчався у Москві на курсах дисертантів при Академії суспільних наук при ЦК ВКП(б). 13 травня 1949 року успішно захистив у столиці кандидатську дисертацію по темі «Развитие общественной мысли в России в начале XVII в.». Це стало підставою для листа заступника міністра вищої освіти СРСР Самаріна до ректора Дніпропетровського держуніверситету Л. І. Сафронова від 23 травня 1949 р. з пропозицією розглянути кандидатуру М. П. Долініна «на должности заведующего кафедрой истории СССР вверенного Вам университета».
Із Дніпропетровським державним університетом пов’язані вісім років плідного науково-педагогічного життя М. П. Долініна (1949– 1957 рр.). Він продовжив справу попередників Д. Ф. Красицького та Д. П. Пойди, які стояли біля витоків історичного факультету ДДУ, очолювали кафедру історії СРСР у 1943–1946 рр. та у 1946–1948 рр.
М. П. Долінін обіймав посаду завідувача кафедри історії СРСР у непрості часи (1949–1953, 1955–1956 рр.). Він виявив себе здібним організатором, вимогливим керівником. Був одним із засновників першого збірника наукових праць «Научные записки Днепропетровского университета. Сборник работ исторического факультета» (1951 р.), який друкувався у видавництві Київського державного
університету. Прикметно, що М. П. Долінін був причетний до появи й наступних трьох збірників (1953, 1954, 1956 рр.), будучи членом редакційної колегії.
Під час роботи на історичному факультеті ДДУ, М. П. Долінін викладав цілу низку навчальних курсів. Серед них: історія СРСР, історіографія та джерелознавство історії СРСР. У «Научных записках Днепропетровского университета» завідувач кафедри історії СРСР надрукував основну частину своєї кандидатської дисертації та студії «Общественно-политические взгляды Ивана Тимофеева», «Н. Г. Чернышевский о единстве, дружбе и воссоединении украинского и русского народов», «Административная и социально-политическая деятельность подмосковных полков («казачьих таборов») в 1611–1612 гг.».
Він дав можливість розмістити на сторінках згаданих видань публікації своїх колег по кафедрі – Д. П. Пойди, В. Я. Борщевського, І. Л. Болясного. У період перебування В. Я. Борщевського на посаді завідувача кафедри історії СРСР (1953–1955 рр.) М. П. Долінін деякий час працював доцентом [14, арк. 79 зв.]. За наказом ректора проф. Г. Б. Мельникова «у зв’язку зі скороченням навчального навантаження по кафедрі історії СРСР з 26 вересня 1956 р. він був переведений на 0,5 ставки по заочному відділенню».
Микола Петрович Долінін працював керівником студентського гуртка з історії СРСР, очолював лекторську групу історичного факультету, неодноразово виступав з доповідями перед робітниками міста та області. У 1957 р. починається новий період у житті та діяльності М. П. Долініна, пов’язаний з кафедрою історії СРСР Донецького державного університету. Тут він підготував монографію «Подмосковные полки («казацкие таборы») в национально-освободительном движении 1611–1612 гг.», яка вийшла друком у Харкові в 1958 році.
Смерть обірвала життя М. П. Долініна 17 жовтня 1968 року . Своєрідним пам’ятником ученому стала докторська дисертація по темі «Классовая и национально-освободительная борьба в Русском государстве в конце 1610–1614 гг.» обсягом майже 50 друкованих аркушів, яка, на жаль, не була захищена. Цією працею Микола Петрович Долінін узагальнив свої багаторічні дослідження з історії так званих селянських війн. У непрості часи він залишався справжнім ученим, принциповим і авторитетним керівником, наставником молоді. Його солідний науковий доробок не втратив свого значення й сьогодні.
