Таємне масонське товариство «Орден Лицарів Лева» на чолі з його «начальником», а «в миру» – губернським секретарем і перекладачем Контори Опікунства іноземних поселенців Карлом Олеєм становить чи не найменш вивчену сторінку в історії міста Катеринослава–Дніпра.
Карл Єгорович Олей походив із польських дрібних дворян, був людиною гарних здібностей, знав
кілька іноземних мов і добре служив по канцелярській частині. Дванадцятирічним він став кур’єром Інженерного Шляхетського корпусу, через 10 років дослужився до канцеляриста Шліссельбурзького земського суду.
У 1805 р. був призначений перекладачем катеринославської Контори опікунства, котра сприяла облаштуванню іноземних колоністів, які селилися в так званій Новоросії. Мав нагороди за зразкове виконання обов’язків. За характеристикою начальства він – «человек предприимчивый, знает многие языки и имеет в разных науках достаточные сведения».
Та всього цього виявилося недостатньо для подальшого кар’єрного росту. Демотивація спричинила розлад особистості: Олей став пиячити, завів дружбу з пропащими гульвісами. З часом на нього завели 4 кримінальні справи, серед яких – про «вчинення насильства дівці купця Кисельова», побиття відставного солдата Бермотова та пограбування колоніста Фрідріха Кершбаума. Отже, царський указ від 6 серпня 1809 р.(заборона подальшого росту без університетської освіти) позбавив Карла Олея, як і багатьох інших подібних йому канцеляристів, стимулу до кар’єрного
росту.
У тому ж році за недбале виконання службових обов’язків його звільнили. І от за таких умов він створює таємний «Корпус Лицарів Лева», куди добирає адептів із таких же дрібних дворян-чиновників, що, не маючи університетського диплому, не могли досягти більшого, ніж 9‑й клас Табелі про ранги, а також представників інших верств, котрим імперія Романових передбачила не вельми вибагливе майбутнє. В еліту тогочасної імперії вони потрапити не могли завизначенням.
Новоявлена масонська ложа завела собі уряд – Кабінет Міністрів, почала створювати власні «збройні сили» та «фінансову систему». Олей навчився знімати амальгамою відбитки печаток з урядових документів, робити фальшиві пашпорти, заготував матеріали для виготовлення фальшивих асигнацій (цим займався «машинний майстер» швед Бем), розсилав своїх адептів по різних закутках Новоросії для вербовки нових членів, зібрав з них гроші, на які було придбано 150 пар пістолів.
І, як годиться для справжніх масонів, зі свинцю були відлиті хрести «на кшталт кавалерських» (вочевидь мальтійських), розроблені статут і присяга на вірність Корпусу, створено тайнопис для секретного діловодства, запроваджені титули. Сам Олей, звісно, став «начальником» створеного ним «ордену», наполягаючи, щоб до нього зверталися «ваше превосходительство»; дрібний дворянин Харченко отримав чин «міністра Кабінету», семінарист Султанов і дрібночиновний Дзюбенко стали генералами, службовець Дворянської комісії Комишанський – полковником, німецький колоніст Гофман – капітаном і т. ін.
Наймолодшими членами таємного товариства були семінаристи Кошевський і Шульжевський. Тож, як бачимо, етнічний склад «ордену» був вельми строкатим: поляк, швед, німці поєднувалися зі значною частиною українців, засвідчених прізвищами Харченко, Комишанський, Кошевський,
Шульжевський. У соціальному плані теж наявне різнобарв’я: дрібні дворяни-чиновники, семінаристи, іноземні колоністи.
Отож усім «лицарям Ордену Лева» Карл Олей щедро дарував патенти на чини й титули на кшталт герцогів тощо, вселяючи віру в те, що підписані ним папірці стануть державними документами після реалізації плану. А план полягав у тому, щоб зібрати 4 тисячі «лицарів», добути фальшуванням державних асигнацій та (пізніше) грабунком кошти, використати їх на закупівлю зброї, із настанням зими, коли ріки вкриються кригою, рушити до Криму.
Там планувалось збурити антиросійське повстання і повернути півострів під османський суверенітет — за умови, що турецький султан визнає Карла Олея королем кримським, а його підначальних – титулованою аристократією васальної щодо Осяйної Порти кримської держави. Звісно, зазначений план Олея був легковажною авантюрою, що не мала в своїй основі ні
соціальних, ні економічних, ні політичних ресурсів.
Крім того, його масонський «орден» був чистим експромтом, що не узгоджувався із практикою діяльності масонських товариств, що в цей час існували в Російській імперії, включно з теренами колишньої Речі Посполитої.
Діяльність «Корпусу Лицарів Лева» припинилася після того, як пограбований Олеєм німецький колоніст Фрідріх Кершбаум доніс на свого образника Катеринославському цивільному губернаторові К.С. Гладкому. 25 січня 1810 року губернатор доповів про інцидент міністру внутрішніх справ А.Б. Куракіну. Згодом близько 200 осіб були притягнуті до слідства; багато з них розкаювалися, говорячи, що чинили оте все, будучи під хмелем, заради жарту.
Та й сам Карл Олей виправдовувався, що хотів набрати волонтерів, щоб стати на службу його імператорській величності, тобто за тим же принципом, за яким у Криму набирався уланський полк. Ця історія закінчилася в типовий для Російської імперії спосіб. Закутого в кандали Олея відвезли до Сибіру, на нерчинську каторгу, куди 15 роками пізніше відправили вже більш відомих «масонських змовників» – декабристів. Згідно з рішенням Комітету міністрів Кершбаум отримав 500 карбованців у нагороду; подарунки й нагороди отримали і кілька чиновників, що відзначилися у розкритті цієї антидержавної змови.
