Сьогодні це прізвище більшості мешканців міста нічого не каже. А трохи більше ста років тому, на початку XX століття, це був найвідоміший катеринославець і один із найвідоміших політичних діячів Російської імперії.
Михайло Володимирович Родзянко народився 31 березня (за новим стилем – 13 квітня) 1859 року в селі Попасне Новомосковського повіту Катеринославської губернії. Хоча дата його народження у різних джерелах наводиться по-різному. У ряді джерел наводиться інша дата народження – 21 лютого. Сім’я Родзянко походила зі стародавнього роду української старшини. Батько Михайла Володимир Родзянко був генерал-лейтенантом. Окрім Михайла, були брати Микола та Павло.
1877 року Михайло закінчив Пажеський корпус у Петербурзі. Почав службу у 1877–1882 роках у Кавалергардському полку, а 1885 року в чині поручика несподівано вийшов у відставку. Є версія, що на рішення про відставку вплинуло жорстоке вбивство царя Олександра II народовольцями.
Родзянко повернувся на «малу батьківщину», до Катеринослава, і вже тут почав непогано просуватися кар’єрними сходами. Спочатку Родзянко почав активно просуватися у структурах дворянського самоврядування. У 1886-1891 роках він очолював дворянство «рідного» Новомосковського повіту.
Деякий час жив у Новгородській губернії, де був повітовим та губернським земським голосним. Потім він знову повернувся до Катеринослава. У грудні 1900 року був обраний головою Катеринославської губернської земської управи й у січні 1901 року розпочав діяльність у цій посаді. Це віддалений аналог посади голови сьогоднішньої обласної ради.
У Катеринославі Родзянко прославився насамперед тим, що активно сприяв соціальному та культурному розвитку регіону. За активної участі М. В. Родзянка було відкрито Обласний Музей імені Поля та збудовано його перший корпус (нині ДНІМ імені Д. І. Яворницького). Була започаткована і видавалася з 1903 по 1905 роки газета «Вісник Катеринославського земства».
Було збудовано нову будівлю Губернської земської управи в 1902 році (Крутогірний узвіз, 21). Працювали різні культурно-освітні та медичні товариства, — наприклад, у боротьбі з туберкульозом. Катеринославське земство за Родзянка переживав розквіт. У 1900 року бюджет земства становив 1.445.302 рубля, а 1907 року він становив вже 2.242.131 рубль, тобто зріс у півтора рази!
Михайло Родзянко активно виявив себе не лише на ґрунті місцевих земських справ, а й на загальнополітичній ниві. Він плекав власні політичні амбіції. У 1905 році він створив у Катеринославі «Народну партію Союзу 17-го Жовтня», яка потім приєдналася до «Союзу 17 Жовтня» – однієї з головних політичних партій дореволюційної Росії. Родзянко став одним із засновників «Союзу 17 Жовтня», з 1905 року став членом його Центрального комітету та учасником усіх партійних з’їздів. Почалася блискуча політична кар’єра Родзянка – октябриста.
Вже 1906 року Михайло Родзянко стає членом Державної Ради (на той момент вищого законодавчого органу Російської імперії) та камергером Двору Його Імператорської Величності. А вже наступного, 1907 року, бере участь у виборах у Державну Думу і успішно обирається депутатом.
Перша Державна Дума була скликана у Російській імперії в 1906 році. Це не був парламент у сучасному значенні цього слова. Вибори до Держдуми проходили за складною системою. Більшість населення (жінки, студенти, військовослужбовці) не мали виборчих прав. Державна Дума була представницьким органом, закони, схвалені нею, проходили остаточне затвердження у Раді. І потім вони вводилися в дію імператором.
У Держдумі Михайло Родзянко став лідером фракції партії «октябристів», прихильників обмеженої монархії, але загалом лояльних до двору та династії Романових. У березні 1911 року Родзянко був обраний головою спочатку третьої, а потім четвертої Державної Думи, і обіймав цю посаду аж до самої революції 1917 року.
Перебуваючи на вищих політичних постах у Петербурзі, Родзянко не забував про рідний край та місто Катеринослав. Це дуже важливий показник, бо навіть сьогодні більшість вихідців із Дніпра не дуже дбають про рідні місця.
1912 року Михайло Родзянко пожертвував місту 135 тисяч рублів на утримання лікарень, притулків, навчальних закладів. На ті часи це була величезна сума! Окрім цього, Родзянко сприяв рідному місту. Він допомагав вирішувати у столиці важливі питання, що стосувалися нагальних потреб міста та краю.
Наприклад, він сприяв проведенню через Катеринослав Мерефо-Херсонської залізниці та вирішенню питання про будівництво залізничного мосту (міст побудований значно пізніше, у 1932 році). Крім цього, Родзянко відіграв важливу роль у перетворенні Катеринославського Вищого гірничого училища на Гірський інститут (1912 року). Нині це Національний університет «Дніпровська політехніка».
На подяку за заслуги Міська Дума Катеринослава у лютому 1914 року прийняла рішення присвоїти М.В. Родзянко звання почесного громадянина міста.
Після того, як цар зрікся престолу, Родзянко не зміг втримати владу у своїх руках, і навіть не став входити до складу Тимчасового уряду. Пізніше втече на Дон, однак і серед білогвардійців він своїм так і не стане, оскільки монархісти будуть вважати його одним з ключових винуватців того, що сталося.
Пізніше він емігрує до Югославії, де і помре в бідності у 1924 році. Ховали його на гроші югославського уряду, який взагалі симпатизував білій еміграції. У Югославії знайшли притулок та інші видні персони царської Росії, наприклад, генерал барон Врангель. Між іншим, на Новому цвинтарі у Белграді досі збереглася могила Михайла Родзянка. На ній стоїть простий дерев’яний хрест.
