На території Дніпропетровської області збереглися цікаві замки та садиби, куди можна поїхати на захоплюючу екскурсію, у складі екскурсійної групи чи самостійно. Пропонуємо огляд найцікавіших замків і садиб.
У селі з колоритною назвою Гуляйполе Дніпроперівської області знаходиться садиба та колишнє господарство катеринославського купця Давида Васильовича Пчолкіна.
Колись від дачі до річки вела каштанова аллея з квітами, поруч знаходилася лазня, до якої можна було дістатися запашною липовою аллеєю. Поруч розташовувався фруктовий сад. Сама дача могла похвалитися дерев’яним мереживом та затишною верандою з дерева, але час її, на жаль, не пощадив. Зараз у будинку купця розмістився дитячий садок, і він уже зовсім не вражає ні краєвидом, ні парком.
Але окремо варто сказати про економію Давида Пчолкіна. Це по-справжньому красива двоповерхова будівля з червоної цегли, яка колись служила коморою! На цеглах можна побачити ініціали власника господарства та рік його заснування – «ДВП, 1892».
Комора зараз перебуває у запустінні, місцеві жителі розтягують його на цеглу, але будівля, як і раніше, виглядає ошатно і масштабно, тому заради неї варто заглянути в Гуляйполі.
Окремо варто сказати і про самого господаря. Купець першої гільдії Давид Пчолкін понад двадцять років був церковним старостою одного з провідних храмів Катеринослава — Успенської церкви. Він також збудував у місті кілька будинків і разом зі своїм зятем Олександром Гурєєвим активно займався благодійністю. Купця Пчолкіна не стало у 1905 році, а його майно перейшло дочці.
У селищі Солоне Дніпропетровської області причаїлася садиба братів Бергманів. Часто її ще називають домом барона Енгельгардта, того пана, у якого служив Тарас Шевченко. За однією з версій, сам барон ніколи тут навіть не бував, а німці-архітектори звели для нього садибу, яку викупили 1862 року.
Так чи інакше, брати Бергмани розгорнули бурхливу господарську діяльність: звели завод із виробництва червоної цегли та черепиці, кілька підприємств харчової промисловості. Подейкують, що на той час містечко почали звати на німецький лад — Бергманштадт на честь братів Абрама та Германа.
Бергмани виділили власні кошти на будівництво місцевого храму, але з однією умовою – в окрузі мали закрити на 6 років питні заклади. Таким чином вони вирішили боротися за здоров’я та тверезість місцевого населення.
Доля у братів була незавидною. За радянської влади їх розстріляли, майно конфіскували та пограбували, а на місці загибелі потім поставили меморіал. Сама ж садиба вціліла завдяки тому, що в ній знаходиться музей та бібліотека. На ґанку центрального входу досі лежить оригінальна плитка, яку виготовляло підприємство братів.
У селі Олександрівка жив поміщик-князь Мангелів і мав 40 тис. десятин землі. Він мав своє військо, на чолі якого був полковник Мілорадович. Милорадович одружився з донькою князя Маргелова і отримав у придане багато землі, у тому числі й ті, де зараз перебуває с.Покровка. Кріпосних, що отримали з дружиною у віддане, Милорадович поселив там де зараз село із залізничною станцією Милорадівка. Від його імені і стало називатися село Милорадівка. Для обробки всієї землі Мілорадович привіз людей із Чернігівщини та поселив їх уздовж балки. Сталося це на покрив 1 жовтня. З того часу село росло і називалося Покровкою.
Мешканці села до 1861 року були кріпаками поміщика Мілорадовича. У ці роки Мілорадович жив у Петербурзі і там же дав розпорядження виділити на продаж селянам 600 десятин землі. На душу потрібно було 4 десятини, за кожну доводилося платити по 30 рублів. Таких грошей у селян не було, вистачило лише на частину землі, а решту викупили німці з колонії та Милорадівки.
У середині 90-х землю біля села Покровка, що належала Милорадовичу, купив Дангауер Фіцент Крістянович. Він побудував в цьому місці школу, а також і власну домівку. Зараз в Покровці можна побачити обидві будівлі.
