Горгульї та сатири на дахах породжують чимало легенд. Хтось приписує їм містичну силу, хтось вважає, що в них ховали скарби. А з будинком на вулиці Вернадського взагалі сталася дивна штука: сатір звідси просто зник!
Єдине, що достеменно відомо про цей будинок, так це те, що його збудували у 1890-х роках як прибутковий будинок. Володів ним заможний катеринославський банкір Олександр Івановський. Його ініціали «А.І.» можна побачити на центральному медальйоні. Нібито спочатку на будинку не було ні валькірій, ні сатира.
Будівля була побудована в модному в ті роки стилі еклектики, яка передбачала змішання всіляких неоготики, неоренесанасу та необарокко. Зловісні статуї з’явилися на будинку після трагічної загибелі дружини Івановського. Кажуть, що до цієї справи причетний сам диявол.
Ходили чутки, що заможний банкір безнадійно закохався в якусь заїжджу красуню, яка лише не звертала на нього уваги. За однією з версій нею була легендарна злодійка Сонька Золота ручка. До речі, є підтвердження, що ця жінка справді була у наших краях у ті роки.
Івановський зважився на крайній крок і пішов до місцевої ворожки за допомогою з потойбіччя, щоб красуня звернула на нього увагу. Там він нібито уклав угоду з дияволом, пообіцявши заплатити за кохання Соньки Золотої ручки будь-яку ціну. Не минуло й тижня, як дівчина справді стала до нього прихильна. Банкір годинами пропадав у нової знайомої, а одного разу навіть не прийшов додому на ніч.
Дружина Івановського вже давно про все знала з міських пліток. Жінка просто не змогла більше терпіти цю ганьбу і поклала на себе руки. Поховавши дружину, Івановський продовжив зустрічатися із Сонькою, проте тепер красуня просто витягала з нього гроші. А одного разу вона просто «позичила» у банкіра велику суму і зникла. Івановський намагався її розшукати, але безуспішно. Нібито після цієї трагічної історії на домі і з’явилися постаті валькірій, що символізували образи його коханки та покійної дружини (та валькірія, що із заплющеними очима).
Цікаво, що у скандинавській міфології валькірії – це не просто міфічні войовничі діви, помічниці Одіна, а й безсмертні істоти, які беруть участь у розподілі перемог та смертей у битвах. Це вкрай символічно, адже у битві за кохання Івановський так і не здобув перемогу. За однією з версій, дружина Івановського носила під серцем дитину, коли вирішила накласти на себе руки. Саме його скульптор і зобразив у вигляді амура в раковині (трохи нижче від валькірій).
Головною скульптурою будинку була голова сатира. Взимку 2013 року скульптура кудись зникла. Хід на дах будинку був закритий, монтувальні машини до будівлі під’їжджали, на голову перехожим, дякувати Богові, теж нічого не падало.
То куди ж подівся сатир? Не інакше як провалився крізь землю. За переказами, угода із сатаною анулюється, коли цей світ залишить останній із роду Івановського. Що ж, можливо, щось сталося, і диявольський символ з будинку зник. Замість нього залишилося лише овальне віконце на даху. Цікаво, що в окультних науках такий овал символізує світобудову, тобто «світ у будівлі», що підтверджують ангели над отворами (ті самі сумні валькірії).
Легенда про операцію з дияволом пов’язана ще з однією історією. За однією з найнеймовірніших версій, за угоду Івановський мав заплатити золотими монетами, але як справжній банкір поскупився і залишив гроші собі. З одного боку монет були зображення ангелів, але з іншого — бісів.
Знайдену скриню з монетами відкрили приблизно у 1912-13 роках нові мешканці будинку і, звичайно, вирішили якнайшвидше розпродати знайдене. Одного разу в будинок навіть з’явилася ворожка, яка й уклала угоду з нечистою силою і веліла повернути їй скриню із золотом. Віщунка сказала, що це справжній ящик Пандори, який принесе горе мільйонам людей, якщо не повернути монети. Її просто прогнали та не стали слухати.
Останню монету продали 1914-го року. Тоді розпочалася Перша світова війна. Далі легенда стає зовсім неймовірною — в ній з’являються масони. До речі, символи «вільних мулярів» (молоток та циркуль) теж є на диявольському будинку. Представники цього таємного товариства і зібрали всі монети назад у скриню. Сталося це аж 1945-го року, коли закінчилася Друга світова.
За іншою версією, у підвалі будинку Івановський створив справжнє «царство Аїда», зробивши там усипальницю для своєї дружини. З підвалу йшло близько 5 підземних ходів у різні частини міста. На сьогодні цю інформацію підтвердити чи спростувати складно. Тунелі могли бути просто замуровані.
