Римсько-католицька громада Кам’янської парафії зобов’язана своїм виникненням будівництву в селі Кам’янське Дніпровського заводу. Католики тут на 90% або більше складалися з осіб польської національності.
У середині 1890-х років у Кам’янському мешкало вже 1500 польських сімей. І директор заводу Ігнаціо Ясюкович, сам римо-католик, взяв на себе ініціативу спорудження у селі Кам’янське католицького храму.
Виходячи з етичних міркувань і зважаючи на те, що дії «поляків» місцева громадськість розглядає «крізь збільшувальне скло», Ігнатій Ігнатович, випереджаючи можливе непорозуміння та негативну реакцію, вирішує збудувати спочатку саме православну церкву, а потім уже й католицький костел.
У 1895 році на досить широкій ділянці поблизу заводської лікарні почалося будівництво «Каменської парафіяльної церкви в ім’я Святителя Миколая» або просто костелу, що став гордістю всього Кам’янського. Проектувати костел та спостерігати за його спорудженням Ігнаціо Ясюкович запросив 36-річного архітектора Маріана Хорманського.
Ясюкович запропонував Хорманському спробувати себе у неоготичному стилі. Маріан Хорманський пропозицію прийняв та висунув ідею будівництва костелу на кшталт готичних соборів середньовіччя. Костел мав бути спорудою базилікального типу з двома 33-метровими вежами по східному фасаду, а з висоти пташиного польоту бачитися лежачим на землі у формі латинського хреста.
Значну увагу в архітектурі будівлі Хорманський приділив головному фасаду, де розташований портал центрального входу з двома «готичними» дверима, прикрашеними дерев’яним різьбленням та елементами художнього кування. Над центральним входом приковувало погляд величезне аркове вікно з вписаними в нього чотирма дрібнішими стрілчастими вікнами, воно перевершувало площею подвійні вхідні двері.
Середня частина фасаду завершувалася виразним трикутним щипцем із хрестом над ним. А великі хрести над двома вежами, зроблені із чорного металу, ніби пливли в небі над костелом. Дощова вода розкидалася від веж через водостічні труби, виконані у вигляді горгулій — у готичній архітектурі рильце водостічної труби в образі фантастичної фігури.
Через чотири бічних шестиметрових стрілчастих вікна і двадцять сім малих вікон-бійниць костел наповнювався світлом, а повітря, що йде по спеціальних водонагрівальних каналах, прокладених у товщі стін, давало тепло, що струмувало від печі, розташованої під костелом і вміщає 5 кубічних метрів дров.
Будівництво Кам’янського костелу, складеного з жовтої київської цегли та розрахованої на одночасне відвідування п’ятисот парафіян, тривало понад два роки і завершилося 1897 року. На стіні була пригвинчена біла мармурова дошка з написом, що свідчила, що Кам’янська Парафіяльна церква в ім’я св.Микола споруджена в 1895-97 р.р. з ініціативи директора-розпорядника Дніпровського заводу Ігнатія Ясюковича на кошти робітників та службовців Дніпровського заводу за участю Металургійного Товариства.
Фігурами, встановленими на почесному місці — у вівтарній частині у великого розп’яття — стали святі Миколай і Варвара. Фігура св. Миколи, як і постаті святих Казимира, Варвари та Антонія, відноситься до так званих поліхромних скульптур, розписаних срібло-і золотовмісними фарбами («золотий лак»).
Справжнім шедевром Стадницького стала вирізана з липи постать Ісуса Христа на хресті. Розп’яття розташовувалося в центрі різьбленої дерев’яної вівтарної частини, яка своїми контурами повторювала контури вежі костелу. Не менш чудовою була і постать Христа в труні, виконана, як і Розп’яття, в натуральну величину, але виготовлена з гіпсу. Христос, що лежить на боці, прикритий пеленами. Труна з тілом Ісуса Христа, закрита скляним ковпаком, встановлювалася в малому вівтарі Серця Ісуса. Його охороняли дві постаті римських стражників у шоломах та з списами. Весь простір біля труни прикрашався квітами, спалювали свічки, і виставлялася монстранція.
1902 року в костелі затіяли великий ремонт. Пічне опалення з використанням повітронагрівальних каналів замінили на парове, а дах покрили оцинкованим покрівельним залізом. Ремонтні роботи, які проводяться за рахунок Дніпровського заводу, були перенесені до костелу, де знову пофарбували і розписали стіни. На куполі головного вівтаря був зображений Ісус Христос, а на стінах праворуч і ліворуч від головного вівтаря — Мойсей у червоній мантії зі скрижалями із заповідями, а з іншого боку — цар Давид, що грає на лютні.
Дерев’яну огорожу замінив капітальний цегляний паркан із кованими ґратами у готичному стилі. На даху костелу над головним входом встановили статую Діви Марії, яка своєю рукою ніби запрошувала людей увійти до святині. І ще одна витончена вежа-сигнатюрка прикрасила дах над вівтарною частиною храму. Перед костелом, за вхідними воротами, розбили затишний сквер, а у дворі висадили чагарники та квіти.
У глибині двору знаходилася будівля, де мешкав органіст, у його високій залі проводилися співи костельного хору під супровід фісгармонії. В іншому кінці двору, за огорожею, розташовувалося плебані — будинок священика, в який можна було потрапити як з боку костелу, так і з прилеглої вулички, що відокремлювала костьол від заводської лікарні.
До Кам’янської римо-католицької церкви, яка аж до 1905 року вважалася філією Ямбурзького приходу, зараховувалися вже Верхньодніпровськ, завод Корбіно та станція Запоріжжя-Кам’янське. І хоча костел св. Миколи міг вмістити до 500 чоловік, часто людей приходило стільки, що частина їх залишалася поза храмом. При костелі відчинили бібліотеку, і кожен парафіянин міг узяти книгу для душі. Освячення Кам’янського костелу відбулося 25 вересня 1905 року.
Після встановлення влади комуністів фактично Кам’янським приходом управляла з Катеринославського Губвиконкому. На кожну громаду відділом культу заводилася спеціальна анкета. Ось що записали щодо Кам’янського римо-католицького приходу: «дата побудови – 1897, арх. Хорманський, громада існує з 1888 р. Кількість парафіян: до 1917 р. — 7 тисяч осіб, 1923 року — 427, 1924 р. — 518 (поляки, росіяни, білоруси, прибалти, чехи), робітники, майже всі грамотні. 11.XII – 1923 р. – перереєстрація. Кошти — з добровільних пожертв та кружечного збору по недільних та святкових днях«.
Кам’янський райвиконком протоколом №18 від 5-го липня 1924 р. ухвалив рішення про стягнення орендної плати за землю, що знаходиться під спорудами церков та інших молитовних будинків. Орендну плату встановили по місту у розмірі 20 копійок із квадратного сажня, площу належало обчислювати з ділянки, обнесеної огорожею. Інакше кажучи, католицька громада Кам’янського, у розпорядженні якої була територія площею близько 500 квадратних сажень, мала щорічно вносити у скарбницю майже 1000 рублів готівкою.
Другого червня 1925 року Катеринославським Губадмінвідділом зареєстровано Статут Римо-Католицької імені Св. Миколи Громади, який був змушений підписати ксьондз Томашевський. Відповідно до пункту другого Статуту з розділу «Завдання товариства» — «Римсько-католицьке ім. Св. Миколи релігійне суспільство… управляє майном, одержаним за договором від місцевих органів Радянської влади». Цим пунктом органи Радянської влади недвозначно натякали, хто є справжнім власником майна, яке належало кам’янським католикам.
Наприкінці 1928 року кількість парафіян Кам’янського костелу впала до 118 осіб. 1 грудня 1929 року вийшла ухвала президії Окружного виконкому України про закриття у м. Кам’янському православного собору, костелу, синагоги та кірхи. Відповідно до того ж рішення у конфіскованих приміщеннях костелу ухвалювалося відкрити польський клуб. Костел був відібраний у католиків, а майно вивезено рано-вранці 12 грудня 1929 року.
За радянських часів у костелі розміщувалися військкомат, автомийка та інші установи. 1990 року у Дніпродзержинській міськраді створено ініціативну групу з порятунку костелу.
1991 року відновлено богослужіння. У 1992-1999 настоятелем костелу був ксьондз Мартін Янкевич. Костел відреставрований до 100-річчя 1997 року за сприяння Дніпродзержинського міськвиконкому та Дніпровського металургійного комбінату. З тих пір костел знову служить вірянам, як і сотню років тому.
