На сьогоднішній день Таромське є частиною Дніпра. Однак історія поселення значно більш давня і сягає більше двох сотень років. Заснували його колишні козаки, тож корінні «таромці» мають справжнє запорізьке коріння. Втім, про все по порядку.
Перша згадка про Таромське зустрічається в «Описі України» Г. Боплана. Там ця місцевість з 1190 року відома як «Тарентський ріг». Урочище Таранське з балкою Козиревою вважалося у запорожців одним із найдавніших місць, приписаних до Ново-Кодацької паланки. З 1704 року це була слобода Таромське, а з 1885 року — село.
У 1764 році Таромське оголошено державною військовою слободою. На той час тут було 66 дворів та 198 чоловіків.
Після заснування Катеринослава поштовий тракт із Києва та Москви (через Кременчук-Полтаву) проходив околицею Таромського. Цей тракт існував до початку руху по Катерининській залізниці, будівництво якої в нашій місцевості завершилося у 1884 році. Того ж року була побудована станція Сухачівка. На топографічних картах місце побудови станції було ближче до села Сухачівка, ніж до Таромського. Однак між станцією та Сухачівкою були великі балки та яри, тому сухачівці їздили на станцію через Таромське, яке було ближче. Пізніше землі біля залізниці навколо станції заселили жителі Таромського.
Таромське виникло з запорозьких поселень, заснованих у 1704 році (Сухачівка — 1770 р., Діївка — 1775 р.) і належало до Кодацької паланки. Першими жителями були козаки з прізвищами Логвиненко, Головко, Захаренко, Явтушенко, Ярошенко. У 1564 році три брати Головки оселилися трьома куренями при вході до Козиревої балки, де були схованки від татарських набігів.
Життя перших поселенців було складним і майже первісним. Оточені незайманою природою, вони будували свої глиняні хати, криті очеретом, на берегах Дніпра. Ночами до хатин підбиралися лісові і степові звірі, особливо настирливими були вовки, які тягли з хлівів ягнят і поросят, а лисиці — курей. Тому двори захищали високими і міцними огорожами.
На горі були садки, а в низинах — левади, де вирощували капусту, соняшники, тютюн та інші культури. На горі також стояли вітряки-млини, а на воді — млини на байдаках, які з’єднували попарно і ставили на якорі на швидкій течії.
Жителі селилися вздовж берегів Дніпра, утворюючи п’ять слобід: Забора, Ругелівка, Базарівка, Блуква, Терни. Ці слободи (де зараз знаходяться вулиці Мостова, частина вулиці Кірова та Звивиста до містка) часто затоплювалися водою, яка доходила до пагорбів і заходила в долини. У кожній балці було джерело, яке живило Дніпро: Калабердине, Балканське, Довге.
Весняні розливи Дніпра піднімали рівень води, але з часом річка звужувалася, джерела замулювалися, і з’являлося більше земель. Люди почали селитися в низинах. Дорога вздовж Дніпра, яка з’єднувала ці слободи, була поганою: кам’яні брили виступали з неї, через що вози тряслися і ламалися, оскільки були без залізних ободів.
Перша церковно-парафіяльна школа була відкрита в 1892 році в приміщенні, що не було пристосоване для навчання. У 1914 році почала працювати земська (так звана «червона») школа, яка згодом стала неповною середньою школою № 105, а з 2004 року — середньою школою № 105.
Поштовий шлях на Одесу та Київ проходив повз Таромське. У балці Калабердине знаходилася поштова станція (яма), першим начальником якої був Калаберда. У 1843 році дорогою на острів Хортиця тут зупинявся Т. Г. Шевченко.
На початку XIX століття населення Таромського значно збільшилось, що викликало потребу у побудові церкви. У 1794 році на місці теперішньої була зведена дерев’яна Покровська церква, освячена 4 листопада того ж року Катеринославським протоієреєм Іоаном Станіславським. З часом церква розширювалась, і до кінця XIX століття вона стала великою та помітною спорудою.
Однак у 1899 році церква згоріла. Це сталося в неділю, на різдвяний вечір, коли обслуга залишила жар у кадильницях. Загорілися рушники, і все навколо почало тліти. Коли відкрили двері, доступ повітря спровокував спалах вогню, і полум’я охопило все всередині. Люди, які збіглися на місце події, намагалися врятувати, що могли, але багато речей згоріло разом із церквою. Говорили, що жінки допомагали рятувати майно, незважаючи на те, що їм заборонено було заходити до вівтаря.
З 1938 року Таромське стало селищем міського типу (згідно з адміністративно-територіальним устроєм Дніпропетровської області). Рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради № 709 від 15 листопада 1970 року селище Таромське було включене до меж міста Дніпропетровська та підпорядковане Ленінському району міста. З 1992 року, за рішенням 6-ї сесії XXI скликання Дніпропетровської міської ради № 27 від 23 липня 1992 року, Таромська селищна рада була підпорядкована Дніпропетровській міській раді.
Нині загальна площа селища складає понад 75 км². На території селища знаходяться 154 вулиці та провулки загальною протяжністю 120 км. Населення становить приблизно 15,5 тисяч осіб. Зараз у селищі діють три школи: СШ № 123, СШ № 124 та СШ № 105.
