Військових завжди було багато в Катеринославі. Ще наприкінці ХVIII століття, тобто на початку свого існування, з початком чергової російсько-турецької війни місто стало центром формування нової армії для захисту південного кордону від турків.
У середині ХІХ століття, під час оборони Севастополя 1854-1855 років, на пропозицію знаменитого російського хірурга, академіка Пирогова Катеринослав став головною госпітальною базою, куди з півдня привозили поранених у боях солдатів. Микола Іванович побував у Катеринославі в листопаді 1854 проїздом по дорозі до Сімферополя, місто йому сподобалося і здалося вдалим місцем для того, щоб влаштувати тут величезний госпіталь. Хоча Катеринослав і Сімферополь розділяли 500 верст, хоча поранених доводилося везти на підводах і фурах розмитими дорогами, хоча не всі витримували це нелегке випробування, іншого виходу не було — не було ближче безпечного міста.
Доктора, які прибули до міста, працювали день і ніч. І все-таки, незважаючи на їх самовіддані зусилля, врятувати вдавалося не всіх. Померлих ховали у братських могилах на південно-східній околиці міста, де було закладено військовий цвинтар, названий Севастопольським. Пізніше на цьому місці було розбито Севастопольський парк.
Через деякий час після війни в Катеринославі було розквартовано штаб і два полки 34-ї піхотної дивізії: Сімферопольський і Феодосійський. Для них у південно-східній частині міста були побудовані казарми та військові табори, що дали назву кільком вулицям: Сімферопольська, Феодосійська, Табірна. Остання вулиця нині називається проспектом Гагаріна, але район по-старому часто все ще називають Лагерним, «Лагеркою».
Солдати жили в казармах, а офіцери найчастіше винаймали квартири у городян. Вдень вони відбували військову службу, а у вільні вечори виходили до міста «розвіятися». Старші чини бували в Англійському клубі, куди молодшим за званням доступ був закритий. Зате й ті, й інші могли вільно відвідувати Офіцерські збори, що розташовувалися в приміщенні на перехресті Проспекту і Садової вулиці (нинішньої Андрія Фабра), яке належало домовласнику Щекутину.
Набір розваг був традиційним: карти, рулетка, більярд, вино; до того ж вино офіцери мали право замовляти за пільговими тарифами на виноградниках самого імператора. Напередодні всіх свят у військовому клубі, як і в Англійському клубі та інших закладах, влаштовувалися урочисті вечори, маскаради, бали, на які члени зборів та їхні гості проходили за запрошеннями; інші бажаючі могли відвідати ці свята за певну плату.
У 1887 році Офіцерські збори, як це не дивно, стали місцем проведення першої в Катеринославі великої виставки картин. Відоме в Росії Товариство пересувних виставок, організаторами якого були художники, які прагнули нести культуру в маси і наївно вважали, що темний народ можна просвітити, возили містами і селами неосяжної імперії полотна, як правдиво вказувалося на афішах, «першокласних російських художників». У 1887 році катеринославці могли побачити в Офіцерських зборах роботи Рєпіна, Крамського, Брюллова, Шишкіна, М’ясоїдова та інших.
До 10-х років ХХ століття в Катеринославі не було постійно діючої експозиційної зали, тому заїжджі художники влаштовували виставки там, де їм давали притулок за оптимальну орендну плату. Першу спробу створити постійну виставкову залу було зроблено лише навесні 1914 року — наприкінці квітня для показу першої експозиції було відкрито «Мистецьку виставку». Однак незабаром розпочалася перша світова війна, і виставку довелося закрити, що, втім, через деякий час не завадило ентузіастам створити в Катеринославі Художній музей.
Що ж до будівлі військового клубу, в якій було проведено першу в Катеринославі виставку живопису, то на початку ХХ століття його зайняв відомий у місті та за його межами промисловець Еміль Вюрглер, який розмістив у ньому склад технічного та електротехнічного обладнання. У 1910 році, під час Південно-російської обласної сільськогосподарської, промислової та кустарної виставки, що проходила в Катеринославі, підприємство Вюрглера було удостоєно золотої медалі — за багаторічну корисну діяльність як технічний склад і постачальник машин, технічного приладдя та матеріалів для потреб місцевої промисловості.
Магазин-склад Вюрглера був примітний ще й тим, що тут працювало бюро з пошуку занять для народних вчителів і вчительок Катеринославської губернії, засноване правлінням суспільства взаємодопомоги учнів і вчили. За допомогою цього бюро вчителі, які втратили місця, могли знайти не тільки роботу за спеціальністю, а й обійняти посаду конторників, рахівників і навіть санітарних наглядачів.
До речі, часто вчителі шкіл, гімназій, викладачі вузів, які приїжджали до Катеринослава, селилися в місцевих готелях і проживали там чи не все життя. Виходило, що, будучи фактично мешканцями міста, вони формально залишалися гостями. Такий статус позбавляв вчителів, зокрема, виборчого права: оскільки юридично вони не були жителями Катеринослава, вони не мали права обирати голосні місцеві думи. Звичайно, викладачів не влаштовував такий стан речей і вони протестували, але тільки на початку ХХ століття катеринославська інтелігенція, небайдужа до долі свого міста, домоглася відновлення своїх виборчих прав.
Повертаючись до будівлі на розі Проспекту та Садової, треба сказати, що після жовтневих подій його, як і раніше, займало електротехнічне підприємство, але це був уже не склад одного промисловця, а союзне об’єднання. Після Другої світової війни тут працювало спеціалізоване управління тресту «Южелектромонтаж», а коли управління перетворилося на самостійний трест і переселилося в іншу будівлю, будинок реконструювали, і до 50-річного ювілею Жовтневої революції відкрили у цьому приміщенні ресторан «Ювілейний».
З того часу в цьому будинку один розважальний заклад змінював інший, і кожен наступний господар змінював не тільки вивіску на фасаді, а й весь зовнішній вигляд будівлі, не залишаючи і тіні від його колишньої архітектурної краси та гармонії.
