Все те, що планувалося розмістити на цій площі і те, що на ній таки розмістили, робить її схожою на невелике і цілком повноцінне місто. Тут справді було все: особняки, житлові будинки, навчальні заклади, стадіони, парки, в’язниці, пожежна частина, заклади, магазини, храми, лікарні. Щоправда, існувало все це у різний час.
У доопрацьованому за пропозицією губернатора П. фон Берга плані міста, затвердженому 20 березня 1806, саме на третій терасі пропонувалося створити основний житловий район Катеринослава. У новому проекті ділянку біля існуючих міських кварталів та Казенного саду вперше позначено як площу. Причому вже спочатку для неї була відведена грандіозна територія між сучасними вулицями Андрія Фабра, Старокозацькою, Юрія Савченка та проспектом Лесі Українки.
Найбільша з міських площ вже на плані отримала назву «Торгова». Тут мали бути побудовані великий храм і три корпуси торгових рядів. Подібну грандіозність зараз схильні пояснювати тим, що площу передбачалося зробити головною площею міста. Наступним за часом планом Катеринослава, який був розроблений В. Гесте і затверджений в 1817 р., площа повністю зберігається з присвоєнням їй назви «Торгова».
Більш того, пропонується більш чітке та урочисте оформлення меж площі та саду у вигляді гігантської пологої дуги. Це розроблене в Петербурзі рішення, що чудово виглядало на плані, було мало пов’язане і з рельєфом, і з вже існуючими кварталами (запропонована межа не відповідала напрямку тераси, а з вулицею Андрія Фабра перетиналася біля будинку №12). Протягом наступних десятиліть ці недоліки проекту залишалися непоміченими, оскільки жодних робіт зі створення площі розпочато не було.
Будинки розташовувалися лише у старому кварталі, створеному за планом 1792 (на сучасній вулиці Андрія Фабра). А з 1830-х років. скромними приватними будиночками, розташованими на значній відстані один від одного, почав забудовуватись і один із південних кварталів майбутньої площі (між сучасними Херсонською вулицею та проспектом Олександра Поля).
Паралельно з неквапливим приватним будівництвом відбувався, схоже, процес переосмислення призначення площі. Принаймні першим громадським будинком, збудованим на міському вигоні в 1841-1843 рр., став Тюремний замок. Проектна історія цієї споруди є досить цікавою. Проект Тюремного замку для Катеринослава було виконано ще у 1810-х роках. на основі типового проекту, розробленого Адріаном Захаровим. У 1817 р. він був переданий як зразок харківському губернатору Муратову. В Харкові збереглася інформація, що проект, можливо, був виконаний відомим московським архітектором Осипом Бове.
У 1823-1826 роках обговорювалося питання будівництва Тюремного замку та в Катеринославі, але коштів на нього не знайшлося. У 1830-х роках. проект замку був перероблений помічником губернського архітектора О. Закржевським у бік спрощення. Саме за цим проектом, доопрацьованим М. П. Львовим, замок був побудований.
Він був розрахований на 200 «сидільців», мав невелику лікарню та домову церкву в ім’я Богоматері Усіх Скорботних Радості. Крім того, при замку було збудовано окремий будинок наглядача з садом та городом, який розташовувався між замком та сучасним проспектом Лесі Українки. У 1847-1848 р.р. на площі, з боку міста (вулиці Андрія Фабра), будується ще один казенний комплекс — Виправне арештантське відділення, автором якого також М.П. Львов.
У зв’язку з будівництвом цих двох об’єктів, що дали площі її першу назву, про реалізацію початкових планів її використання вже не могло бути й мови. Проте забудова приватних кварталів у південній частині площі тривала досить швидкими для свого часу темпами. На початок 1850-х років. всі садиби на ділянці між Херсонською та Гімнастичною вулицями були вже забудовані. А за Гімнастичною виріс комплекс будівель військового відомства — зі стайнями та манежем артилерійської бригади (територія облвійськкомату).
Глобальні зміни характеру площі розпочалися у 1890-х роках. з її західної частини. У 1890 р. біля Тюремного замку на місці колишньої міської казарми було запропоновано збудувати 2-у пожежну частину. Проект будівлі було затверджено на засіданні міської думи 19 вересня 1890 р. Автором-комплексу, що складається з пожежної та поліцейської частин, був міський архітектор Фердинанд Августович Гаген. На будівництво комплексу, закінчене 1892 р., було виділено 25 000 рублів із позички, наданої МВС, а ще 10 000 рублів — із міського бюджету.
Спочатку тут розмістилися 2-а пожежна та 2-а поліцейська частини м. Катеринослава. Але вже через кілька років, при реформуванні адміністративного устрою міста, 2-ю поліцейську частину було переміщено, а її приміщення на Тюремній площі було передано новоствореній 4-й частині. Сусідство 4-ї поліцейської частини з Тюремним замком зробило її найвідомішою поліцейською частиною міста. Через незначні і явно невідповідні бурхливі часи розміри в’язниці поліцейську частину час від часу використовували як її філію.
Саме тому 1902 р. тут опинився найвідоміший революціонер Дніпра Іван Васильович Бабушкін. За допомогою Катеринославського іскровського комітету РСДРП у ніч проти 29 липня 1902 р. І.В. Бабушкін, прихопивши по камері товариша — студента Горовиця, утік із ув’язнення. А 4 вересня 1909 р. у дворі поліцейської частини було здійснено страту керівників Горлівського повстання грудня 1905 року. Усього було повішено 8 осіб. Пізніше, вже в 1910-х рр., поліцейську частину все ж таки відселили, передавши весь комплекс пожежникам.
Пожежна частина була першою будівлею нової епохи, збудованою на площі. Слідом за нею у кварталі поряд із в’язницею будується ще низка казенних та громадських будівель: Земський арештний будинок — 1895—96 років (Старокозацька, 71), нічліжний будинок Благодійного товариства — сірий. 1890-х років (стояв по Старокозацькій, 73), міський пологовий притулок — середини 1890-х років (вул. Степана Бандери, 13), казарма Резервного батальйону -сер. 1890-х рр. (вул. Шмідта, 15) та комплекс Казенного винного складу — 1896-97 гг. (вул. Степана Бандери, 17).
Влітку 1894 р. навпроти пожежної частини Товариством велосипедистів-аматорів було відкрито циклодром. Він був великим обгородженим майданчиком з круговою доріжкою і кількома простими трибунами (довгими лавками, вкопаними в землю), щоліта тут проводилося кілька велосипедних гонок на дистанції від 1 до 5 верст. Слід зазначити, що хоча серед перших велосипедистів міста було чимало впливових людей, подальшого розвитку цей вид спорту не отримав, і вже на початку 1900-х років перший стадіон міста тихо помер.
Не менш бурхливо йшло приватне будівництво навколо площі. Великі садиби йдуть у минуле, поділяючись на більш дрібні домоволодіння. Найбільш значні комплекси доходних будинків із квартирами різного класу виростають проспектом Поля. Найбільшим був будинок Зап-Станкевича із трьома двоповерховими та одним триповерховим корпусами (№33).
Сусідні будинки, хоч і поступалися йому в розмірах, мали по 2-3 двоповерхових корпуси, що на ті часи було зовсім не мало. У тій частині площі, яка називалася «продовженням Козачої вулиці», будувалися не такі великі, але набагато багатші будинки з дорогими квартирами.
У грудні 1898 р. на замовлення міської влади було виконано черговий проект коригування площі, за яким перехрестя площі та Садової вулиці зміщувалося на 30 м. на південь — до перетину з Козачою вулицею. Цей проект було реалізовано лише на ділянці міського розплідника. Зміна його меж дозволило міській думі передати частину розплідника під будівництво будинку 1-го комерційного училища Катеринославського купецького товариства.
Вже 19 квітня 1901 р. підрядник X. І. Розенберг розпочав будівництво тимчасового навчального корпусу за проектом Д. С. Скоробогатова. Одноповерхова дерев’яна, обкладена цеглою будівля була збудована до 20 серпня, а 17 вересня в ній вже почалися заняття. Через несподівано велику кількість учнів в 1902-1904 роки будівля суттєво розширюється. Завдяки своєму директору Антону Синявському училище стає не лише значним навчальним закладом, а й серйозним культурним центром міста. Окрім училища, тут знаходилися: канцелярія Наукового товариства (1901–1905), музей ім. А. Н. Поля (1902-1905) та губернська вчена архівна комісія (1903-1905).
Поява на площі великого комплексу навчальних закладів серйозно змінила її характер. Було створено нові проїзди, з’явилися бульвари. У 1906 р. по пр. Поля та Гімнастичній вулиці пройшли лінії міського трамвая, а в 1910-1913 рр. обговорювався проект будівництва трамвайної лінії на вул. Садовий. У 1907 р. міська влада розробляє проект забудови Технічного саду, яким передбачається прокладання вулиці між проспектом та вул. Єлизаветградській. У 1909 р. навпроти комерційного училища відкривається пам’ятник Гоголю.
У планах міської влади площі вже немає, а є міські квартали, забудовані великими громадськими будинками. Саме тому в 1910-х рр., трохи випереджаючи події, проводяться зміни адресації, і адреси Тюремної (Острожної) площі перестають існувати. Деякі віяння райдужного майбутнього відчувають і приватні особи. Скромні будинки навколо площі більше не будуються.
Багатий особняк архітектора Дітріха Тіссена (з 1913 р. клініка доктора А. Г. Гербільського) на вул. Садовій, 16; не менш багатий будинок І. Вульфа, в якому особняк органічно поєднувався з прибутковим будинком, на вул. Козачій, 50; елегантно оздоблений будинок Євсєєва-Євтюкова на вул. Садовій, 21; не менш елегантний будинок пр. Поля, 43. Корпус музичної школи на ділянці Стронгіна на пр. Поля, 29 та будівля санаторію для нервових хворих доктора Альтшуллера по пр. Поля, 31; величезні комплекси будинку Андріївських на вул. Садовій, 15, а також будинки «Першого катеринославського домобудівного товариства» на вул. Козачій, 74 — все це було збудовано буквально за кілька років, з 1909 до 1913 року.
За часів Громадянської війни були знищені тюремні будівлі, які підірвали махновці. Однак, навіть після встановлення міцної влади, забудова площі продовжилась не одразу. Якщо у другу половину 1920-х уявлення про те, як і чим забудовувати площу, було досить туманним і визначалося можливостями та потребами міста, починаючи з 1933 р. вже звучить слово «ансамбль».
За затвердженим цього року Генеральним планом Дніпропетровська площа мала стати адміністративним центром міста і одночасно увійти до Центрального зеленого масиву міста, що включав парк ім. Хатаєвича, сквер ім. МОПРу, новий парк, що проектується на місці Озерного базару та Підгірної слободи, а також бульвари прилеглих вулиць та проспектів.
По Генплану навколо площі мали будуватися лише адміністративні та громадські будівлі. На вулиці Комсомольській між новими будинками передбачалося залишити великі вільні простори, а також розбити сквери, необхідні для створення зв’язків між парками та формування паркового фасаду вулиці.
Першим будинком, спроектованим для планованої адміністративної площі, став комплекс Будинку радгоспів. Під нього було виділено ділянку колишньої біржі праці, будинок якої I передбачалося знести. До комплексу мали увійти адміністративний та житловий корпуси, а через його ділянку мав бути організований вхід до парку ім. Хатаєвича. Однак згодом добудувати будинок в повній мірі не вдалося. Так само сталося і з декількома іншими проектами будівель на площі.
Доля цих будівель свідчить про те, що місто було нездатне створити тут новий адміністративний центр. Проте соціалістична реконструкція «майдану влади» продовжувала залишатися нагальною потребою. Починають виділятись ділянки навколо неї під будівництво житлових будинків великих підприємств.
Після війни було розпочато відбудову вцілілих будинків, а також будівництво нових. Було продовжено також і роботу по створенню адміністративного центру, однак вже районного масштабу.
У 1960-1980-ті роки адміністративний комплекс не мали наміру розширювати на всю територію колишньої площі або хоча б скверу ім. Леніна. Владі цілком вистачало невеликого організованого простору біля перехрестя проспекту Кірова з вулицею Комсомольською.
Однак реконструювати забудову площі все ж таки було необхідно, і, як і раніше, її проводили шляхом будівництва житлових будинків. Причому в нову епоху міська влада вже не влаштовувала не лише дореволюційні будинки, а й будинки, збудовані в 1920-1950-х роках. Застарілими були визнані й ті принципи, за якими раніше здійснювалася реконструкція площі.
Нові планувальні віяння були реалізовані в забудові проспекту Лесі Українки — у кварталі між проспектом Поля та Херсонською вулицею, де було збудовано кілька великих житлових будинків та розпочато прокладання нового бульвару до вулиці Щорса.
Останні два десятиліття розроблялися кілька проектів як повної реконструкції площі, і будівництва навколо неї окремих будинків. Далеко не всі з них можна назвати вдалими, але, на щастя, далеко не всі вони були реалізовані. Найбільшими з нових об’єктів є два корпуси житлового комплексу «Парковий».
Перша черга реконструкції скверу, виконана минулого року, частково повернула йому характеристики, властиві площі. Круговий огляд, що відкрився, дозволяє чітко побачити, що, незважаючи на всі багаторічні спроби створення ансамблів, площа цілком зберігає свою багатошарову забудову. Саме це змішання стилів та епох створює той особливий характер площі, якої начебто давно немає.
