Старі будівлі Дніпра мають цікаву історію. Колись два сусідніх домоволодіння належали одній людині, однак потім члени сім’ї розділили між їх собою. Після цього доля будинків виявилась геть різною, про що зараз і піде мова більш детально.
Планом Нагірної частини міста Катеринослава, затвердженим 9 червня 1834 р., тут мали розміститися будівлі Губернських друкарні та аптеки, що входили до складу комплексу Присутних місць. Від будівництва комплексу відмовилися на початку 1840-х років, але у 1861 році Міська Дума визначилася з цією частиною кварталу, передавши її під будівництво нового Архієрейського будинку. Духовне відомство 30 років домагалося нової ділянки для садиби, але освоювати її не поспішало. Межеві знаки було встановлено лише у 1872 році.
18 березня 1886 року Міська Дума розглянула прохання 8 учителів Класичної гімназії про бажання купити за 3000 рублів порожні земельні ділянки в частині кварталу на північ від Гімназії та лист єпископа, в якому вказувалося, що ця земля виділена містом для будівництва нового Архієрейського дому.
Прохання вчителів було відхилено, але оскільки Духовне відомство за 26 років володіння землею не почало будівництва, то земельні ділянки було визначено як міська власність. У 1888 році Дума відхилила аналогічне прохання Д. Тарасова.
Тільки у травні 1890 року, на прохання статського радника О.І. Туровець та священика В.М. Лотоцького, було ухвалено рішення про продаж із торгів земельних ділянок, що примикають до Класичної гімназії. Замість великих земельних ділянок плану 1834 року створили 8 дрібніших, які були продані на торгах 13, 14 і 20 серпня 1890 року.
За результатами торгів, ділянки №2 (15х37 10 саженів, ціна 2600 руб.) та №3 (15х37 10 саженів, ціна 2400 рублів) були закріплені за статським радником Григорієм Венедиктовичем Донцовим, який незабаром збудував на ділянці №3 особняк та кілька житлових будинків, а №4 зайняв садом. Григорій Донцов, з 1876 року, одразу після закінчення Київського університету св. Володимира, працював учителем історії та географії Класичної гімназії. Досить швидко він став секретарем її педагогічної ради, а з 1883 року обирається також і секретарем опікунської ради І жіночої гімназії.
Як учений він брав участь у діяльності Російського географічного товариства та написав низку робіт з історії місцевої освіти. Як громадський діяч він неодноразово обирався голосним Міської Думи. А як українець він був одним із засновників «української громади» Катеринослава. Можливо, саме через свої погляди у національному питанні він на початку ХХ століття залишив педагогічну діяльність та вступив на роботу до Дворянського земельного банку.
Невідомо чи підбирав Донцов квартирантів спеціально, але список мешканців будинку Соборної, 4 виглядає досить переконливо. Тут мешкали старший інженер губернського земства Г.Г. Бродський, інспектор у справах друку М.М. Кирилов (тут перебувала і канцелярія), професор металургії Л.М. Фортунатто (як це не дивно виглядає з позицій сьогоднішнього дня, Лев Михайлович поєднував науку з комерційною діяльністю і був багаторічним агентом страхового товариства «Якір»).
За заповітом, затвердженим 14 квітня 1910 р., будинок перейшов у спільне володіння доньок – Людмили Черкас, Ольги та Наталії Донцових. У 1912 році сестри поділили володіння. Половина ділянки з будівлями дісталася Людмилі та Наталі (Соборна, 4), а Ольга отримала «порожнє» місце з садом (Соборна, 5) та 1/3 частину доходу з будов протягом двох років. Вже у 1913-14 роках Ольга Донцова будує на своїй ділянці елегантний двоповерховий неокласичний прибутковий будинок на чотири квартири. Старі будинки залишилися без змін.
На початку 1920-х років будинок №5 був зайнятий дитбудинком №12 на 150 дітей. Будинок №4 також втратив неабияку частку престижу, за часів НЕПу в ньому навіть розташовувалася пивна Вінницького, яку знали далеко за межами району. Відомість була дуже сумнівна, а радості навколишнім мешканцям сусідство з пивною не приносило ніякої. Але НЕП скоро скінчився, а разом з ним — і пивна.
До кінця 1920-х років.будинки частково повернулися до первісного використання. Будинок на Жовтневій, 4 перетворилася на закритий будинок та надовго зникла з довідників. У Жовтневій, 5 оселили менш значних товаришів. Тут мешкали директор заводу «Спартак» І.М. Желудченко, секретар партколегії Швець, інженери та номенклатура середньої руки.
На середину 1930-х років це був один із найупорядкованіших будинків Нагірної частини з прекрасним садом, клумбами, літнім душем, волейбольним майданчиком. Однак усе це існувало недовго. У 1934 р. під час будівництва ЗОШ №67 двір зайняли під склад будматеріалів, а майже відразу після закінчення будівництва почали надбудовувати на два поверхи сам будинок.
Надбудову закінчили близько 1940-41 років, і повною мірою скористатися її результатами змогли лише німецькі окупаційні власті. У 1941-43 pp. будинок займали кілька контор (Мюллер, Нафтобази «ОЛ», т-во «Мінеральне масло»). У ході боїв за визволення міста воно повністю згоріло. Вже 1944 р. «клітина» була передана для відновлення Трубному інституту.
У 1945 році архітекторами К.Г. Щукіним та Л.Р. Ветвицьким було виконано проект відновлення будівлі. До вересня 1948 року житловий будинок на 20 квартир було завершено, і з того часу він майже не змінювався. Будинки по Жовтневій, 4 були повністю знесені у 1970-х роках під час будівництва нового корпусу медінституту. Тепер цей шедевр соціалістичної архітектури стоїть величезною громадою на місці колись маленьких та незначних будинків, які, втім, мали цікаву долю.