Євген Вучетич – видатний скульптор-монументаліст радянської доби, майстер історичного та символічного жанру. Його твори репрезентують радянську епоху, його мислення, її символи, її систему цінностей. Пафос творчості Вучетича цілком органічно входить у контекст епохи.
Батько Євгена Вікторовича був чорногорець, до того ж у роки Громадянської війни – білогвардійський офіцер. Така біографія в сталінську епоху навряд чи стала б гарантією спокійного життя, не те що стрімкого кар’єрного зростання. Достеменно невідомо, як Вучетич успішно долав ці труднощі, проте він зміг стати однією з головних персон в образотворчому мистецтві Радянського Союзу.
Художні здібності Е.В. Вучетича проявилися з раннього дитинства. У 1926 р. він вступив до Ростовської художньої школи, яку закінчив у 1931 році. Вищу освіту Вучетич отримав у славетному закладі – у 1931–1933 роках навчався в Академії мистецтв СРСР у Ленінграді (Петербурзі).
Вже у перших роботах, виконаних 1930-ті роки, Е.В. Вучетич продемонстрував талант скульптора-портретиста. Характерно, що він почав створювати образи героїв епохи. Найбільш значущі роботи цього періоду – «Портрет Піддубного» (1933), бронзова композиція «Партизанка» (1937), портрет Героя Радянського Союзу В. С. Гризодубової (1940).
З перших днів війни Євген Вучетич пішов добровольцем на фронт рядовим солдатом-кулеметником. Вже відомий скульптор вирушив добровольцем на фронт, хоч медики для стройової служби визнали його непридатним! Тоді Вучетич записався до народного ополчення і став бойовим офіцером в артилерії… Він дослужився до підполковника. Під час війни, 1943, тобто у 35 років, Є.В. Вучетич вступив до лав комуністичної партії. До речі, це досить пізно, і значить, що скульптор не шукав кар’єри за будь-яку ціну.
За спогадами дочки скульптора, на війні доля зводила його з людьми, яких згодом упізнав увесь світ. Наприклад, окрім суто військової роботи командира артилерійської батареї Вучетич співпрацював як художник та журналіст у фронтовій газеті «Відвага». Тут він познайомився з двома поетами: Всеволодом Багрицьким (сином Едуарда Багрицького) та народним поетом Татарстану (а насамперед – і всього Радянського Союзу) Мусою Джалілем. Джаліля направили до газети на місце загиблого практично на очах у Євгена Вучетича Всеволода Багрицького. Сам Джаліль, як відомо, загинув у звірячих муках у Моабітській в’язниці.
З 1943 та до 1960 року О.В. Вучетіч працював військовим художником знаменитої творчої організації – Московської Студії імені Б. Грекова. Тут Вучетич повністю сформувався як скульптор, став загальновизнаним майстром військово-монументального жанру.
Відразу після завершення війни Євген Вучетич фактично очолив головну роботу з увічнення в бронзі перемоги у війні та її творців.
Євгену Вучетичу належать скульптурні портрети таких воєначальників, як Черняховський, Рибалко, Конєв, Ротмістрів, Катуков, Чуйков (з маршалом Чуйковим, героєм Сталінградської битви, Вучетича взагалі пов’язувала багаторічна дружба), Баграмян, Василевський, Ватутін і нарешті маршал Жуков.
Одним із перших значних скульптурних творів Євгена Вучетича став пам’ятник генералу М. Ватутіну в Києві. Генерал Ватутін – один із головних організаторів штурму Києва восени 1943 року. Невдовзі після цього трагічно загинув. Пам’ятник на могилі М. Ватутіна встановлено у 1948 році у Маріїнському парку біля будівлі Верховної Ради України. Він відрізняється граничною лаконічністю – статуя генерала та постамент із написом. У 2023 монумент було демонтовано.
1946 року Вучетич розпочав роботу над одним із двох своїх головних монументальних творів – меморіалом у Берліні. Його призначили керівником цього великого та відповідального мистецького проекту. У Берліні, у східній зоні окупації, у мальовничому Трептов-парку з’явився величний ансамбль-меморіал тисячам солдатів Червоної Армії, які загинули у боях за Берлін. Цю роботу Вучетич виконував із 1946 по 1949 роки разом із архітектором Я. Б. Білопольським.
Центральним елементом композиції берлінського меморіалу стала знаменита бронзова статуя «Воїн-визволитель». Скульптуру відкрито спеціально 8 травня 1949 року, у четверту річницю Перемоги. Її вид відомий всім — солдат правою рукою тримає дівчинку, лівою рукою величезний меч, схильний донизу. Під ногами солдата – зламана свастика. Весь комплекс покликаний символізувати визвольну місію радянських військ та перемогу над фашизмом.
Меморіал у берлінському Трептов-парку одразу став одним із символів епохи, широко відомим і в Радянському Союзі, і на Заході. Для Євгена Вучетича «Воїн-визволитель» став головною візитною карткою художника та всієї його творчості. Другою візитною карткою стала пізніше статуя «Батьківщина-мати» у Волгограді.
Перед самою смертю, 1972 року, Євген Вучетич розпочав роботу над іншим меморіальним комплексом – «Музеєм історії Великої Вітчизняної війни» на дніпровських схилах у Києві (нині музей залишився, змінено назву – на музей Другої Світової війни). Вучетіч встиг створити попередній концептуальний проект комплексу. Тобто те, що зараз би назвали «креативною розробкою». А всю наступну роботу проводив колектив скульпторів та архітекторів під керівництвом Євгена Бородая.
Меморіал «Батьківщина-мати» у Києві відкрили 1981 року. То справді був період кінця так званого брежнєвського «застою». Тому цей комплекс значною мірою відбив кризу стилю соціалістичного реалізму та радянського мистецтва в цілому.
Початковий образ, намічений Вучетичем, був трансформований, позбавлений реалізму і драматизму і перетворений у принципі пропагандистський образ. Скульптура, що ніби виростає із землі, в одній руці тримає меч, в іншій – щит із зображенням герба СРСР. На відміну від статуї на Мамаєвому кургані, київська статуя виявилася статичною, позбавленою внутрішньої динаміки. Відносно нещодавно герб замінили, тепер на щиті можна побачити український тризуб.
Євген Вучетич, відомий як скульптор монументального жанру, – автор багатьох камерних робіт. Він створював свої скульптури насамперед із волі свого натхнення. Серед його робіт – портрети письменників Шолохова, Гладкова, Федіна, Бєлінського, Ауезова, художників: Реріха, Герасимова, скульптора Шадра, архітектора Щука, мистецтвознавця Сперанського. Лепил Вучетич та портрети іноземних діячів – Жака Дюкло – одного з лідерів Руху опору у Франції, Херлуфа Бідструпа – відомого художника-карикатуриста, Рокуелла Кента – американського художника та письменника та багатьох інших.
Скульптор Євген Вучетич був сповна винагороджений державою та суспільством за свою творчість. П’ять років поспіль – з 1946 по 1950 рік – він щорічно отримував Сталінські премії (вища творча нагорода СРСР). 1959 року отримав звання народного художника СРСР. Ще 1953 року обраний академіком Академії мистецтв СРСР, а 1970 року став її віце-президентом. 1967 року Євген Вучетич отримав найбільшу відмінність у тодішній державній ієрархії – звання «Герой Соціалістичної Праці».
Євген Вучетич помер 12 квітня 1974 року у Москві від розриву серця. Поховали його на Новодівичому цвинтарі, серед інших радянських знаменитостей.
