Колись цей відомий російський поет перебував в нашому місті відносно нетривалий час. Однак, жодною популярністю він тут не користувався, ба більше того, за свідченням сучасників, мав буквально жалюгідне існування та був повністю ігнорований всім шановним суспільством тодішнього Катеринослава. Але як так сталося?
За офіційною версією, Пушкін був відряджений у розпорядження голови «Піклувального комітету з устрою колоністів південної Росії», генерал-лейтенанта І.І. Інзова. Однак, у подорожній значилося: «Відправлено за потребою служби», що було цілком почесно. Тобто, власне Пушкін отримав перевод по службі і віз до Катеринослава Інзову приємну звістку про підвищення його на посаді: той призначався намісником Бесарабії.
Але канцелярію «Пікувального комітету» він відвідав рази три, присвятивши весь час катанням у човні по Дніпру та гулянню лісами. Але де жив поет? Дивно, але він сам ніде про це не говорить.
У «Катеринославському ювілейному листку» розповідається такий переказ: «Відомо, що у 20-х роках цього сторіччя з нагоди хвороби прожив у Катеринославі від 2 до 3 тижнів знаменитий поет О.С. Пушкін. Розповідають, що він зупинявся в будинку Тихова, який містив чи не найкращий на той час заїжджий двір. На дверях будинку, кажуть, було написано Пушкіним якийсь вірш».
Заїжджий двір купця Тихова розташовувався на вулиці Торговій (Торгово-Караїмській). Потім було передано у володіння Я.М. Михайличенко. Потім його знесли, але на згадку про поета на цьому місці встановили меморіальну дошку (будинок №4 по вул. В’ячеслава Липинського, хоча в путівниках чомусь вказується будинок №5 або навіть 6).
Залишається гадати, чому Пушкін за всієї своєї популярності був покинутий світським суспільством і тягнув своє існування в «гидкій хаті».
За однією з версій, за кілька днів він отримав запрошення на бал, організований на його честь. У моді тоді були білі лосини. Шилися вони зі шкіри лося чи оленя — звідси й назва. Для кращого облягання їх надягали вологими за допомогою мильного порошку. Висихаючи на тілі, лосини болісно стягували шкіру. Згідно з легендою, надрукованою в одній зі старовинних газет, Пушкін, висловлюючи свою зневагу до глухої провінції, з’явився на бал у… прозорих лосинах.
Про непристойне вбрання поета згадував і А.М. Фадєєв, який служив 1820 р. у Комітеті у Інзова. У «Російському архіві» за 1891 рік (том 1, с.400) міститься його розповідь, передана їм зі слів присутньої на званому обіді дружини, про те, в якому безсоромному костюмі з’явився Пушкін на цей обід. Легко уявити обурення тодішнього суспільства. Не дивно, що після цього із поетом ніхто не спілкувався. А в Москві та Петербурзі про злощасний бал стали ходити анекдоти. Наприклад, такий:
Будучи в Катеринославі, Пушкін був запрошений на один бал. Цього вечора він був у особливому ударі. Блискавки дотеп злітали з його вуст, жінки постійно намагалися заволодіти його увагою. Два гвардійських офіцера, недавніх кумира катеринославських дам, не знаючи Пушкіна і вважаючи його якимсь «ймовірно вчителішкою», вирішили будь-що-будь «переконфузити» його. Підходять вони до Пушкіна і, розшаркуючись незрівнянним чином, звертаються:
- Mille pardons, не маючи честі вас знати, але, бачачи у вас освічену людину, дозволяємо собі звернутися до вас за маленьким роз’ясненням. Чи не будете ви так люб’язні сказати нам, як правильніше висловитися: «Гей, людино, подай склянку води» або «Гей, людино, принеси склянку води»?
Пушкін жваво зрозумів їхнє бажання пожартувати з нього і, анітрохи не зніяковівши, відповідав серйозно:
Мені здається, ви можете висловитися прямо: «Гей, людино, жени нас на водопій!».
Дивно, але в жодному листі Пушкін не писав будь-кому з друзів про Катеринослав. Не видно, щоб він оглядав палац генерал-губернатора чи сукняну фабрику. Можна лише фантазувати, що «у такому маленькому містечку, яким був на той час Катеринослав, наявність такого величезного підприємства не могла не зупинити на собі пильної уваги Пушкіна, до речі, налаштованого революційно. Звідси є підстави припускати, що він наочно і, можливо, вперше «познайомився з побутом фабричних робітників» („Зоря”, 18 грудня 1936 р., с.1-4). Але це не більше, ніж домисли комуністичних журналістів відповідної пори.
Логічніше зробити висновок, що Катеринослав тоді нічим не вразив Пушкіна. Місто на той час було одноповерховим, з дерев’яними спорудами. За спогадами А.М. Фадєєва, «одна головна вулиця тягнулася на кілька верст, шириною кроків двісті, так що рясніла простором не тільки для садів і городів, але навіть і для пасовищ худоби на вулиці, чим жителі користувалися без найменшого сорому».
Вулиці були сонні, безлюдні. Вони оживали тільки в базарні дні, коли, незважаючи на всі тривоги, сюди наїжджав сільський люд і площі заливались терпкими запахами гною та дьогтю, овечої вовни. Візки та воли, просторі поміщицькі брички та самотні вершники, співуча українська мова, крислаті попівські капелюхи, жіночий строкатий візерунок. Тому, мабуть, тогочасний Катеринослав нічим і не вразив заїжджого митця, окрім історії про біглих каторжників, яку він якось і використав у своїх літературних роботах.
