Сьогодні торгово-ділові центри розглядаються як зовсім новий тип будівель, народжений знов повернувшимся до нас, хоч і трохи диким капіталізмом. Однак у Катеринославі спеціальні будинки ТДЦ вже були. Першим будинком цього типу був побудований у 1898-1899 роках будинок Азово-Донського банку. Другим був будинок, величні руїни якого донедавна «прикрашали» перехрестя вулиці Володимира Мономаха та проспекту Яворницького.
Ця ділянка ніколи не була порожньою. Вже на плані міста 1793 тут вказані перші будівлі. Надалі, завдяки вдалому розташуванню у самому серці міста, тут виріс цілий комплекс одно-двоповерхових кам’яниць з магазинами, конторами та квартирами. У середині ХІХ століття солідний кам’яний будинок із відкритою галереєю на першому поверсі зводиться й у кутовій частині ділянки.
Тоді це справді була кутова частина домоволодіння, яке займало гігантську територію, зайняту сучасними будинками Московська, 1, 3, 5. Близько 1899-1900 років власником цього стає катеринославський 2-ї гільдії купець Б. Шишман. За собою він залишає лише найпривабливішу частину ділянки на розі Проспекту, а все інше продає.
Будівництво будинку Шишман почав 1903 р., а закінчив 1905 р. Швидше за все, воно супроводжувалося чималими труднощами, т.к. збіглося з економічною кризою, російсько-японською війною та революцією. Будівництво такої великої будівлі у ці роки можна визнати навіть економічним дивом. Щоправда, ще більшим дивом було те, що будівля виявилася затребуваною, а її власник не розорився, як десятки, якщо не сотні інших домовласників цих років.
Перший поверх та підвал будинку були повністю віддані торгівлі. Планування будівлі дозволяло організувати залежно від побажань орендаря від двох до п’яти торгових залів різної площі. За дванадцять передреволюційних років тут встигли попрацювати такі магазини: товариства Жирардівської мануфактури, Дитятьківського товариства, товариства «К. Зігель», паперовий папір Е.Е. Блумберг. Тут же була одна з чотирьох кондитерських В. Руппанера та переговорний пункт міжміського телефону.
На другому поверсі будинку було створено банківські приміщення з великим операційним залом, а третій поверх міг використовуватися як самостійно, і у комплексі з банківськими приміщеннями. Першим банком, що розмістився у будівлі, став торгово-комерційний банк Єрмолаєва. У другій половині 1900-х років. його змінив Санкт-Петербурзький Міжнародний Комерційний банк зі своїм дочірнім підприємством – страховим товариством «Росія». З 1912 р. приміщення орендувалися Катеринославським купецьким товариством і 3-м Катеринославським Товариством, що належало йому, взаємного кредиту.
Після революції та громадянської війни будівля, змінивши власників, на диво, продовжувала використовуватися за призначенням. Міський комсомольський клуб ім. К. Лібкнехта в період НЕПу було прибрано з будівлі. Його місце посіли представництво та магазин об’єднаних видавництв «Правда», «Біднота», «Известия ЦВК», «Праця», «Известия ВУЦВК» та магазин ЦРК. У 1930-х роках. приміщення першого поверху повністю реконструйовані під ресторан «Спартак» (з другої половини 1940-х рр. – ресторан «Дніпро»).
У верхніх поверхах послідовно змінили одне одного обласне відділення Держбанку, обласне відділення Торгово-промислового банку, Міський банк, Міське відділення Держбанку. Навіть у період окупації тут працював німецький правонаступник Держбанку – Дніпропетровський територіальний банк (навесні 1942 р. перейменовано на Господарський банк). Після звільнення міста, аж до 1949 року, будівля знову була зайнята обласною конторою Держбанку, а згодом тут працювало його Кіровське районне відділення. З початку 1990-х років. у будівлі розмістилося відділення Укрсоцбанку.
Протягом 1950-1960-х років. ряд приміщень будівлі поступово передається створеної в 1947 р. міській публічній бібліотеці, яка в результаті повністю витіснила ресторан і сильно потіснила банк, зайнявши підвал, перший і третій поверхи будівлі. Не можна сказати, що це було розумне рішення. Велика бібліотека, розташована в швидко пристосованій будівлі, зазнавала постійних незручностей через брак і непристосованість приміщень, заплутане планування, непридатність книгосховищ і просто через те, що з моменту побудови в будівлі, що пережила дві війни, не проводилося жодного капітального.
Можливість перевести бібліотеку в іншу, спеціальну будівлю, місто вишукувало лише на початку ХХІ століття. Переміщення здійснювалося за рахунок інвесторів, які оцінили будинок на розі Московської настільки високо, що погодилися збудувати в обмін новий будинок. Ті роботи, які велися потім з перебудови будівлі в торговий центр, можна оцінювати по-різному, але тішить вже те, що у нових власників вистачило здорового глузду хоча б на збереження фасадів будинку Шишмана – одного з перших торгово-ділових центрів, до якого так благоволила удача.
