Вузькі тротуари, юрби людей, виносна торгівля, магазини. Щодо цього вулиця Пастера мало змінилася за останні 100 років. Хіба що на зміну ломовикам та візникам прийшли машини, а трамваї стали набагато більшими. Про зовнішній вигляд вулиці цього не скажеш. ХХ століття пережили буквально лічені будівлі. До цих уламків колишніх домоволодінь належав і великий прибутковий будинок на вулиці Пастера, 6.
Цей квартал існує з 1793 р., коли цей район був зайнятий Катеринославської суконної фабрикою. Спочатку тут збудували житлові будинки для фабричних чиновників. Будинки ці стояли й надалі, незважаючи на всі модернізації та реконструкції фабричного комплексу.
В спогалах про фабрику 1830-х років є описи і чиновницьких будинків. «Навпроти казарм (на території нинішнього Озерного базару) …тягнувся величезний квадратний простір, забудований хорошими одноповерховими дерев’яними оштукатуреними будинками числом чотири, розбитими кожен на дві квартири, де жили чиновники. Ці будинки оточували собою великий квадратний двір, у якому перебували служби. Тепер цей простір, простоявши через 50 років, густо забудований… новими будинками».
Старий фабричний квартал справді було ліквідовано відразу після закриття фабрики в 1837г. і справді залишався незатребуваним аж до початку 1880-х років, коли розпочалося будівництво залізничного мосту через Дніпро. З початком вторинного освоєння кварталу з’ясувався досить цікавий факт. Хоча квартал спочатку належав фабриці, а чи не місту, але планом Катеринослава, затвердженим 1817 р., саме він визначався як квартал №1. У плані було навіть передбачено поділ кварталу на домоволодіння із номерами 1,2,3,4,5,6,7 та 8.
Потрібно визнати, що цей юридичний казус нікого особливо не збентежив. Фабрики давно не було, і претензій з її боку не могло бути. А план 1817 року, хоч і був головним містобудівним документом Катеринослава, але в 1880-х роках. його вже швидше «мали на увазі», аніж намагалися детально виконати. Відновлений квартал був схожий на проект лише розмірами. Земельних ділянок у ньому було розбито не вісім, а п’ятнадцять. Крім того, був ще виділений земельний коридор для річки, що протікала через його територію.
Вже 1884 року серед домоволодінь кварталу значиться і ділянка, що належала Катеринославському купцю ІІ-ї гільдії Якову Пінхусовичу Лівшицю (Ліфшицю). Про початкову історію вдома відомо небагато. Лівшиць, як втім, і всі його сусіди насамперед використовував торговельний потенціал району та побудував по вулиці одноповерховий торговельний ряд. У центральній частині ділянки стояло кілька дерев’яних будиночків із невеликими квартирами.
Вже 1890 року купці Я.П. Лівшиць та С.А. Липавський звернулися до Міської Думи з проханням передати у їх власність русло річки, що протікає між їхніми домоволодіннями Лісопільною вулицею. За кілька років до цього через цю річку стався невеликий, але характерний скандал. Місто примудрилося продати її русло з торгів купцю Немирівському під виглядом ділянки землі, що утворився через помилку межування.
Коли Немирівський оглянув придбання, то виплачений ним аванс місту довелося терміново повертати, щоб уникнути судової справи про підробку. Лівшиць і Липавський були набагато більше обізнані про якості цієї ділянки, тому ціну запропонували мінімальну, але взяли на себе зобов’язання щодо будівництва колектора. У засіданні 25 жовтня Міська Дума повністю задовольнила прохання сусідів. Кожен із них отримав по половині русла (по 2,5 сажнів, або 5,3 м.) на всю глибину своїх ділянок (35,8 сажнів, або 76,34 м.).
Перший двоповерховий будинок на ділянці було збудовано на самому початку 1900-х років. Продовжити будівництво Я.П. Лівшиць не зміг. На 1906 рік домоволодіння по Провіантській, 6 вже значиться за спадкоємцями Лівшиця, і лише до кінця 1910-х рр. у нього знову з’являється один власник — Беньямін Якович Лівшиць. Саме він у 1910 р. і будує на ділянці новий прибутковий будинок. Триповерхова будівля була вирішена в модному тоді стилі модерн, в його специфічному катеринославському трактуванні, яке відрізняли виразність об’ємних рішень і відсутність зайвої пишноти.
Протягом 1910-х років у будинку Лівшиця по Провіантській працювало кілька пристойних торгових закладів: Н. Фіалкова, спадкоємців Н.М. Лібермана, М.І. Литвинова, Г.І. Брікер. Не пустували й квартири другого та третього поверхів, хоча мешканці їх, окрім одного, практично невідомі. Студент Женевського університету Абрам Рувимович Палей оселився у квартирі №2 у 1915 році, після того, як через війну змушений був перервати навчання.
Народився він у 1893 року у Катеринославі. Після повернення зі Швейцарії почав активно друкуватись у місцевих газетах: «Південна зоря», «Катеринославська думка», «Придніпровський край». У 1918 році працював редактором літературного відділу першого спеціалізованого журналу міста – «Аргонавти». Одночасно завершував освіту у Катеринославському університеті. У 1923р. перебрався до Петрограда, а потім до Москви. Його численні твори нині досить забуті, але сам А.Р. Палей, проте, забутий не був. З 1970-х років багато і багатьох пережив письменник став найстаршим членом Спілки письменників СРСР, та був і Росії. Цей титул він утримував напрочуд довго, аж до своєї смерті 11 січня 1995 року.
Власне будинок Лівшиця прожив радянські часи досить непомітно. Це був звичайний житловий будинок, який тривалий час перебував в поганому стані. Відновлювати його, за нашою місцевою недоброю традицією, звісно не стали. Вже 2013 року цього будинку не стало.
