В історії цих будівель на узвозі Крутогірному, 21, як правило, привертав та привертає увагу лише один період – час роботи тут Губернського земства. Але основним об’єктом інтересу зазвичай було власне земство як організація, яку за повноваженнями, структурою та діями можна порівнювати із сучасною Обласною радою. Власне земському комплексу уваги приділялося значно менше.
Земельна ділянка №21 в 3-му кварталі Катеринослава була створена за планом міста 1790 року. Схоже, що це була друга його підстава, т.к. за планами слободи Половиці цей район було забудовано вже з 1860-х років. Щоправда, сказати, що тут розташовувалося спочатку вже неможливо. А ось забудова ділянки на 1793 вже більш-менш відома завдяки плану, що зберігся до нашого часу. На великій (108х54 м) ділянці розташовувалося цілих п’ять дерев’яних будівель, найбільше з яких розміщувалося на розі сучасних пл. Успенської та узвоза Крутогірного. Відомо й те, що вже цього року садиба належала до скарбниці і тут знаходилася резиденція катеринославського віце-губернатора.
Віце-губернатори прожили тут до 1806 року. Після їхнього переїзду та продажу садиби в приватні руки вона надовго зникає з поля зору дослідників. Близько 1850 року, коли садибою володів поміщик катеринославського повіту, колезький ассесор Олександр Захарін, тут замість старого кутового будинку було збудовано новий кам’яний двоповерховий особняк, який на той час коштував 8 700 рублів сріблом. За місцевою легендою, будівля була збудована за проектом академіка архітектури Олександра Тона.
Але якось надто незначним був будинок Захаріна для роботи столичного та близького імператорському двору архітектора. Можливо, що автором будинку був молодший брат академіка, також академік Андрій Тон, який у цей період працював у сусідньому Харкові. А враховуючи, що О. Захарін, займаючись будівельними підрядами, тісно працював із місцевими архітекторами, то за відсутності конкретних документів авторство особняка все одно залишається сумнівним.
У 1863 році садиба вважалася вже за Мануїлом Захаріним, але після поділу спадщини між членами сім’ї вона перейшла до його сестри Надії Савоїні. Сама пані Савоїні тут не оселилася, оскільки з 1864 року здала будинок в оренду Міністерству внутрішніх справ для розміщення квартири та канцелярії катеринославських губернаторів. У новій якості будинок служив трьом губернаторам: контр-адміралу Григорію Вевель фон Крігеру, справжньому статському раднику, камергеру Василю Дуніну-Борковському, справжньому статському раднику Івану Дурнову.
До останньої реконструкції будівлі в ньому можна було бачити залишки губернаторської вітальні, парадних сходів і навіть побувати в кімнаті, яка служила кабінетом начальників губернії. Щоправда, від старих паркетів, печей, камінів, дверей, розпису стін та стель під мармур залишалися вже одні спогади. Давно зникли засклені веранди, одна з яких виконувала роль зимового саду. На початку ХХ ст. були розібрані кам’яні флігель та кухня, а дерев’яні служби знесли ще раніше, у 1870-х роках.
Хоча оренда будинку була досить вигідною, але на початку 1870-х років. пані Савоїні ухвалила рішення продати його. Казна необхідних для купівлі коштами не мала, і Іван Дурново довелося підшукувати в місті нову резиденцію. Однак і приватні особи теж не особливо зацікавилися великою, але розташованою на відстані від центру садибою. Покупець все ж таки знайшовся.
У 1873 році Катеринославська губернська земська управа «…купила у вдови артилерії капітана Надії Олександрівни Савоіні двоповерховий кам’яний будинок із такими ж двома флігелями на поверх і що прийшли у старість дерев’яними службами і дворовим місцем 2 400 кв. саж. за 26 000 руб., а з витратами по здійсненню купчої та введення у володіння всього 27 156 руб. 75 коп.».
Будівлі було куплено для розміщення служб земської управи та проведення губернських земських зборів. У лютому-березні 1874 р. архітектором Миролюбовим було виконано проект ремонту та реконструкції всіх будівель. Роботи велися у 1874-1875 роках. під керівництвом члена земської управи Г. Самойленка і коштували 8629 рублів 54 копійок.
Після ремонту у колишній губернаторській вітальні розмістився зал засідань Земських зборів, інші приміщення, зокрема і флігеля, були зайняті різними відділами земської управи. Тут займалися школами, дорогами, лікарнями. Звідси координувалися боротьба з голодом під час неврожаїв, заходи щодо заохочення сільського господарства та ремісничого виробництва, боротьба з епідеміями.
Тут розпочали роботу перші у губернії товариство Взаємного кредиту, страхове товариство, амбулаторія, статистичний відділ. І саме йшло формування абсолютно нового прошарку суспільства, що звикло до суспільної та політичної діяльності і при цьому досить грамотно розбирався в найскладніших господарських та соціальних проблемах величезного регіону – «земців».
У 1880-1890-ті роки Катеринославська губернія розвивалася неймовірними темпами. Так само швидко розвивалося і земство. Ріс бюджет, ускладнювалася структура, збільшувалася кількість службовців. Майже постійною залишалася лише міська резиденція земства, багато в чому зберігала вигляд і характер старосвітської садиби. Але прийшла і її черга.
16 грудня 1897 року чергова сесія губернських земських зборів доручає земській управі «скласти міркування про перебудову будівлі страхового відділення». До наступної сесії 1898 року управою був запропонований кошторис на ремонт, але при цьому була висловлена думка про необхідність будівництва нового корпусу. У ході дебатів збори прийшли до рішення не проводити ремонт, а доручити управі підготувати проект нового корпусу. «На влаштування конкурсу на проект нових будівель і необхідних перебудов у старому будинку» зборами було виділено 500 руб.
Архітектурний конкурс було проведено в 1899 році, і в грудні зборів було представлено 3 отримані проекти з висновками про відповідність умовам конкурсу. Найбільш прийнятним був визнаний проект під девізом «Відповідь», отриманий із Харкова (автор його, на жаль, вказаний так і не був). Усунення недоліків, що були в проекті, було доручено технікам управи. На будівництво було зарезервовано 66 000 рублів. Вже на початку 1900 року суттєво перероблений проект із кошторисом у 62 930 рублів був затверджений управою.
2 березня 1900 земство уклало підрядний договір з братами М. і С. Неміровськими, а вже в кінці квітня будівництво нового корпусу було розпочато. Якість виконуваних робіт і матеріалів вражало навіть звичних до всього кураторів земства. Багато з зробленого доводилося переробляти, а деякі будматеріали, що завозилися на будівництво, вибраковувалися ще до використання.
На початку 1901 року управа, відверто налякана розмахом дій Немирівських, усунула їх від робіт. Після огляду вже підведеної під дах будівлі та розробки заходів щодо виправлення виявлених дефектів будівництво було продовжено. Наразі управа вела його підрядно-господарським способом, запросивши для нагляду та необхідних коригувань проекту інженера Л. А. Бродницького.
У 1902 р. було розпочато і ремонт колишнього Захаринського особняка. Враховуючи, що «головний фасад усієї будівлі звернений на Крутогірну вулицю, для якої відсутність естетичних прикрас будівлі не відіграє суттєвої ролі», було запропоновано не переробляти його фасад у стилі нового корпусу, а обмежитися капітальним внутрішнім ремонтом. У грудні 1902 року земські збори прийняли звіт з будівництва нового та ремонту старого корпусу, беззастережно затвердивши вироблені витрати на 102 793 рублів 47 копійок. Водночас він розпорядився підготувати проект будівництва нових корпусів на земській садибі.
У лютому 1904 року було затверджено проект корпусу страхового відділу і квартири секретаря управи, вартістю 72 139 рублів 23 копійок. Початий навесні цього ж року корпус, розташований праворуч від старого особняка, був через російсько-японську війну і революцію завершений лише в 1907 році.
У 1909-1910 роках при комплексі земських будівель було збудовано станцію біологічної очистки стічних вод і збудований каналізаційний колектор по Ломаному провулку. А вже 1911 року проводиться новий ремонт колишнього особняка. На цей раз справа не обмежилася внутрішніми переробками. Фасади будівлі були заново оздоблені в стилі модерн, і вона повністю втратила початковий класичний вигляд. Паралельно з цим ремонтом було проведено повний ремонт опалення у всіх корпусах.
Після 1917 року представницький адміністративний комплекс дістався новій владі. Спочатку він використовувався за прямим призначенням. У 1921-1924 pоках тут розташовувався Катеринославський губернський відділ народного господарства. З 1924 по 1925 роки будівлі були зайняті Катеринославським окружним виконавчим комітетом та іншими структурами округу, що створювався: окрфінвідділом, окрміліцією, окрнаробразом, окрздравом, окрстатбюро, окрпрокуратурою та іншими установами.
Оскільки за радянської влади структури росли набагато швидше, аніж при царизмі, то вже незабаром будівлі стали малі установам, що формуються. Причому малі настільки безнадійно, що у 1925 році місцева влада повністю залишає їх, передавши Катеринославському управлінню територіальних військ під розміщення штабів 30-ї Червонопрапорної іркутської піхотної дивізії та 7-го стрілецького корпусу.
З цього часу історія будівель стає закритою та простежується пунктирно. Тут розташовувалися німецька комендатура (1941-1943), штаб 8-ї піхотної запасної дивізії (1943-1947), штаб 6-ї гвардійської танкової армії (1947-1983). А потім аж до початку ХХI століття — управлінські служби військових частин.
