Старші покоління дніпрян ще пам’ятають цей пивоваренний завод. Однак, можливо, навіть старожили не здогадуються, що історія підприємства сягає аж позаминулого століття. Сьогодні мова піде про непросту історію одного з найстаріших підприємств міста.
Майже з першими роками міста в ньому мала з’явитись і суконна фабрика, а при ній, як водиться, мав бути і директорський будинок. Доля першого директорського будинку була не дуже щасливою. На початку царювання Павла І кошти сукняної фабрики були значно урізані. У 1804 році директорський будинок «біля міського шлагбауму» вже багато років був порожнім і потребував серйозного ремонту. Однак як тільки його надали для розміщення Духовної семінарії, з’ясувалося, що фабричному керівництву він ще потрібен. А вже у листопаді 1804 генерал-майор Ломоносов, який інспектував фабрику, взагалі зажадав негайного виїзду семінарії.
Після виїзду семінарії будинок, на диво, не був ні забутий, ні покинутий. Вже 1805 року будинок значиться як зайнятий конторою сукняної фабрики. Контора тут, щоправда, була недовго. Вже в 1810-х роках комплекс значиться як зайнятий Фабричною лікарнею.
Після того, як у 1837 р. фабрика була закрита, цей комплекс залишився за Військовим міністерством. Лише 1842 р. ділянку колишньої лікарні, площею 2 240 сажнів (трохи більше 1 га) було продано міністерству Державного майна і знову приєднано до Верхнього саду. У лікарняних корпусах було розміщено училище садівництва Катеринославського помологічного товариства. Незважаючи на очевидну необхідність такого навчального закладу, 1858 р. воно було закрите.
У розпродажі казенного саду, що розпочався після ліквідації училища, комплекс лікарні, схоже, був повністю куплений купцем А.Пчолкіним. Новий власник особливо не перебудовував будівлі, що стояли тут, а через кілька років взагалі продав частину ділянки, що примикає до Болотної площі. На початок 1870-х років власником цієї кутової частини колишнього комплексу фабричної лікарні вже є Фердинанд Боте.
Завод був повністю кустарним. Виробництво займало лише один кам’яний корпус, розташований у глибині ділянки. Старі лікарняні корпуси були використані для контори заводу та розміщення майстрів та робітників. Усі допоміжні приміщення розміщувалися у дощатих сараях. Близько 20 років при заводі навіть зберігалася значна частина старого лікарняного саду.
За життя Ф. Боте завод так і не перетворився на значне підприємство. У 1885 році опікунка спадкоємців Ф. Боте пані Спекерт виявила нове джерело доходів компанії. У зв’язку з відкриттям у місті Озерного базару вона влаштувала у дерев’яній огорожі ділянки з боку площі три дерев’яні лавки. При Спекерті було розпочато і кардинальну реконструкцію власне підприємства.
Вже 1890 року на місці старого виробничого корпусу будується новий триповерховий цех. Незабаром розпочинається будівництво п’ятиповерхового солодового цеху та інших кам’яних корпусів. Всього на території заводу було збудовано понад 10 виробничих корпусів, включаючи таку складну та дорогу споруду, як димова труба та такий новий для міста цех, як станція біологічного очищення стічних вод.
18 листопада 1897 р. катеринославський II-ї гільдії купець Володимир Фердинандович Боте та дружина підданого королівства Саксонія Марія-Терезія Фердинандівна Кренкель продали завод харківському I-й гільдії купцю Маркусу Давидовичу Шкафу. М.Шкафф, своєю чергою, вже 5 серпня 1898 р. продав завод за 150 000 рублів спеціально організованому акціонерному товариству.
Схоже, спочатку суспільство, яке зберегло марку «Пивоварний завод спадкоємців Ф.Ф. Боте», було створено місцевими підприємцями. У всякому разі, рішення загальних зборів про придбання заводу датовано тим самим 8 серпня 1898 року, а доручення на придбання заводу було видано павлоградському купцю Семену Миколайовичу Майману та нікопольському міщанину Микиті Андрійовичу Скоропадському. Але вже 1900 року склад акціонерів серйозно змінився. У 1910 році правління товариства розташовувалося у Москві. Головою його був А. Штром, а серед акціонерів значилися Рудський, Е. Новицький, Ф. Вілль, І. Аннінський, К. Педько, С. Трапезніков, А. Анікєєв, А. Фукс, В. Охлябінін та Московський Міжнародний торговий банк.
Така віддаленість правління від власне підприємства, яким воно управляло, не відбивалося на якості продукції. На чолі заводу стояв керуючий Федір Монігетті, а пивоваром був Е. Кренкель. Завод випускав близько двох десятків сортів пива, фруктові води, лід для льохів та холодильників міста. Але на заводські фінанси «віддалене» управління впливало досить серйозно.
Пивний завод Товариства «Спадкоємці Ф.Ф. Боте» був базою для величезної торгової мережі. Суспільство мало монополію на торгівлю пивом на станціях Катерининської залізниці, представництва та склади у всіх великих містах півдня України, власну мережу пивних (тільки в Катеринославі їх було 22 із 48 зареєстрованих у місті).
Однак з фінансової точки зору не все було добре. Прибуток акціонерів становив менше 1% від основного капіталу Товариства. Тим часом борги Товариства за підсумками року становили значні суми: 968 218 рублів — за векселями і 883 993 рублів — за рахунками.
Подібний стан Товариства можна списати на економічну кризу, депресію, російсько-японську війну, революцію. Рік був справді не найвдалішим в історії всієї країни, а не лише окремо у підприємства. Тим більше, що ні країна, ні Товариство хоч і вийшли з кризи, але так і не змогли повністю оговтатися від її наслідків. Компенсуючи нестачу оборотних коштів, Товариство отримало у харківському Земельному банку 200 000 руб. під свою нерухомість у Катеринославі.
Це дозволило йому зберегти свої позиції над ринком. Понад те, в 1910-1911 роках провадиться капітальна реконструкція складських корпусів підприємства. Завод, як і раніше, зберігає лідируючі позиції в Катеринославі, але обсяги виробництва його значно падають. У благополучному 1911 році тут виробляється лише 150 000 відер пива – набагато менше, ніж у кризових 1905-06 роках.
Початок Світової війни та запровадження «сухого закону» виявилися катастрофою для заводу, але перепочинком для Товариства. Відпала необхідність закупівлі сировини та матеріалів, виплати зарплат та утримання торгової мережі. У зв’язку із зупинкою підприємства вдалося навіть значно зменшити оподаткування за рахунок промислових зборів, акцизів та податків на нерухомість. Орендна ж плата за приміщення збереглася у повному обсязі і навіть зросла, оскільки Товариство здало в оренду низку виробничих корпусів та службових приміщень.
У 1917 р. Правління Товариства перемістилося до Катеринослава, ближче до підприємства. А 15 листопада 1917 р. голова Правління Вульф Каган навіть вступив у безпосереднє управління майном, замінивши керуючого Олександра Каупе, який пішов у відставку. Товариство існувало ще й у 1918 р. Останнім документом, що підтверджує його діяльність, був черговий платіж за позикою харківського Земельного банку, здійснений 23 вересня 1918 року.
На початку 1920-х років колишня ділянка Товариства була поділена між різними власниками. У кутовому будинку розмістився Центральний райком КП(б)У, що у 1923 року був змінений міським «Піщетрестом». Корпус площею було передано Міськкомунгоспу для розміщення «Селянського будинку» (пізніше «Будинок незаможника», а потім «Будинок колгоспника»). Завод виявився власністю управління місцевої промисловості та входив до складу Українського гостресту «Нова Баварія» під назвою 1-й Катеринославський держпівзавод.
Завод відновив роботу лише наприкінці 1920-х рр., коли було закрито невеликі 2-й та 3-й держпивзаводи. Незважаючи на всі перипетії міської історії, у ХХ ст. завод пропрацював у старих корпусах Товариства «Спадкоємці Ф.Ф. Боте» аж до липня 1984 року, коли виробництво було остаточно переміщене до нових цехів на Лівобережжі.
