У цьому скромному будинку, що неабияк занепав, по вулиці Шухевича, 62, якийсь десяток-півтора років тому ще було відділення зв’язку. Вже не запитаєш, чи були поінформовані про це самі співробітники пошти, але це відділення по факту було найстарішим поштовим відділенням, яке обслуговувало місто. А серед установ «Укрпошти» це відділення поступалося віком лише Головпоштамту та залізничному поштамту.
2-га вулиця Чечеловської слобідки виникла у першій половині 1880-х років, коли під час будівництва залізниці слобода стрімко приросла населенням. На плані міста 1885 року, у якому Чечеловська слобода вже зазначено у складі десятка кварталів, п’яти вулиць і двох провулків, вже є і її 2-я вулиця. В цей час вона вже простяглася від Скрізної (Щепкіна) вулиці до Брянської площі (Орлівської вулиці).
У другій половині 1880-х рр., коли слобода була частково перепланована зі створенням більш регулярної сітки кварталів і вулиць та узаконенням земельних ділянок, друга не лише за назвою, а й за значенням вулиця слободи була продовжена у бік Аптекарської балки та отримала вихід на Гасову вулицю.
Наприкінці ХІХ століття Чечеловська слобода почала швидко змінюватися. Зростало населення. Створювалися нові квартали. Мазанки змінювалися кам’яними одноповерховими, а невдовзі 2-3-поверховими будинками. Епіцентром цих змін були не квартали, розташовані з боку міста, а район, що примикає до Брянської площі. Нічого особливо дивного в цій ситуації немає, оскільки слобода і економічно і географічно була дуже слабко пов’язана з власне містом, зате цілком залежала від заводів, що примикали до Брянської площі.
Разом із усією слободою в цей період починає перетворюватися і домоволодіння № 1414 у 2/4 (пізніше 5-ї) поліцейської частини міста, що належить катеринославському міщанину Міхелю Каменькович та його дружині Естер-Лівше Каменькович. Домоволодіння, що мало розміри 22х21 саженів (приблизно 47х45 метрів), заново забудовується вже першій половині 1890-х років.
Принаймні, вже 1894 року Каменьковичі беруть під заставу будинку позику 8 500 карбованців, що, за банківськими правилами на той час дозволяє оцінити вартість будинків дільниці 14 000 карбованців. Банки давали позику під заставу нерухомості у розмірі не більше 60% від вартості будівель, без урахування вартості землі. На ділянці з’являються кам’яний двоповерховий будинок з лавкою, кам’яний одноповерховий будинок, кам’яна лавка, змішаний (дерев’яний, обкладений цеглою) будинок, сарай. Проте за два роки Каменьковичі продають свіжовідбудоване домоволодіння.
За купчою, скоєною 20 липня 1896 року, власником будинку стає харківський міщанин Павло Ваніфатов. Новий власник спочатку продовжував здавати будинок насамперед під квартири. Але в умовах економічної кризи, що вибухнула на початку 1900-х років, зумів різко перепрофілювати домоволодіння. Змішаний будинок у 8 кімнат він надовго здав під «монопольку» (казенну винну крамницю). А 1904 року зумів отримати великого орендаря і для двоповерхового корпусу. Орендарем цим стала відкрита близько 1900 року Горяїнівська поштово-телеграфна контора, що зняла 20 приміщень за 1200 рублів на рік.
Судячи з назви, ця контора розташовувалася спочатку при станції «Горяїнове» і призначалася для обслуговування заводів. Причини її переведення на Чечелівку на сьогоднішній день невідомі, але незабаром після нього контора змінює назву, перетворюючись на «Катеринослав-Чечеловську». Аж до перших років радянської влади Чечеловська поштово-телеграфна контора була другою за рангом поштовою установою міста, поступаючись першістю лише Губернській поштово-телеграфній конторі (Главпоштамту). Дуже значними були і масштаби її діяльності, оскільки район обслуговування включав усі розташовані поблизу заводи та робочі слобідки. Але приміщення контори явно не відповідали її загальному значенню.
Нашвидкуруч пристосований будинок не можна було назвати надто зручним. Для публіки був відведений коридорчик шириною 2 аршини (бл. 1,5 метра) і довжиною 10-15 аршин (бл. 7,5-11 метрів). Телеграф розмістили у темних кімнатах, що дуже ускладнювало роботу. На початку 1912 року контору навіть планували перевести на 1-у Чечелівку (Миколаївський проспект, сучасний проспект Нігояна), але так і не переклали. З січня 1913 року поштове відомство продовжує термін оренди до 1 січня 1916 року, а потім і до 1 січня 1921 року.
До П. Ваніфатова подальші перипетії з розміщенням контори вже не мали жодного стосунку. 8 травня 1912 року він за 17000 рублів продає будинок по Олексіївській, 62 дружині поселянина Людмилі Попової.
Як довго будинком володіла Л. Попова встановити не вдалося. Будівлі контори серйозно постраждали у громадянську війну, і на початку 1920-х контора було переведена на 1-у Чечеловську вулицю. Під час переведенняпостраждав і ранг контори, т.к. вона була переведена до розряду поштових відділень і стала іменуватися 4-м міським поштовим відділенням (три відділення були створені у місті ще до революції). До 1925 року поштове відділення вже повернулося на своє старе місце на 2-у Чечелівку. З подальшими реформами поштової системи відділення кілька разів змінювало номер, і ще протягом «нульових» працювало під назвою «відділення зв’язку №9».
Зараз пошти там немає і про неї вже майже нічого не нагадує. Немає навіть сліду від поштового ящика, що колись висів між двома дверима на фасаді будинку. Шкода, що такі частинки історії міста зникають безслідно.
