Ці будинки на Проспекті, 34 входили до найбільших будинків Катеринослава. Щоправда, було це дуже давно, і сьогодні їхня престижність відноситься скоріше до галузі історії, ніж до реальності. Втім, історія цих будівель все одно є доволі цікавою.
Ця ділянка з’явилася в 1830-х роках, після ліквідації Ярмаркової площі, що розташована біля перехрестя Проспекту з вул. Вернадського. Але щось серйозне тут виникло лише після створення Фабровських бульварів. Незадовго до початку Кримської війни місцевий купець та будівельний підрядник О.А. Остроухов будує тут три нові кам’яні будинки (два по Проспекту і один у глибині ділянки), завдяки яким домоволодіння відразу увійшло до найбільших у місті.
Проте майже відразу після війни з причин, сьогодні невідомих, Остроухов продає своє дворове місце купцеві П. Бєлявському, а він уже незабаром перепродає його Б. Штейн. Вдома аж ніяк не стояли не затребуваними. У 1864 році весь комплекс будинку Штейна орендує Духовна семінарія, власні дерев’яні корпуси якої на той час остаточно розвалилися. А вже 1873 року Штейн пропонує свої будинки Губернському земству, яке ухвалило рішення про придбання власного будинку. Але земству не сподобалася висока вартість будівель (50 000 карбованців) та їх не дуже задовільний стан, і від покупки воно відмовилося.
Проте це завадило земству в 1875 році зняти будинок Штейна у найм для розміщення Реального училища і до 1891 р. регулярно виплачувати нього 3 000 карбованців на рік. Саме в період роботи в будинку Штейна (а з 1880-х років вже в будинку братів Штейн) Реальне училище, незважаючи на постійні скарги на погано пристосовані приміщення, перетворилося на найсучасніший навчальний заклад міста.
З 1879 року його почесним опікуном стає голосний Міської Думи, спадковий почесний громадянин Микола Миколайович Хренніков. У 1883 році його змінює Олександр Миколайович Поль, який обіймав цю громадську посаду до смерті в 1890 році. У цей час в училищі створюються спеціальні навчальні кабінети: фізичний, природничий і механічний, а в 1886 році починає працювати перша в місті метеостанція. Його бібліотека перетворюється на одну з найкращих у місті, а колекція мінералів, подарована О.М. Полем стає однією з міських пам’яток. З 1880 року саме тут почав викладати природну історію та хімію Іван Якович Акінфієв — один із видатних педагогів та найбільший вчений свого часу, який віддав училищу майже чверть століття свого життя.
8 червня 1887 року міська Дума прийняла заповіт князя А.Ф. Кудашева, який залишив 90 000 карбованців для будівництва навчального корпусу для Реального училища. У 1891 році, коли новий будинок було закінчено, училище назавжди залишило будинок Штейнів. А на рубежі століть брати Штейн продають старі будинки купцю О. Кузьмицькому, одному з найбільших домовласників міста. Новий власник ремонтує старі будівлі, зносить корпус у дворі та будує замість нього три двоповерхові корпуси, перетворюючи домоволодіння на досить дорогий та престижний житловий комплекс.
На початок ХХ ст. тут налічується 26 квартир та кілька комерційних закладів. У різний час тут працюють 1-а Варшавська їдальня, взуттєвий магазин Левіна, різні майстерні та повітова землевпорядна комісія. Останній помітний слід в історії міста будинок залишив 4 березня 1908 року.
Цього дня у своїй квартирі під час прийому відвідувачів був смертельно поранений лікар Олександр Львович Караваєв, найвідоміший ліберальний громадський діяч, депутат ІІ Державної Думи, лідер партії «трудовиків». Подія ця сколихнула всю країну, викликавши обурення терором чорносотенців. Вбивство, за великим рахунком, так і залишилося нерозкритим. До революції слідство зайшло в глухий кут, а суд, який відбувся вже за радянської влади, був скоріше політичною акцією, ніж кримінальним процесом. Багато неясностей справи просто обходилися на «класовій свідомості».
Громадянська війна не оминула вдома. Мешканці зникли, а будинки поповнили собою список кількох сотень зруйнованих та покинутих будинків міста. У вересні 1924 року Комунгосп, який не мав жодних можливостей для їх відновлення, передав колишні будинки Кузьмицького житлового будівництва «Червоний будівельник». До літа 1925 року кооператив, витративши чверть мільйона рублів і використавши безкоштовну роботу пайовиків, відновив будинки, збудувавши в них цілих 64 квартири. А декількома роками пізніше, коли були надбудовані дворові корпуси, квартир побільшало. У 1930-х роках, коли житлові кооперативи було ліквідовано, будинок передали Держуніверситету, але невдовзі після війни знову відібрали.
Усю другу половину ХХ століття будинок, що залишив значний слід в історії міста, проіснував як комунальна нетрі, а з 1970-х років, коли була задумана кардинальна реконструкція центру, над ним постійно висить загроза знесення. Загроза ця нікуди не поділася і реальна і сьогодні. Втім, відносно нещодавно будинки пройшли фасадний ремонт, тож можливо, частинка історії Дніпра ще продовжуватиме існувати і далі.
