Історія звичайного міського будинку нагадує офіційну біографію пересічного жителя, яка містить лише основні факти, не заглиблюючись у деталі. У подібних анкетах життя зводиться до формулювань на кшталт «працював», «брав участь», «належав». Так само і з будинками: численні події, які складають їхнє повсякденне існування, залишаються поза увагою. Особливо якщо будинок стоїть не в центрі міста.
У хроніках зберігається лише обмежена інформація про певні моменти з життя будівлі. Часом ці записи бувають доволі нудними та сухими. Проте герою цієї статті у цьому сенсі дещо пощастило — частина його історії виявилася насиченою і добре задокументованою.
Насичений період у житті будинку під номером 138/1448, розташованого в 119-му кварталі п’ятої поліцейської частини Катеринослава, розпочався 22 листопада 1899 року. Саме тоді місцевий мешканець Митрофан Михайлович Афанасенко продав ділянку міщанам із Віленської губернії — Нісону Семеновичу Шпаковському та його дружині Естер Соломонівні. Однак їхня власність протрималася недовго. Уже 18 квітня 1900 року подружжя продало ділянку за 6000 рублів двом компаньйонам: катеринославцю Абе-Лейбі Хаїмовичу Гольдштейну та павлоградцю Нахману Нусимовичу Гранову. Варто зазначити, що Гольдштейн та Гранов на той час активно скуповували землі в Чечелівці, розгортаючи масштабне будівництво прибуткових будинків.
У 1900 році компанія «Гольдштейн і Гранов» звела на придбаній ділянці новий кам’яний двоповерховий будинок, який включав 10 квартир, три з яких були переобладнані під магазини, а також корпус сараїв із погребами. Будівництво обійшлося підприємцям у 38 000 рублів, при цьому щомісячний дохід від нерухомості складав 297 рублів. Однак для завершення проєкту довелося залучити кілька приватних позик.
Після завершення будівництва компаньйони звернулися до Харківського земельного банку (ХЗБ) із запитом на довгострокову позику. Банк оцінив будинок значно нижче його будівельної вартості — лише у 26 663 рублі при річному доході у 3 216 рублів. На основі цієї оцінки було надано кредит у розмірі 16 000 рублів.
Проте подальші обставини склалися таким чином, що компаньйони не повернули банку жодної копійки з отриманого кредиту. Економічний спад, що розпочався в середині 1901 року, поставив навіть такі успішні підприємства на грань краху. У грудні того ж року будинок опинився на межі продажу через борг Гольдштейна перед Іваном Гауптом. Проте тоді торгів вдалося уникнути.
Схоже, що в процесі розрахунків із приватними кредиторами компаньйони зовсім забули про заборгованість перед банком. Це призвело до того, що в жовтні 1902 року Харківський земельний банк (ХЗБ) оголосив торги з продажу будинку, заплановані на 2 грудня, через борг у розмірі 16 950 рублів.
Компаньйони діяли швидко: 18 листопада вони уклали договір оренди, передавши будинок в управління Б. Кундіна на три роки за орендну плату в 500 рублів щорічно. Але цей крок не допоміг врятувати власність. Банк наполягав на положенні договору, яке забороняло здійснювати дії, що могли знизити прибутковість об’єкта. Усі спроби «повного орендаря» відстояти свої права були відхилені, і торги таки відбулися. Новим власником будинку став почесний громадянин Іван Олександрович Гаупт.
Втім, доля будівлі не змінилася на краще. Уже на початку 1904 року будинок знову виставили на аукціон через новий борг перед ХЗБ у розмірі 16 987 рублів. 9 червня того ж року будівлю взяв під управління катеринославський агент банку Іван Юрченко. Він відзначив, що об’єкт експлуатували у вкрай незадовільному стані: у 10 квартирах проживали 21 орендар, які додатково здавали кімнати «по кутах». Це призвело до того, що будинок мав дуже незадовільний стан і суттєво втратив у своїй вартості як об’єкт нерухомості.
Банк впорався з цією ситуацією, і вже 15 лютого 1905 року будинок був проданий новим власникам — селянину Івану Горчинському та міщанину Олександру Максимову. Нові власники будинку не заплатили за нього нічого, окрім підписання обов’язку заплатити усю суму боргу, що накопичилась на той момент. Вона складала досить солідну суму, а саме 15 500 рублів.
Нові власники не змогли впоратися з утриманням занедбаного будинку. Уже 20 березня 1908 року вони продали його Йосипу Фурману за суму 16 876 рублів і 25 копійок. З цим продажем завершився хаотичний і неспокійний період в історії будівлі.
На відміну від попередніх господарів, Фурману вдалося зберегти цей об’єкт. Йдучи шляхом компанії «Гольдштейн і Гранов», яка залишилася лише спогадом, він виявився значно успішнішим. Будинок, розташований на розі Олексіївської та Наскрізної вулиць, а також ще кілька великих об’єктів на Чечелівці залишалися у його власності аж до націоналізації новою владою.
У радянський період будинок, розташований на вулиці Романа Шухевича, зазнав значних змін, як і багато інших об’єктів, які перейшли у власність держави після націоналізації. Після приходу нової влади він перестав бути приватною власністю, ставши частиною радянської житлової системи.
У 1920–1930-х роках будинок, як і багато інших на Чечелівці, було переобладнано під комунальні квартири. Просторі помешкання, які раніше призначалися для заможних орендарів або торгових приміщень, розділили на кілька менших кімнат, щоб розмістити якомога більше мешканців. У ці роки будівля почала поступово втрачати свій первісний вигляд: перегородки, добудови й відсутність належного догляду поступово змінювали її характер.
В повоєнний період будівля переважно використовувалася як житловий фонд, але деякі приміщення залишалися нежитловими, слугуючи майстернями чи складськими приміщеннями. У 1960–1970-х роках, під час активної забудови міста, будинок почав виглядати як архаїчний елемент на тлі нових багатоповерхівок. Однак, завдяки своїй міцній конструкції, він продовжував виконувати свої функції.
До кінця радянської епохи будинок зберігав статус житлового, проте був у занедбаному стані. Його історія, як і багато інших будівель Чечелівки, у радянський час залишалася непомітною на тлі масштабних змін, що охопили місто та країну. Наразі він є типовим старим будинком Дніпра — залишок старого минулого, що втратив свою унікальність та первісний вигляд через перебудови та надбудови.
