1930-ті роки були чимось особливим у житті міста в плані його розбудови. На той момент Дніпро якраз закінчив заліковувати рани часів Громадянської війни і нарешті міг розпочати творення, створення чогось нового. До того ж, в ті роки посилено впроваджувалися нові архітектурні течії, які впливали як на окремі будівлі, так і на планування та архітектурний вигляд міста в цілому.
Вже невдовзі після революції у Червоній Армії почали створюватися спеціальні центри для ведення ідеологічної та культурно-масової роботи серед військовослужбовців. Ці центри дістали назву Будинків Червоної Армії.
У перші роки існування робота у цих центрах велася, головним чином, з командним складом та червоноармійським активом. Згодом Будинки Червоної Армії розширили коло своєї роботи, стали залучати до неї членів сімей військовослужбовців і посіли важливе місце у культурному та політичному житті військових гарнізонів.
Перший такий Будинок з’явився в Єкатеринбурзі 1921 року. Очевидно, приблизно в цей же час виник Будинок Червоної Армії і у Харкові. А от в Дніпрі такої спеціалізованої будівлі довго не було, і от за дорученням першого секретаря Дніпропетровського обкому комуністичної партії Менделя Хатаєвича її було вирішено таки побудувати.
На правому березі річки планувалося збудувати масивну гранітну набережну. Разом із монументальною забудовою вона мала створювати яскравий контраст із зеленим лівим берегом. Широкі вулиці, помпезні проспекти – все мало підкреслювати міць Дніпропетровська як індустріального центру. Ширина магістральних доріг мала становити від 40 до 90 метрів.
На набережній почали зводити низку монументальних споруд, спроектованих у рамках робіт першої черги. Серед них варто відзначити Будинок Червоної Армії. Це має бути дуже помпезна будівля, в якій був би і музей, і готель для командирів, що приїжджають (так тоді називали офіцерів).
У Будинку мав бути спеціальний кінозал, великий лекційний зал, спортзал, зали для виставок та відпочинку, низка аудиторій, мережа лабораторій з усіх основних питань військової, політичної та партійної роботи в частинах Червоної Армії, читальна зала, шахово-шашкова кімната, кафе, дитяча кімната, внутрішня телефонна станція, перукарня. Також планувався музей історії Червоної Армії, при якому мали створюватись земляцтва представників окремих частин, дивізій, армій, фронтів у боротьбі за утвердження Радянської України.
Існували окремі відділи. Так, наприклад, перед радіовідділом мало стояти завдання створення можливості практичного освоєння радіотехніки, і здійснення широкого радіозв’язку з частинами.
Фотовідділ, з одного боку, має вирішувати навчальні завдання, а з іншого – проводити культурно-побутове обслуговування Червоної Армії. Друкарні з палітурної майстернею покликані здійснювати зв’язок із частинами, через неї відбуватиметься видання пам’яток, рекомендаційних списків, методичних розробок частин і інших подібних матеріалів.
Звісно мав бути і закритий тир де, наприклад, стрілку після пострілу достатньо натиснути кнопку і мішень наблизиться до нього для перевірки автоматично. Бібліотека з відкритим доступом до книг також мала зберігати велику кількість книг у різних галузях літератури. В перспективі планувалось організувати роботу з просування книги до командира – доставка книг за телефонною заявкою додому – інститут книгоношів.
Це мала бути монументальна будівля, яка втілює в собі риси класичної та неокласичної архітектури. Спроектована була велика симетрична споруда, виконана в строгих геометричних формах, з акцентом на величність і стриманість. Центральний фасад вирізнявся порталом із високими прямокутними колонами, які додають споруді відчуття урочистості. Колони розташовані ритмічно, створюючи чітку структурованість, а центральний вхід виділений глибокою аркою, що мала привертати увагу та створює враження важливості й грандіозності простору.
Фасад будівлі вирізнявся численними вертикальними елементами, які додають йому динамічності, але при цьому не порушують його монолітності. Вікна розташовані в строгому порядку, що підкреслює гармонійність пропорцій. Масивні стіни мають обмежений декор, зосереджуючи увагу на чіткості архітектурних ліній. Верхня частина будівлі, ймовірно, прикрашена карнизом із класичними елементами, що надає завершеності загальному вигляду.
Перед будівлею можна побачити сходи, які ведуть до входу, підкреслюючи монументальність споруди та створюючи плавний перехід від нижчого рівня землі до величного фасаду. Біля підніжжя сходів можна розрізнити постаменти або декоративні елементи, які слугують своєрідним продовженням архітектурного ансамблю. Уся композиція будівлі створює відчуття міці та стабільності, що було характерним для архітектури, створеної з метою демонстрації сили та впливу, особливо в першій половині ХХ століття.
Строгі форми й відсутність надмірного декору Будинку вказували на прагнення до стриманості й серйозності, а велика кількість вертикальних елементів і масивний об’єм підкреслюють її важливість у міському середовищі. Водночас деталі, як-от симетрія та класичні архітектурні мотиви, надають будівлі величі та елегантності.
Втім, добудувати цей будинок так і не встигли. Спочатку було заарештовано головного ініціатора будівництва Хатаєвича, а пізніше розпочалася війна. Ступінь готовності будинку на момент червня 1941 року невідомий, однак вочевидь вона не була високою, оскільки після звільнення міста відновлювати будинок не стали.
Його в буквальному сенсі розібрали по цеглинках, і вже невдовзі від нього нічого не залишилось окрім руїн. На частині території було зведено будівлі Гіпромезу.
І лише наприкінці 1990-х, імовірно, його залишки таки згодились. В той час зводили будівлі приватного університету імені Альфреда Нобеля, і можливо фундамент колишнього «армійського» будинку був використаний для зведення корпуса університету.
