У Дніпрі, нажаль нерідко можна побачити таку картину – посеред сучасних висоток, житлових комплексів та офісних споруд стоїть і руйнується будівля початку минулого століття. Чому так виходить, чому їх не зносять або не реставрують? Ці питання задають собі дуже багато дніпрян, але остаточної відповіді на це немає. Спробуємо розібратись в проблемі та проаналізувати відповіді міської влади та думку активістів Дніпра щодо цього питання.
Віталій Дмитренко, програміст із Дніпра, відомий у мережі під псевдонімом Ізя Кульман, уже сім років досліджує покинуті будівлі міста. Його “Бортовий журнал Ктулху”, що спочатку був сайтом із комп’ютерними порадами, перетворився на хроніку занедбаних об’єктів. За три роки Віталій обстежив 20–25 будівель у районах Нагорного ринку, балки Довгої, а також уздовж вулиць Литейної, Паторжинського, Ломаної, Южної, Шевченка, Харьковської, Бородинської та Соборної площі. Для нього це не просто хобі, а спосіб відчути дух минулого. “Мені цікаво спостерігати за існуванням цих будівель у контексті міста. Я хочу побачити їх не лише зовні, а й усередині — оцінити інтер’єр, декор, лепнину, зрозуміти, як жили люди”, — ділиться Віталій.
Особливо болить досліднику втрата історико-архітектурної спадщини. На відміну від Львова, Києва чи Одеси, Дніпро не може похвалитися великою кількістю пам’яток, тож кожен старий будинок тут — на вагу золота. Проте багато з них руйнуються через відсутність догляду або зносяться заради нових комплексів. Найбільше Віталія вразила покинута школа на вулиці Бородинській, 11, закрита понад 40 років тому через сліди ртуті. “Це шикарна будівля 1930-х років у центрі міста. Нові технології могли б зробити її безпечною, але, видно, у тих, хто вирішує, інші пріоритети”, — з сумом зазначає він. Віталій мріє, щоб місто розвивалося гармонійно, зберігаючи дореволюційну забудову, але реальність поки що далека від його мрії.
Проблема занедбаних будівель у Дніпрі — це не лише питання естетики чи культури, а й безпеки. Багато старих споруд стоять на хиткому ґрунті, буквально над пустотами, що утворюються через зношені комунікації. Гідрогеолог Валерія Сичкарь із 34-річним досвідом пояснює:
“У Дніпрі глинисті та суглинкові ґрунти, які при зволоженні стають вязкими й просідають. Устійчивість знижується, що загрожує будівлям”.
Яскравий приклад — інцидент 5 жовтня, коли друге гуртожиток НТУ “Дніпровська політехніка” в Нагорному районі почало просідати. Лише швидка реакція рятувальників запобігла трагедії: студентів евакуювали, а будівлю відключили від газу й електрики. Попередньо встановлено, що гуртожиток не мав капітального фундаменту й системи водовідведення, а пустоти під ним утворилися через витоки з мереж водоканалу та каналізації. Подібні випадки не рідкість: провали фіксували на вулиці Гоголя, проспекті Олександра Поля, а в 1997 році на житловому масиві Тополь під землю пішли багатоповерхівка, школа й дитсадок.
Цю проблему Дніпровської архітектури можна порівняти, наприклад, з хронічною хворобою, яку можна контролювати, але не вилікувати. Тому критично необхідними на сьогодні є системні дослідження ґрунтів, особливо в Нагорному районі, де незабаром планують перевірку за допомогою спецтехніки. Також важливо враховувати геологічні особливості під час реконструкцій. Наприклад, ремонт у парку Зелений Гай показав, як укріплення схилів і ливнева каналізація можуть запобігти підмиванню ґрунтів. Але таких ініціатив у місті замало, і занедбані будівлі продовжують стояти на межі катастрофи.
Збереження історичних будівель у Дніпрі ускладнює не лише природа, а й людська байдужість. Активісти й громадські організації, такі як “ДВорник” і Комісія з охорони культурної спадщини, роками б’ють на сполох, але результатів мало. Активісти іноді проводили навіть акції на вулицях міста, пробуючи привернути увагу до кричущої проблеми, але це не дало результатів. Буквально в період проведення акцій стались руйнування ще кілької будинків.
Символічними стали два випадки: пожежа в ДК Ілліча та обвал фасаду будинку на проспекті Яворницького, 43, де збереглися унікальні для міста скульптури атлантів. У розвинених країнах такі інциденти спричинили б розслідування й санкції до власників, але в Дніпрі влада мовчить. “Це просто відговорки, що будівлі в приватній власності, тому нічого не можна зробити”, — вважає Василь Сухов, голова Комісії з охорони культурної спадщини.
Він наголошує, що законодавство — від статті 41 Конституції України до Закону “Про місцеве самоврядування” — зобов’язує власників доглядати за історичними об’єктами. Держава може викупити такі будівлі за залишковою вартістю або навіть конфіскувати їх через суд, але ці механізми не застосовуються. Про те ж намагалась говорити і влада, зокрема про те що будинки будуть забирати через суд, однак реально до цього справа так і не дійшла.
За останні десять років із мапи Дніпра зникли два десятки історично цінних будівель, ще понад 30 — під загрозою. Серед них — будинки на вулиці Січових Стрільців, проспекті Яворницького та вулиці Харківській, які могли б стати окрасою міста, якби за ними доглядали. Активісти звертаються до міського голови з вимогою діяти, але поки що вакханалія руйнувань триває.
Проблема покинутих будівель у Дніпрі складна, але не безнадійна. Дослідники, як Віталій Дмитренко, пропонують зберігати дореволюційну забудову, реставруючи її для сучасних потреб — музеїв, галерей чи офісів.
Гідрогеологи, як-от наприклад, Валерія Сичкарь, закликають досліджувати ґрунти й оновлювати комунікації, щоб запобігти проваллям. Активісти наполягають на застосуванні законодавства до недобросовісних власників і створенні програм для захисту пам’яток, або хоча б частковому збереженню їх фасаду, як у випадку з будинком Померанцева.
Є й позитивні приклади. У 2018 році міська влада оголосила про плани знести або відремонтувати 250 покинутих будівель, якщо власники не приведуть їх до ладу. А в 2025 році з’явилася ідея переобладнати відносно цілі споруди під житло для внутрішньо переміщених осіб, що могло б вирішити соціальні та культурні питання одночасно. Проте брак фінансування, меценатства та політичної волі гальмує ці ініціативи.
Покинуті будівлі Дніпра — це не лише втрачені можливості та архітектурне надбання, а й небезпека для мешканців. Вони стоять посеред сучасних кварталів, нагадуючи про минуле, яке ми втрачаємо. Вигляд цих кварталів з сучасними будівлями, буквально «натиканими» навкруги старих руїн, просто жахливий. Чи вдасться врятувати ці споруди, залежить від спільних зусиль громади, влади та власників. Поки що ж окрім нечисленних поціновувачів історії Дніпра це вочевидь нікому геть не потрібно.
