Більшість гостей міста навіть не знають про існування цього музею, як би це дивно не звучало. Особливо якщо врахувати, що мер міста колись заявляв, що Музей Дитинства стане однією з туристичних і ключових точок міста. Втім, з цим так і не склалось. Що можна побачити в музеї, читайте нижче, а заразом і про то, як з’явився музей.
Ідея Музею дитинства зародилася у Михайла Прудникова, директора технічного музею «Машини часу», ще шість років тому, коли колекція іграшок переросла можливості основного музею. Іграшки й автомати вже не вміщалися в відвідене для них приміщення тож вирішили створити окремий простір. Для натхнення Прудников відвідав подібні музеї у Вільнюсі, Будапешті, Стамбулі та Німеччині, а також київський Музей іграшок із його 60 тисячами експонатів.
У 2019 році Прудников викупив приміщення на проспекті Нигояна, 50, у старовинному будинку Брянської колонії, де колись жили робітники заводу. Після року ремонту музей відкрився, ставши першим у Дніпрі, присвяченим дитинству.
Розташований у будинку кінця XIX століття, музей займає 260 квадратних метрів, але через компактність приміщення лише близько тисячі з десятків тисяч експонатів знайшли місце в експозиції. Решта чекає в запасниках, так що амбіції закладу обмежуються лише певними можливостями. Організатори експозиції хотіли показати не щось екзотичне, а те, чим ми гралися в дитинстві. Музей був власним проектом, і ніяких додаткових грантів чи фінансування він не отримував жодного дня.
Музей дитинства поділений на три зали, кожен із яких повертає відвідувачів у минуле. Перший зал це справжній рай для фанатів ретро: гральні автомати, настільні ігри та інтерактивний стіл із 30 іграми, від кубиків до електронних забав. Усі автомати в робочому стані, а жетони можна взяти у вінтажному кафе на території. Є навіть куточок, присвячений ері перших комп’ютерів, що викликає ностальгію в тих, хто пам’ятає дискети й «Сапера». Тут же заразом є і приставки зі старими телевізорами, саме такі як покоління 80-х чи початку 90-х пам’ятає зі свого дитинства.
Другий зал присвячений різноманітним видам іграшок іграшок: від ляльок і солдатиків до велосипедів «Гном» від «Південмашу» та літаків від ДМЗ. Особливо вражає стенд із продукцією дніпровського комбінату «Іграшка», який у радянські часи випускав 130 видів іграшок на рік. Тут можна буквально пересвідчитись, як Дніпро був центром іграшкової промисловості у свій час. Побачити можна буквально будь-що, від кукол до різномантіних моделей машинок, деякі з яких виглядали доволі футуристично на свій час.
Третій зал представляє собою артпростір для виставок і лекцій, де також є «школьний куточок» із партами й підручниками та Дошка видатних земляків, де виставлені фото, зокрема, Леоніда Кучми та Олега Протасова. Але через брак місця експозиція виглядає дещо тісною, а заплановане давно оновлення залів поки що .
Музей дитинства — це не лише ностальгія, а й історія промислового Дніпра. Тут представлені іграшки, виготовлені на місцевих заводах, зокрема можна згадати навіть відомий «Південмаш», що славився не лише ракетами, а й дитячими велосипедами, чи завод «Хвиля», відомий своїми лабіринтами та хлопавками. Організатори музею закликають містян ділитися експонатами, адже іграшок зі старих часів збереглось не так і багато. Музей активно приймає дарунки: від фотозбільшувачів, які були в кожній радянській сім’ї, до рідкісних прототипів ляльок, що не пішли в серію.
Ця локальна прив’язка робить музей унікальним, але водночас обмежує його популярність. Міський голова Борис Філатов на відкритті музею назвав його «туристичним якорем» для Дніпра, обіцяючи гранти для розвитку й безкоштовний доступ для малозабезпечених сімей. Він навіть подарував музею коробку раритетів: швейну машинку, солдатиків і набір юного столяра, а Прудникову вручив медаль «За заслуги перед містом». Та обіцянки грантів поки так і залишаються на словах, а музей існує за власний кошт і пожертви. Втім, у влади часто так буває, що обіцяють багато, а роблять мало. Втім і зрозуміти мера можна: зараз війна, і витрат вистачає.
Музей приваблює туристів своєю інтерактивністю: тут можна пограти на автоматах, потримати іграшки чи посидіти за партою 80-х. Відвідувачі, особливо батьки з дітьми, у захваті: «Це як повернення в дитинство, а діти дивуються, що ми гралися без смартфонів». Але графік роботи зараз не дуже стабільний, і музей працює виключно для організованих груп. Вартість квитків — 200 грн для дорослих, 150 грн для дітей, безкоштовно для малюків до 3 років.
Музей дитинства — це проєкт ентузіастів, але його майбутнє залежить від фінансування та уваги громади. Колекція налічує тисячі експонатів, але більшість ховається в запасниках через брак простору. План оновлювати експозицію кожні два місяці амбітний, але потребує ресурсів. Засновники хочуть, щоб музей ріс, але без фінансів це важко зробити. Відсутність державної чи місцевої підтримки може призвести до того, що музей залишиться нішевим, а не стане туристичною родзинкою, як, наприклад, такий самий Музей іграшок у Києві.
Ще одна проблема — популяризація. Соцмережі та медіа іноді пишуть про музей, але цього замало для широкої аудиторії. Без включення до міських туристичних маршрутів чи шкільних екскурсій він ризикує залишитися маловідомим. Поки ж Музей дитинства залишається душевним куточком, де «файно» згадати минуле, але його майбутнє залежить від того, чи повірить у нього Дніпро.
