У XIX столітті, коли місто було малим і слабким, а земля коштувала дешево, великі міські садиби з’являлися досить часто. Садиба О.О. Андрєєва була серед них не найбільшою, але й не найменшою, поєднуючи три стандартні земельні ділянки плану 1792 року. А ось деяка дивина в неї була присутня.
На сьогоднішній день важко сказати, який саме характер мала ця садиба. Можливо, що у 1880-ті роки, коли про купівлю садиби домовлявся Державний банк, її можна було назвати дворянським гніздом. Пізніше садиба згадується як велика і погано забудована. Водночас серед корпусів, що існували на її території, досить багато кам’яних, серед яких згадуються двоповерхові. А серед орендарів значаться не лише квартиранти, а й такий солідний заклад, як Катеринославське повітове поліцейське управління з квартирою найповітовішого справника.
Відомості про те, що спадкоємці О.А.Андрєєвої ухвалили рішення про продаж домоволодіння, належать до 1906 року. Чи то переговори затяглися, чи спадкоємці спочатку запросили надто багато, чи виникли якісь інші перешкоди, але продавали будинок довго. Продаж відбувся лише наприкінці 1911 – на початку 1912 років.
Покупцем садиби стало Катеринославське губернське дворянське суспільство. Швидше за все, вже в 1912 році було знесено частину будівель, що існували на території домоволодіння, і на їхньому місці розпочато будівництво триповерхового адміністративного корпусу для установ губернського дворянства. На початковому етапі реконструкція проводилася лише на невеликій частині домоволодіння, а решта його території була зайнята будинками, що дісталися від Андрєєвих, які використовувалися для розміщення квартир службовців та установ Дворянського товариства.
У всіх, хто цікавиться історією міста, назва «Будинок Катеринославського дворянства» відразу і однозначно асоціюється з Потьомкінським палацом. Це абсолютно правильно, проте мова в цій статті піде про зовсім інший будинок. Точніше, йтиметься про будинки, які зараз знаходяться по вул. Михайла Грушевського, 9 та 11.
З придбанням будинку Андрієвих Катеринославське дворянство пов’язувало не лише плани щодо створення повноцінної адміністративної будівлі. Передбачалося, що тут буде реалізовано і давній проект створення Дворянського пансіонату для дітей дворян, які навчаються у міських гімназіях.
Пансіонат було відкрито вже 12 листопада 1912 року. Щоправда, з ініціативи губернського ватажка дворянства — князя Миколи Петровича Урусова, він серйозно відрізнявся від первісного проекту. Замість запланованого пансіонату для хлопчиків на території домоволодіння було відкрито Дворянський пансіонат на згадку про 300-річчя Будинку Романових при Маріїнській жіночій гімназії.
Причиною зміни планів було вирішення давньої суперечки між містом та дворянським суспільством з приводу належності Маріїнської гімназії на користь дворянства. Гімназія стала першим і єдиним у Катеринославі становим навчальним закладом, і дворянство, природно, вирішило насамперед виявити турботу про свою гімназію.
Для приміщень пансіонату було відремонтовано невеликий цегляний одноповерховий житловий будинок, розташований у глибині ділянки торцем до вулиці та головним фасадом на південь. На момент відкриття пансіонату було поселено 6 вихованок. Надалі кількість вихованок, що проживають, збільшувалася. У 1913 р. їх було 19, 1914 — 33, 1915 — 38, а 1916 р. — 42. Утримання учениць було платним, але частину витрат взяло він Дворянське суспільство. Начальницею пансіонату весь цей час була О.Г. Франгулова, а піклувальником — князь Н.П. Урусов.
Вже 1914 р. одноповерховий будинок пансіонату було розширено з допомогою двоповерхового корпусу, побудованого за проектом архітектора Олександра Леонтійовича Красносільського. Урочисте відкриття нового корпусу відбулося 6 грудня 1914 р. Новий об’єм було прибудовано на північно-західний фасад старої будівлі з головним фасадом по вул. Казанської. З півдня до нього примикав також розташований на вулиці одноповерховий мурований будинок, який теж був переданий пансіонату, та сад для вихованок. З’їзд у двір знаходився між новим корпусом та корпусом дворянської канцелярії.
У новому корпусі з головним входом з вулиці Казанської розмістився власне пансіонат з парадним вестибюлем, сходами, рекреаційною залою, спальними та загальними кімнатами вихованок, а в старому корпусі знаходилися службові та канцелярські приміщення, їдальня. Досить пишно оздоблений був, мабуть, лише парадний вестибюль і, можливо, головні сходи. Оздоблення інших приміщень відповідно до призначення будівлі було простішим.
Дворянський пансіонат припинив своє існування після Лютневої революції 1905, хоча будинок ще деякий час продовжував використовуватися для розміщення учениць Маріїнської гімназії.
Планувалося повністю перенести на Казанську, 9 канцелярію Предводителя та всі установи Дворянського товариства, а Потьомкінський палац залишити лише як парадну резиденцію та своєрідний дворянський клуб. Загалом цей план цілком вдався. Понад те, з 1914 року вся діяльність Дворянства повністю перемістилася на нову резиденцію, оскільки Потьомкінський палац та прилегла до нього закрита частина парку були зайняті військовим госпіталем. Цього ж року тут розпочала роботу канцелярія спеціальної жіночої гімназії для біженців імені великої княгині Тетяни Миколаївни. А з 1915 року Дворянство надало приміщення у своїй будівлі Губернської землевпорядної комісії.
Навесні 1917 року у зв’язку з ліквідацією станів установи губернського дворянського товариства було закрито. А вже влітку 1917 року губернський Союз інвалідів порушив клопотання про передачу йому будівель на вулиці Казанській, 9 для розміщення патронату (інвалідного будинку). Клопотання Союзу перед Губернським виконавчим комітетом було підтримано Союзом робочих і солдатських депутатів та Губернським земським зборами. При цьому земство внесло пропозицію про те, «що можна клопотати про відчуження цих будинків, що належать дворянству, а не про передачу». У власників садиби із цього приводу взагалі нічого не питали.
Невідомо, як розвивалася ця суперечка у наступні роки, але за підсумками переможцями з неї вийшли земельники. На початок 1920-х років будинок міцно зайнятий Губземвідділом (Губземуправлінням), квартирами його співробітників та «спорідненими» організаціями (Гублесуправління, Радгоспоб’єднання, відділення Товариства насінництва).
На початок 1930-х років установ у будівлі побільшало. Тут працюють Земельне бюро та низка його підвідділів, державна контрольна станція насінництва, окружний електросількомбінат, відділення Укрсільгоспбуду, інспектура Трактороцентру, окружна Меліоративна спілка і навіть земельна секція міськради.
Після ліквідації округів у 1932 році та подальшого поділу майна між містом та областю будинок відійшов міськраді, і земельники змушені були його покинути. Надовго тут затримався лише гараж Обземуправління. З міських установ тут розмістилися Міськпромкомбінат, відділи Міськкомунгоспу, Міськдортранс. Частину приміщень було надано Жовтневому району, який розмістив тут свої основні установи (райрада, райжитлоділ, райкомунгосп, райнаробраз, райфінвідділ). Знайшлося тут місце і таким конторам, як Дніпротранспроект та представництво Запоріжсталі.
Після війни Жовтнева райрада продовжувала займати будівлю аж до початку 1970-х років, коли змушена була з’їхати після створення Бабушкінського району. Надалі будівлю займав виробничо-обчислювальний центр ПТО Укрголовпостачсистема. А з початку 1990-х років. до будівлі міцно та надовго прийшли комерційні підприємства.