Дніпро втратив багато історичних будівель за час буремних «десятих» років. Деякі з них зникли зовсім безслідно, а історія деяких заслоговує окремої розповіді. Якраз сьогодні згадаємо один з таких випадків.
Домоволодіння №61 у 1-му кварталі 3-ї поліцейської частини Катеринослава виникло наприкінці 1820 – на початку 1830-х років. Точна дата заснування невідома, адже щодо цього періоду наявна суттєва нестача документів.
Перші півстоліття існування домоволодіння теж не залишили жодних слідів в історії міста. Це швидше спричинено відсутністю інформації, а не відсутністю історії у дома. Навіть про події наприкінці ХІХ століття інформації дуже небагато. За даними, в 1880 – початку 1890-х років будинок належав доктору медицини Григорію Григоровичу Поюровському, а за іншими – колезькому раднику Григорію Григоровичу Герценвіцу.
Можливо, що йдеться лише про продаж домоволодіння. Наприкінці 1890-х років Герценвіц вже є його повноправним власником. Саме у цей час на ділянці будується двоповерховий дохідний будинок. Новий будинок явно не входив до найбільших будинків міста, зате був одним з найкомфортніших з відповідною високою квартплатою.
Перший поверх займали дві квартири. Одна – у сім кімнат з передньою, ванною, туалетом і кухнею з кімнатою прислуги в підвалі за 1100 рублів (пізніше — 1500 рублів). Друга – в три кімнати, але з тим же набором підсобних приміщень за 500 рублів (700 рублів). До послуг мешканців була кам’яна стайня, погреби та льодовик, розташовані в окремих корпусах у дворі та великий сад, що займав більшу частину ділянки.
Другий поверх будівлі займала лише одна квартира в десять кімнат з двома передніми, двома ванними, туалетом та кімнатою прислуги з кухнею в підвальному поверсі, яка у 1903 році коштувала 1800 рублів на рік (до 1910 року вартість піднялася до 2200 рублів).
У 1900 р. квартиру на другому поверсі винайняв поручик гвардії у відставці Михайло Володимирович Родзянко. Він був обраний головою Катеринославської губернської земської управи. Хоча Родзянко були одними з найбільших поміщиків губернії, але власного будинку в Катеринославі ніколи не мали, а обрання на високу посаду вимагало не просто постійного перебування в місті, а й квартири відповідного рівня.
Власна квартира була потрібна не тільки для престижу, а і суто для робочих потреб. Тоді багато робочих зустрічей чиновники проводили саме у себе вдома, а не безпосередньо в установі. Різноманітність проблем, якими займався Родзянко, суттєво вражає. Його енергії ми можемо завдячити такими подіями: відкриття обласного музею ім. О.М. Поля, проведенням XIII археологічного з’їзду, введенню у губернії загальної початкової освіти, створенню системи ремісничих та сільськогосподарських училищ, заснуванням відділення Ліги боротьби з туберкульозом і першого тубдиспансеру, та багатьом іншим.
У 1909 році, після обрання депутатом Державної Думи, Родзянко переїжджає до Петербурга. З 1911 по 1917 році він обіймав посаду голови Держдуми, відіграв значну роль у Лютневій революції. Він став найзначнішим і найвідомішим політиком Російської імперії серед уродженців Катеринославської губернії. За всіх своїх постів та звань він постійно обстоював у столиці інтереси регіону. Будівництво нових залізниць, шлюзування порогів Дніпра, створення Гірничого інституту та багато іншого багато в чому вдалося зробити лише завдяки його активній підтримці.
На початку минулого століття серед українців, які вибилися у вищі соціальні верстви імперії, визнаватись у своєму «не великоросському» корінні вважалося ганебним. Через це багато хто змінював свої прізвища за «російським зразком». Однак Михайло Родзянко, навіть ставши другою людиною в імперії після царя, в анкетах у графі «народность» (рідною мовою) продовжував писати «малоросс».
Крім того, Родзянко збирав та зберігав у своєму маєтку історичні раритети, що підтверджували його безпосереднє відношення до давнього роду козацької старшини: документи, карти, плани, портрети предків та українських гетьманів. Дмитро Іванович Яворницький, який неодноразово бував у Родзянко в гостях, називав його родове гніздо «одним із старовинних пансько-малоросських будинків, повних історичних традицій та спогадів». А сам Михайло Володимирович іноді у листах звертався так: «Любий батько кошовий».
У 1903 році помер статський радник Г.Г. Герценвіц, і власницею будинку стала його єдина дочка Марія. Та ще 1900 року вийшла заміж за присяжного повіреного Василя Васильовича Долгова. Але 1910 року у віці 43 років померла і Марія Григорівна. За заповітом єдиним власником всього майна залишився чоловік – В.В. Долгов. Він, окрім того, що був добрим адвокатом, ще й досить серйозно займався громадською діяльністю. Так, саме Долгов, аж до революцій, значився секретарем Катеринославського відділення Ліги боротьби з туберкульозом. Можна навіть сказати, що після від’їзду Родзянко загальна складова життя будинку змістилася у квартиру домовласників на першому поверсі, оскільки таких високопоставлених мешканців після нього в будинку не було.
З революцій і громадянської війни будинок вийшов націоналізованим і з статусом, що дуже підвищився. На початку 1920-х років тут розміщувався штаб 30-ї Іркутської ім. ВЦВК дивізії. Це був один з найвідоміших підрозділів часів громадянської війни, історія якого сьогодні майже повністю забута. А з 1925 року тут знаходилася канцелярія та квартира начальника Катеринославського гарнізону. Тільки з кінця 1920-х років будинок знову було зроблено повністю житловим. Розміщені в ньому комуналки розселили лише у 1970-х роках.
Протягом 2013 року стало відомо, що дім хочуть знести. Небайдужі мешканці міста намагались протистояти цьому, вберегти будинок від руйнування. Але це нічим позитивним не завершилось. Будинок оточили парканом та розпочали демонтаж. Вже у травні 1913 від нього залишився лише котлован.
Чому місто лишилося без одного з визначних пам’ятників своєї історії? Це питання, нажаль, залишилося без відповіді.
