Нажаль, на сьогодні від колишнього комплексу будинку Герхес мало що залишилось. Більшість будівель вже безповоротно втрачені. А от про те, що тут колись було, кому вони належали і що тут було окрім чогось маєтку та житла – читайте далі.
Це домоволодіння було створено десь у 1805–1815 роках у межах плану міста Катеринослава, затвердженого 23 лютого 1792 року. Першим власником дільниці був титулярний радник Петро Білозерський. Принаймні, саме він 1824 року продав будинок купцю Д.С. Кисильову. Через 22 роки рішення продати будинок ухвалив і Кисильов. Виписка з купчої фортеці, що збереглася в Держархіві Харківської області, укладена в Катеринославській казенній палаті, є сьогодні одним із найстаріших документів, що збереглися, що підтверджують право власності на міську земельну ділянку.
Аж до 1920-х років. будинок міняв власників у межах однієї родини. За заповітом колезького реєстратора Г.К. Федорова від 11 червня 1866 р. дерев’яний будинок з флігелем, службами і землею «…у відплату істинно спорідненого прихильності до мене рідної моєї по матері сестри вдови чиновника 8-го класу Анни Степанової Гембач, заповідаю в повну власність рідної її дочки, а моєї дочки Титулярної Радниці Ганні Іванової Королькевич, щоб флігелем по смерть свою користувалася сестра моя Ганна Степанівна Гембач, який після смерті її повинен також перейти у власність племінниці … ».
21 квітня 1889 р. власниками будинку стали колезький асесор В.М. Королькевич (він отримав «вдовину частку» в 1/7 майна) та його дочка, австрійсько-піддана Наталія Вікторівна Герхес (все інше майно). А вже 1891 року Н.В. Герхес стає повноправною власницею дільниці №293 у 3-й поліцейській частині міста (зазначаються також такі адреси: 3-та частина, кут Первозванівської та Базарної, 25, та Первозванівська, 39).
На початку 1890-х років Наталія Вікторівна розпочала реконструкцію будинку та збудувала на ділянці два кам’яні двоповерхові корпуси, але на цьому й зупинилася. На 1906 рік домоволодіння Герхес складалося з 5 будівель (2 двоповерхові кам’яні будинки, 1,5-поверховий змішаний будинок, дерев’яний флігель, дерев’яний сарай), розташованих на ділянці 19,60 на 14,85 саженів і оцінювалося 35 000 руб.
Розміщення будинку в одному з торгових районів міста серйозно позначилося на його використанні (5 магазинів, пекарня, кондитерська, склад борошна, 5 квартир у 1,4,6,6,7 кімнат та служби). З орендарів вдалося знайти лише відомості про кав’ярнб Ісаї Тавли Огли,що працювала тут у 1900-х роках. Решту орендарів виявити практично неможливо, надто невисоким був рівень як самого будинку, так і закладів, які в ньому розміщувалися.
Восени 1914 року, після початку І-ї Світової війни, домоволодіння Н.В. Герхес було секвестовано разом із майном багатьох інших громадян Австро-Угорщини, Німеччини, Туреччини. Слід зазначити, що секвестр означав не конфіскацію, а лише перехід майна в управління держави. Ця нерухомість передавалася у користування державним установам, органам місцевого самоврядування, благодійним організаціям і навіть могла бути продана з урахуванням інтересів власників.
Будинок Герхес отримало у користування міське самоврядування. У 1915 р. його почали заселяти біженцями із західних губерній (до Катеринослава евакуювалася значна кількість людей та установ з Польщі, Прибалтики, Білорусі та Західної України). Цього ж року тут розпочала роботу 1-а міська пекарня для виробництва дешевого хліба, яка продала «соціальний» хліб за ціною дещо нижчою від ринкової.
Навесні 1919 р. зі вступом у місто австрійських військ та проголошенням гетьманської влади домоволодіння було звільнено від секвестру, та Н.В. Герхес знову стала його повноправною власницею. Користуючись відносним спокоєм в Україні влітку 1918 року, вона навіть у черговий раз заклала будинок, який завдяки інфляції, незважаючи на поганий стан, оцінювався вже в 94 000 рублів.
Після 1919 року сліди пані Герхес губляться, а будинок стає власністю держави. Магазини довгий час займалися житлом і почали відновлюватись лише у 1990-х роках. Дерев’яні будинки, згодом залишивши після себе пустир, занепали. Незмінним залишилося тільки те, що домоволодіння на розі вулиць Святослава Хороброго та Короленка і досі не має точної адреси.
Наразі зруйновані будівлі поступово руйнуються, вочевидь, міська влада лиш чекає того моменту, коли можна буде їх остаточно прибрати, щоб збудувати тут щось більш сучасне та фінансово привабливе. А поки що, нажаль, Дніпро втрачає ще частинку своєї історії.