Севастопольський парк знаходиться неподалік проспекту Гагаріна і давно відомий городянам. Але чомусь багато хто з містян вважає за краще обходити його стороною. Він заснований далекого 1955 року на честь 100-річчя героїчної оборони Севастополя. Чому такий відносно молодий парк вже є закинутим і якою є його історія — давайте розбиратись разом.
Під час Кримської війни тоді ще Катеринослав був важливим стратегічним пунктом. На території міста було кілька військових госпіталів, у яких привозили воїнів, які отримали бойові рани на фронті. Велика кількість поранених із кримського півострова помирала у лікарнях. Військові госпіталі перебували на той час у лікарні Мечникова та палаці князя Потьомкіна. Загиблих воїнів ховали на лікарняному цвинтарі, який був на території сучасного Севастопольського парку.
На цьому місці також було поховано полонених і померлих поранених турків, англійців, французів. А згодом неподалік військового цвинтаря стали ховати звичайних мешканців Дніпра та представників еліти, тобто членів заможних та відомих сімей. За інформацією істориків на цвинтарі поховано понад сорок тисяч воїнів Кримської війни та тисячі жителів нашого міста. Зокрема, саме тут похований Олександр Поль, а також письменники Іван Манжура та Андріан Кащенко.
На центральній алеї були встановлені склепи, прикрашені білими мармуровими пам’ятниками, які, ймовірно, виготовляються за кордоном.
В одному зі склепів батьками померлої дівчинки було відтворено обстановку її дитячої кімнати. Але всі склепи були розграбовані після революції.
Цікавим історичним фактом є те, що у 1863 році на честь воїнів-захисників, які обороняли місто Севастополь, на прилеглій до цвинтаря території було зведено каплицю.
А вже 1865 року за бажанням Олександра II будівлю перетворили на невелику Лазаревську церкву зі дзвіницею. Біля входу до церкви було вибито напис, що вказував на те, що храм збудував віце-губернатор міста Катеринослава Микола Баранович за рахунок добровільних пожертвувань. Також цей напис повідомляв про візит великого князя Миколи в 1863 році, а цього ж року імператор Олександр II також відвідав церкву і цвинтар, зробивши пожертвування від себе і своєї дружини. Досі залишається невідомим, наскільки цей факт є достовірним.
1894 року церкву було добудовано, з’явилася двоярусна дзвіниця. Церква зазнала руйнувань під час атеїстичної діяльності комуністів, але деякі залишки продовжували існувати і послугували основнлю для майбутнього кургану.
Закрили цвинтар у 50-х роках дев’ятнадцятого століття та розпочалися роботи з ліквідації парку. Сім’ям похованих на цвинтарі повідомили, що вони мають перепоховати своїх рідних. Почалися протести, але це нічого не змінило. Представники влади не хотіли брати до уваги значущість цвинтаря для нашої історії. Втім, таке тоді було не тільки у Дніпрі, а і у інших містах. Влада намагалась таким чином зтерти згадки про минуле.
Архітектор Петров спроектував та подарував Дніпру пам’ятник солдатам Кримської війни, який був виготовлений із матеріалів, привезених із самого Севастополя. Також було встановлено тріумфальну арку, яка згодом була зруйнована за невідомих обставин.
Існує легенда, що у 1953 році при будівництві парку на місці колишнього цвинтаря всі хрести прибрали, церкву намагалися підірвати три рази, але не вдалося. Тоді вирішили її засипати, а на місці кургану встановити монумент героям оборони Севастополя. Перш ніж засипати Лазаревську церкву, всередину її було поміщено обеліски з цвинтаря, і навіть надгробні плити.
Остання капітальна реконструкція парку була у 2008 році. І незважаючи на це, парк не виглядає замарашкою. Його територія доглянута, на центральній алеї зростають квіти. За деревами теж стежать, тут пофарбовані турніки, облаштовано дитячий майданчик.
І якщо центральна частина парку, можна сказати вичищена будь-якої пори року, то решта його частини, особливо восени, більше схожа на посадку на околиці. Незважаючи на те, що влітку в парку можна сховатись від палючого сонця, тут ніколи не буває багатолюдно. Вочевидь, цвинтарна аура все одно тут присутня, і людям тут не надто комфортно.
