Мабуть, всім відомо про складнощі, які супроводжували купівлю автомобілів в СРСР. Це взагалі була чи не єдина держава в світі, де автомобіль бувший у використанні коштував дорожче ніж новий. Але свого часу були магазини, в яких автомобіль можна було купити спокійно, без запису у чергу. Був такий магазин і у Дніпрі.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 16 травня 1947 року у Москві та Ленінграді було дозволено продаж малолітражних автомобілів «Москвич» в індивідуальному порядку. При цьому пріоритетне право на купівлю рекомендувалося надавати служителям науки та мистецтва, передовим робітникам та інженерно-технічним працівникам. Наступними постановами від 2 вересня 1947 р. та 12 лютого 1948 р. уряд запропонував Головавтосільмашпостачу додатково відкрити ще вісім спеціалізованих магазинів для торгівлі автомашинами.
Начальник цього відомства Уманець повідомляв у доповідній записці заступнику міністра торгівлі СРСР С. А. Трифонову, що мінімальний асортимент фірмових магазинів складався з автомобілів «Москвич», мотоциклів, велосипедів та запасних частин до них. Планувалося також продавати і супутні товари: інструмент, склообігрівачі, полірувальну пасту, обтиральну замшу та інші.
Згодом, Міністерство автомобільної та тракторної промисловості з 1 вересня 1948 року мало розгорнути через спеціалізовані магазини роздрібну продаж населенню за розрахунок легкових автомобілів «Москвич» і «Перемога». Продаж запасних частин за готівку міг здійснюватися лише індивідуальним власникам автомашин, зареєстрованих у порядку. Для цього була організована контора «Автомотовілоторг».
До переліку міст, в яких належало відкрити магазини з продажу легкових автомобілів, входили 12 найбільших обласних центрів: Москва, Ленінград, Тбілісі, Київ, Мінськ, Баку, Рига, Алма-Ата, Ташкент, Новосибірськ, Свердловськ та Хабаровськ. Надалі їхній перелік був дещо розширений, потрапив до них і Дніпропетровськ.
У нашому місті магазин «Автомобілі» відкрився приблизно у середині 1950-х. Точна дата появи магазину наразі невідома, але точно відомо що він працював у 1950-х та у 1960-х. Знаходився він у будинку на проспекті Карла Маркса, 101 (тепер це проспект Яворницького).
Придбання нової машини ставало однією з найсерйозніших проблем, навіть якщо у громадянина були на це гроші: у чергу крім новеньких бажаючих записувалися також щасливчики, які вже дочекалися свого нового автомобіля, — на придбання наступного. Того ж дня, не гаючи часу. Тому що мине кілька років, поки список дійде до тебе. Щоб отримати нову машину, черговик мав надати довідку про продаж колишньої автомашини, два автомобілі одночасно за загальним правилом мати у власності не дозволялося.
У спеціалізованому магазині завжди існували величезні, за висловом одного з публіцистів, «казково довгі, як борода Чорномора», черги. Наприклад, у одному спецмагазині у списку охочих придбати автомашину «Перемога» на 15 травня 1954 значилося 13 тисяч чоловік, в середньому ж продавалося не більше 625 машин на місяць.
Ще однією причиною черг були приїжджі. Обмеженість мережі спеціалізованих магазинів викликала приплив покупців у міста, де вони розташовувалися. Іногородні не могли довго чекати на черги, і були змушені купувати машину з переплатою у спекулянтів чи місце у черзі. Практикувалося також чергування (за плату) у черзі за тих іногородніх, хто, записавшись, змушений був повернутися до місця постійного проживання. Предметом спекуляції ставали і чеки на право придбання машин.
Дніпропетровський магазин теж потерпав від черг, але лише на найдешевші автомобілі, якими були «Москвичі». Загалом у залі магазину стояли зазвичай на подіумі, обгородженому стрічкою, блискучі машини, гордість вітчизняного автопрому: «Москвич» 401 — добрий чотиримісний легковик із запаскою ззаду, горда, з литою спиною «Перемога». І шестимісний, блискучий металом лінкор на колесах — ЗІМ (Завод імені Молотова). При цьому Дніпро аж ніяк не був містом особливої категорії постачання (навіть пізніше, за Брежневських часів, про це можете почитати тут).
На плакатітих часів «Накопив і машину купив» щасливий водій помахував ощадкнижкою. Справді, кваліфікований робітник чи інженер могли, дуже напружившись, купити «Москвич». На той час їхня середня зарплата становила від 800 до 900 рублів. Цей автомобіль обходився своєму власнику лише у 9 тисяч рублів.
Але на цей автомобіль і були черги, запис, та все вищеперераховане. У вільному продажу були автомобілі «ЗІМ». Тобто, буквально як і зараз — приходь та бери. Але коштувала ця машина 40 000 рублів, величезна сума на той час. В Дніпрі більшість людей ходили в автосалон як у галерею. Дивитись, захоплюватися, мріяти та думати: невже в країні є людина, яка може купити «ЗІМ»? Такі люди були. Наприклад, у Ленінграді на ЗІМі їздили відомі артисти балету Н. Дудинська та К. Сергєєв, фотохудожник В. Стрекалов-Оболенський (автор серії римських портретів із зборів Державного Ермітажу).
В автосалоні новоявленому водієві видавали рахунок, після чого він ішов у ощадкасу, щоб сплатити за машину. Потім повертався до автосалону за чеком на отримання автомобіля і лише після цього поспішав на склад отримувати машину. Варто зауважити, що кредити, між іншим, безвідсоткові, які видавалися в СРСР на багато товарів, отримати на машини було неможливо.
Трохи пізніше, на початку 1960-х, зазвичай процес виглядав так. На підприємство розподілялися квоти на автомобілі. Наприклад — Волга -1, Москвичів — 3, Запорожців — 2. Адміністрація за згодою профкому і парткому створювала список «гідних», куди входили керівники, передовики і нужденні. Наприклад: «Волга» — заступнику директора, «Москвичі»: головному інженеру, профспілковому лідеру, слюсарю — переможцю соцзмагання, «Запорожці» — матері героїні та ветерану війни.
За списками, поданими підприємством у магазин (затвердженими адміністрацією), щасливий володар черги на машину, здавав просту листівку з 10-ти копійчаною маркою зі своєю домашньою адресою. Через деякий час (від кварталу до півроку-року) в поштовій скриньці виявлялась та сама листівка з синьою печаткою із запрошенням до магазину в строго вказаний день разом із зазначеною в ній цифрою в рублях та при паспорті.
Ошалений від щастя володар листівки, біг по друзях і знайомих, бив об підлогу кубочки-скарбнички, розпорював подушки зі «сховом», навідувався до Ощадкасси, щоб у цей день з’явитися в Автомагазині із зазначеною сумою в кишені. Відстоявши чергу з таких же щасливців, він по пред’явленні а) листівки, б) паспорта і в) грошей, отримував на руки якусь накладну і чек про оплату, і наступного дня їхав на склад, щоб з ранку зайняти чергу з таких же людей, що воліли отримати можливість вибрати автомобіль.
Врахуйте, що на 50 накладних на майданчику було 50 автомобілів, і якщо ви хотіли мати вибір, то треба було зайти на заповітний майданчик якомога раніше. А пускали туди порціями по п’ятьох людей. І доки вони не «виберуть», інших не запускали. Після того, як машина була обрана, продавець забирав накладну і замість неї видавав довідку-рахунок для ДАІ, підставляв кишеню для 3-5 рублів і зі звичайної 7-літрової лійки хлюпав у бак трохи крапель бензину, щоб власник автомобіля міг дістатися найближчої бензоколонки. Довгий час після того процес залишався таким самим. Також у магазині здійснювався і продаж запчастин. Доречі, як ремонтували тоді автомашини, можете почитати в цій статті.
Магазин припинив своє існування орієнтовно в кінці 1960-х, тоді почали розгортати нову мережу для продажу машин, адже нарощувався випуск автомобілів нових марок і потрібен був новий підхід та інші приміщення. Але це вже зовсім інша історія.
