Ті, хто ще застав радянські часи, пам’ятають про велику кількість плодово-ягідних винних напоїв. На полицях магазинів було дуже мало виноградних вин, особливо сухих та напівсухих. Проте багато – «альтернативних» алкогольних напоїв. Портвейн, десертні вина, лікери – всього цього було вдосталь.
Технологія приготування таких вин допускала використання такої сировини, як свіжі (а на практиці — зазвичай зіпсовані та з гнильцем) фрукти та ягоди; спиртовані плодово-ягідні соки та екстракти; спиртові та водні настоянки деяких яскраво забарвлених ягід — для підфарбовування готового продукту. За вмістом спирту ці вина поділялися на їдальні (10% про); медові (14-16%); солодкі (15-16%); міцні (16-18%); Фруктові (17%).
Виробництво вин було досить простим: із соку ягід та фруктів робили сусло, зброджували його на дріжджах, фільтрували та доводили до кондиції додаванням цукру та спирту, орієнтуючись на показники кислотності та кількості спирту, що відповідають тій чи іншій марці.
Перші плодово-ягідні вина з’явилися у Радянському Союзі приблизно у середині 1950-х років. Причому — відразу у великих кількостях і дуже різноманітні. Вони характеризувалися низькою ціною та дуже помірною якістю.
Зокрема, саме завдяки низькій ціні плодово-ягідні вина у народі почали називатися «плодово-вигідними». Стандартна 0,75-літрова пляшка «Золотої осені» чи класичного «Фруктового» коштувала 87–90 копійок. При цьому, як вже згадувалося, плодово-ягідні вина були кріпленими та містили близько 20% об’ємних часток алкоголю.
Плодово-ягідні алкогольні напої виробляли по всій території Радянського Союзу. Вони могли суттєво відрязнятись своїми смаковими властивостями. Так, славнозвісна «Ізабелла» розливалась і в Челябінську, де, звісно, з фруктами (не те що з виноградом) були суттєві проблеми.
Окрім того, по всій країні створювались ескпериментальні винні заводи. Їх завданням була якраз рзробка нових видів і сортів сумнозвісної «бормотухи». Один з таких заводів якраз і розташувався у Дніпрі, з’явившись тут на початку 1960-х років.
Його завданням було перш за все «віднайдення» нових напоїв, що базувалися на яблуках та грушах, точніше на їх плодах. Для цього поряд із заводом було облаштовано невеличкий сад з обох видів дерев.
Навести повний перелік алкогольних напоїв, що тут вироблялися у різні часи, майже неможливо. Номенклатура була аж надто широкою. Так, тут виробляли ріслінг, «азербайджанський» білий портвейн, та навіть «Білий сурож». Останній портвейн виробляли номінально тільки у Массандрі, але, як бачимо, це не зовсім так. При тому що якість майже не відрізнялась. Так само виробляли тут і «бальзами», зокрема «Ілля Муромець».
Також, завдяки привозній сировині, тут виробляли і напої, які здебільшого вироблялись у інших радянських республіках. Зокрема, можна згадати знаменитий «Агдам», який сучасники перефразовувавли у «Як Дам!», натякаючи на його «вбивчі» якості.
Суттєвий удар по заводу та його виробництву було нанесено ще за радянських часів. Він (як і десятки інших подібних підприємств) став жертвою горбачовського «сухого закону». Саме тоді було прийнято рішення про поступове припинення виробництва плодово-ягідних вин.
Окрім того, зміни в законодавстві обмежували кількість гектарів виноградників, що могли бути використані для вирощування винограду, а також знижували нормативи виробництва. Це призвело до скорочення збірів винограду і зниження кількості вина, яке могло бути виготовлено.
Внаслідок цього, експериментальний завод у Дніпрі зазнав значних втрат. Заводу довелося зменшити обсяги виробництва і звільнити частину працівників. Ті, хто залишився, мали менше роботи та менше можливостей для професійного розвитку.
Окрім цього, проблем додали і економічні реформи. Тепер доводилось працювати, враховуючи обмежені можливості виробництва і здебільшого самотужки шукати джерела та кошти для функціонування заводу. Зрештою, це поступово і привело до занепаду підприємства. Подібна доля була характерна для багатьох підприємств міста у ті часи. Наприклад, доволі відомий і успішний радіозавод спіткала така сама доля.
Наразі становище заводу можна охарактеризувати як «пацієнт скоріше мертвий, ніж живий». Від заводу залишились лише руїни, у яких лише знавці пригадають розміщення колишніх виробничих приміщень. Щоправда, на місці виробництва доволі довго можна було знайти невикористані етикетки від різноманітних напоїв, які він колись виробляв.
Поступово те, що залишилось від заводу, розбирають місцеві жителі та мародери. Перших цікавить здебільшого цегла, а інших – метал та все, що його містить у собі. Втім, подібних знахідок тут вже майже немає.
Наразі про колишній завод мало що нагадує. Тепер – це один з багатьох закинутих промислових майданчиків у нашому місті. Тут, скоріше за все, колись з’явиться якась забудова, але коли це станеться – невідомо, враховуючи бойові дії. А поки що ситуація тут така сама, як і на вулиці Молодогвардійській, де колись було одразу кілька заводів.
