Піклування про дітей завжди було важливою функцією держави та міської влади. Однією зі складових було облаштування місць для повноцінної освіти, а також піклування про здоров’я учнів, їх фізичний розвиток. Катеринослав в цьому плані не стояв осторонь, спеціалізовані будинки для дітей будувались і тут, щоправда у нашого сьогоднішнього героя була трохи незвична доля.
У 1900 році у північно-східній частині Технічного саду, біля кордону з Міським садом та Проспектом, виділяється земельна ділянка Катеринославському товариству піклування про дітей. Вже 5 листопада цього року Товариство урочисто відкриває збудовану на цій ділянці будівлю зимової гімнастичної зали для учнів середніх навчальних закладів міста. Створення спеціального гімнастичного залу було ідеєю здорової та своєчасної. У цей час гімнастика активно вводиться у навчальні курси як предмет, необхідний повноцінного розвитку учнів. Разом з тим заняття можна було проводити тільки на відкритих майданчиках, оскільки жоден навчальний заклад не мав приміщень, придатних для їх проведення.
Реалізуючи свій благодійний проект, Товариство подбало і про його фінансове забезпечення. Збудований зал отримав сцену, партер, ложі, гальорку і міг використовуватися не лише як гімнастичний, а й як театральний. Щоправда, у партері можна було поставити лише стільці, які постійно доводилося прибирати та виставляти знову, але це заходом окупалося. Потурбувалося Суспільство та про пожежну безпеку зали.
Він став першим громадським будинком міста, конструкції якого були виконані з монолітного залізобетону (роботи виробляла компанія «Монікур та Еггерт»). Відразу після відкриття залу він отримав назву «Новий Зимовий театр» (до цього Зимовим театром називали Аудиторію народних читань).
У середині 1900-х рр., після будівництва кількох гімнастичних залів при навчальних закладах Товариство вирішує закрити свій зал через непотрібність і перебудувати його на повноцінний театр. Перебудова проводилась у 1906-1907 роках за проектом архітектора Ф.Ф. Булацеля. Будівлю було розширено новими фойє, сходами, службовими приміщеннями. Зал для глядачів виріс у висоту, отримавши 5 ярусів лож і балкон. У новому вигляді він міг вмістити 1200 чоловік, ставши найбільшим у місті. Головний фасад та інтер’єри були заново оздоблені у стилі модерн. Єдине, чого не отримав театр, то це власної трупи.
У 1910-х роках після будівництва театральних залів при клубах Зимовий втрачає свою монополію на винятковість. Але в 1917 році, коли в театрі у великій кількості проводяться мітинги та збори різних політичних партій, він стає головним громадським залом міста. А з 11 по 19 березня 1918 року, коли тут проводились засідання ІІ Всеукраїнського з’їзду рад, навіть головною залою держави.
У 1920-ті роки Зимовий, перейменований на театр імені тов. Луначарського продовжує використовуватися як для проведення зборів, з’їздів, мітингів, так і для гастрольних виступів. Лише 1927 року театр отримує власну трупу, першу театральну трупу міста, переведений із Києва 1-й державний театр української драми імені Т. Г. Шевченка. 1931 року театр імені Шевченка переміщують до колишнього театру Англійського клубу, а театр імені Луначарського передають створеному 1928 року Дніпропетровському Робочому Оперному театру.
Д.Р.О.Т. з його величезною трупою в 150 чоловік важко розмістився в будівлі, в якій було лише 4 гримерні, а під цехи театру довелося зайняти верхні фойє. Проект реконструкції було виконано харківським архітектором О.В. Лінецьким. У 1934 році було добудовано гримерну, декоративну майстерню, збудовано костюмерний та бутафорський цех, але сцена реконструйована не була. Фасади будівлі також не стали переробляти. Реконструкцію головного фасаду було виконано лише у 1940-1941 роках, вже за проектом О. Л. Красносільського.
На 1943 рік від будівлі вціліли лише капітальні мури. У зв’язку з відсутністю в місті відповідного залу в 1944 році було ухвалено рішення ліквідувати Оперний театр. За проектом реконструкції Проспекту 1948 року руїни театру передбачалося знести, щоби збільшити його ширину, але від цієї ідеї швидко відмовилися. Проект, розроблений архітектором М. Клебановим, був готовий вже 1951 року, але відновлення будівлі почалося лише у1953 році. Спочатку його планують використовувати для розміщення драмтеатру, але вже 1954 року, оцінивши вартість робіт, будівлю передають профспілці будівельників під Палац Культури.
Для потреб Палац Культури проект довелося практично повністю переробити. Театр було переплановано: зменшено залу, створено клубні кімнати та додаткові фойє. Змінився і зовнішній вигляд будівлі (рішення фасадів змінювалося навіть у ході будівництва), в якому від довоєнної Опери залишився лише головний фасад, а від Зимового театру лише капітальні стіни. Всі ці ситуації сильно загальмували роботи.
Палац культури будівельників було відкрито лише 7 листопада 1956 року. На диво, відкриття було більш ніж тихим. Міська преса побіжно повідомила про нього тільки наприкінці грудня, підбиваючи підсумки року. А вже за кілька років ДК передали театру російської драми ім. М. Горького, який працює тут і сьогодні. Щоправда, тепер театр називається академічним театром, а згадки про російську драму зникли, мабуть, назавжди.
