У нашого міста завжди був доволі потужний науковий і технічний потенціал. В різний час тут розміщувались десятки заводів, тому наше місто було відомо далеко за його межами тим, що тут було вигадано та розроблено різні прилади, які отримали ту чи іншу відомість.
Ще наприкінці минулого століття телевізори «Весна» були справжньою гордістю дніпропетровців: у всьому Радянському Союзі, у різних його куточках люди записувалися в довжелезні черги, щоб згодом їхню квартиру прикрасив саме телевізор із Дніпропетровська.
Свою велику популярність у величезній країні Дніпропетровський радіозавод набув переважно завдяки новій моделі телевізора «Весна-304», який прийшов на зміну застарілій моделі «Весна-302», мав покращені технічні якості.
Довгий час саме ці телевізори вважалися найкращим продуктом української електроніки, а «Весна-М» взагалі побила всі рекорди з продажу – цих телевізорів було випущено понад десять тисяч штук. А у 1983-1984-му роках на «Весні» народжується нова модель телевізора – «Янтар», якій судилося стати останньою, через подальшу кризу та розвал виробництва пысля краху Союзу.
Тоді ж, на початку 80-х, Дніпропетровський радіозавод було перетворено на АТВТ «Концерн «Весна», а на початку 90-х – на ВАТ «Концерн «Весна». Вже близько десяти років телевізори тут не випускаються, любителі поезії не збираються на суботні зустрічі в клубі, актовий зал якому надавав радіозавод, а потім концерн на вулиці Половицькій, 68.
Той самий Дніпровський радіозавод виробляв і радіоприймачі «Спорт» та «Оріон», які неодноразово виставлялися на ВДНГ та отримували призи. Поступово приймачі припинили випускати, а телевізори зійшли з виробництва ще на зорі незалежності — їх витіснили закордонні конкуренти. А інший завод – ДМЗ із 1985 року випускав касетний магнітофон «Орель». Це була доволі престижна модель магнітофона-приставки, яка по якості запису звуку не поступалася відомим на той час Philips.
Сріблясті стаціонарні «касетники» були дуже популярні й буквально незамінні для дискотек та урочистостей у колишньому Союзі, бо при падінні з метрової висоти з ними нічого не траплялося. Майже так само надійно, як і вироби дніпровської «оборонки».
Ракетоподібний пилосос, родом із міста, яке кувало ядерний щит радянської країни – тому, звичайно, він не міг називатися інакше. Цікаво, що навіть останні моделі створювали стільки шуму, що сучасним домогосподаркам і справді здалося б, що це не пилосос, а справжня ракета.
Але що не кажіть, а «Ракету» цінували за надійність. У найславетніші роки Дніпропетровський агрегатний завод виробляв їх до 800 тисяч штук на рік! Що цікаво, у Дніпропетровську була своєрідна «пилососна» школа — ці побутові прилади в нашому місті як експеримент почали випускати ще в 1950-х роках, і називалися вони тоді «Дніпро». Наприкінці 1980-х почали випускати вже три моделі «Ракет», які мали між собою несуттєві відмінності.
У розпал непростих 1990-х обсяги виробництва «Ракети» скоротилися більш ніж у 10 разів — нашу продукцію «перемогла» імпортна. Але і сьогодні по деяких квартирах зберігаються старенькі пилососи, які і досі працюють, водночас розлякуючи домашніх котів.
Звісно, не обійтись в нашому огляді без ракетних потужностей Дніпра. Першими радянськими ракетами були фактично копії німецьких V-2. Ракетники Дніпропетровська розробили власну ракету Р-12, яка відрізнялася компонентами палива, системою управління та швидкістю приведення в стан бойової готовності.
Ця ракета Р-12 дала старт роботі свого конструкторського бюро у квітні 1954 року. Вона була заснована 65 років тому і спочатку називалася ОКБ-586. З 1966 носить назву КБ «Південне». Саме на базі ракет Р-12 було створено ракетні війська стратегічного призначення у грудні 1959 року. Центр бойового ракетобудування перемістився із підмосковних Підлипок до Дніпропетровська. Було, щоправда, ще одне наслідки такого успіху – Дніпропетровськ став закритим містом для іноземців на 30 років, що мало великий вплив на розвиток міста (і плюси, і мінуси).
Ракету Р-12 як наймасовішу стратегічну ракету виготовляли на 4-х ракетних заводах СРСР. Вона використовувалася понад 30 років. Згодом, у 1960-1970-ті роки, розвиваючи свій успіх, дніпропетровські ракетники створили кілька нових поколінь ракетних комплексів, що перевершили ракети Сергія Корольова, і ті, що створювалися «по той бік залізної завіси». Михайло Янгель висунув геніальну ідею – мінометний старт ракети із транспортно-пускового контейнера. Ця ідея була реалізована на Південмаші. На її основі створено шедеври – ракетні комплекси Р-36М2 (SS-18 «Сатана«) та РТ-23 (SS-24 «Скальпель»). Вони не мають аналогів у світі.
З 24 стратегічних ракетних комплексів, які свого часу перебували на озброєнні в СРСР, 16 – продукти дніпропетровських ракетобудівників. Пізніше в Дніпрі розробили проект переробки бойових ракет для запуску цивільних супутників, який теж добре послужив, але вже для мирних цілей.
