Це зараз в Україні нікого не здвивувати іноземними фахівцями на чолі наших футбольних клубів. А колись це було, як кажуть, у новинку. Більшість закордонних спеціалістів слабо представляли собі,де взагалі знаходяться такі міста, як Дніпро. І так сталося, що Бернд Штанге став першопрохідцем.
У «до-український» період кар’єри Штанге вже здобув певну відомість. Він керував клубом «Карл-Цайсс Йєна», а потім очолював збірну НДР (або Східної Німеччини, як її ще називали). На цьому посту, зокрема, він майже домігся права вийти на Чемпіонат Європи 1988 року, але у напруженій боротьбі поступився збірній СРСР на чолі з Лобановським.
Після об’єднання Німеччини для Штанге почались важкі часи. Тренерів з колишньої НДР звинувачили у співпраці з Штазі (місцева служба держбезпеки), застосуванні допінгу та інших не-спортивних речах. Тому спробувавши трохи попрацювати в Німеччині, і отримавши негативний досвід, Штанге був готовий до закордонних пропозицій.
Із пропозицією до Штанги звернувся його давній знайомий Михайло Ошемков. Колишній менеджер київського «Динамо», який допомагав будувати в Дніпропетровську конкурентоспроможний колектив його новим власникам, запросив німецького фахівця, який мерзнув у заштатній на той момент «Герті», спостерігати за ходом тренувального збору «Дніпра», який проходив під Нюрнбергом. Невдовзі Бернд навідався і в Україну – відвідав матч дніпропетровців із «Динамо». Ходили розмови, що Штанге порекомендував сам Лобановський.
Так воно чи ні, але у Києві тренер зустрівся з керівництвом клубу. Підкотили три новітні «мерседеси», з яких вийшли українські бізнесмени з численним почетом і значною охороною. Вони були скупі на слова, щедрі на гроші та неймовірно амбітні. До Дніпра Штанге привезли особистим літаком головного спонсора клубу (і відомого олігарха заразом) Ігоря Бакая.
«Та це суперклуб», — дивувався німець, оглядаючи володіння Дніпра. От тільки порядку б йому трохи… Хлопці виходять на тренування – хто в чому: той у синіх шортах та білій футболці, той у жовтих гетрах та чорній формі. Хтось у футболках колишніх команд. Це не була одна команда! Штанге встановив правило: на тренування приходити в одній формі, такими ж чистенькими та охайними, як на гру.
Тренер не міг зрозуміти, як у команді такого рівня немає нічого необхідного. Він наказав купити пральні машини, а раніше гравці прали самі або наймалися якісь жінки. Так само у «Дніпрі» з’явилась і перша газонокосарка.
Якось Штанге побачив, як жінки з відрами поливають поле, і сказав, що в Німеччині є системи автоматичного поливу, і він можу привезти їх. І одна з цих бабуся до нього звернулася: «Товаришу тренер, не везіть їх, будь ласка, інакше я втрачу роботу!». Штанге прислухався до жінки, і без роботи вона не лишилася.
Так само не влаштовували Штанге і ворота. Це були залізні «танки», наче зварені кустарно. Сам тренер, його помічник Величко, вся команда – всі тягали їх, доки Штанге не домовився про вигідну купівлю легких пластикових воріт різного розміру.
Гравці, які мали можливість попрацювати з німцем, згадують, що він приділяв увагу кожній, як здавалося радянській людині, дрібниці: за запізнення на кілька хвилин, за невипрасувану або неохайно заправлену форму штрафував і карав.
Благо, штрафи були жартівливими і були скоріше методом виховання, ніж диктатурою. Як розповідав півзахисник Андрій Полунін, німець штрафував всього на один долар, але робив це при кожному порушенні командного розпорядку: Штанге не був деспотом — штрафи робив не для того, щоб людину похльостати, а щоб у дружній атмосфері посміятися разом, повчити порушника по-дружньому . На зібрані за дисципліну гроші потім команді купувалися подарунки.
Ще однією неформальною рисою були зустрічі з гравцями та їх сім’ями. Кілька разів так збиралися – щоб футболісти були ближчими один до одного, могли показати свою роботу рідним. «Вмійте бути професіоналами», — вчив Бернд. З нашими футболістами траплявся культурний шок, коли вони дізнавалися від свого тренера, що на Заході гравець може дозволити собі келих пива чи вина, але якщо він з’явиться на збори хоча б із півкіло зайвої ваги, його оштрафують так, як у нас не штрафували тоді за п’яні витівки.
Штанге вмів вибивати у спонсора будь-які преференції. Наприклад, зумів довести, що команді вкрай необхідний тренувальний збір в Еміратах (за тодішніми мірками щось нечуване). А потім наполяг на поїздці до Південної Америки. Там «Дніпро», до речі, в одному з матчів виступало як збірна України — суперником була перша збірна Бразилії, і організатори вважали, що для популяризації зустрічі не завадить підвищити статус гостей.
Гру проти збірної «Дніпро» хоч і програв, але з мінімальним рахунком. Враховуючи те, проти кого довелось грати нашим футболістам, результат більш ніж достойний. Судіть самі. Голкіпер Діда зробив відмінну кар’єру в Мілані, здобув кубок європейських чемпіонів і перемогу на чемпіонаті світу, Зе Марія ще готувався перейти до Фламенго, потім – до Парми, де теж спробує щастя Амарал, який пізніше пішов до Бенфіки. Флавіо Консейсао та Савіо незабаром різними шляхами поїдуть до Іспанії, щоб пізніше перетнутися в «Реалі».
Наслідком цієї поїздки стала поява в Україні першого бразильського легіонера — Луїса Емерсона, який спокусився на казкові гроші «Інтергазу», спонсора тодішнього «Дніпра». Але в Дніпропетровську Емерсон засумував, не маючи компанії та звичного теплого клімату. Штанге зумів вирішити проблему, роздобувши десь ящик з відеокасетами португальською мовою. Після цього бразилець пожвавився і почав регулярно забивати, перетворившись на секретну зброю «Дніпра».
Також Штанге привіз у Дніпро і свого співвітчизника, півзахисника Андреаса Зассена. Втім, той не надто добре себе зарекомендував і запам’ятався хіба своїм пияцтвом та порушеннями режиму. За першої ж нагоди Штанге позбавився від нього.
Повноцінно попрацювати у «Дніпрі» німцю довелось лише один сезон. У наступному за рішенням керівництва він та ще 8 гравців «Дніпра» повинні були перейти до нового клубу, але внаслідок суперечок клуб згодом розформували. І тренер, і гравці залишились поза справами.
Покидаючи Україну, Штанге пообіцявгравцям, що не забуде і допоможе їм. І слова свого дотримав. За його рекомендаціями, згодом Віктор Скрипник попаде у німецький «Вердер», Сергій Ковалець — у нідерландський «Твенте», Андрій Полунін — у німецький «Нюрнберг», а Олександр Євтушок — в англійський «Ковентрі».
Також Штанге мав широкі зв’язки серед тренерів, агентів та консультантів по всьому світу. Тому залюбки радив «подивитись» на гравців з України спеціалістам іноземних клубів. Зокрема, він рекомендував Олега Лужного Арсену Венгеру.
Більше Штанге ніколи не працював в Україні. Зараз щиро співчуває як нашим футболістам, так і країні в цілому. Він чудово розуміє що таке війна, адже свого часу працював у Сирії та Іраку. Втім, герр Штанге вважає, що згодом все налагодитьсяі навіть не виключає можливості попрацювати з українським клубом при нагоді.
