Дніпро та область: історія міста Марганець

15:29  |  12.02.2024
Місто Марганець

Історія Марганця не така вже і довга: місто отримало свій статус лише 1938 року. Але свого часу воно було важливим пунктом промисловості всього СРСР, а згодом — і України. Сьогодні ми згадаємо, як з’явилося місто і як воно змінювалось протягом десятиліть.

Поява населеного пункту

На кінець XIX століття припадав період інтенсивного розвитку чорної металургії на теренах Південної України. Починаючи з 1886 року, активно проводилися видобуток та обробка марганцевих руд у Нікопольському басейні. Спочатку розпочав свою діяльність Городищенський рудник. У початку XX століття через басейн прокладено залізницю, яка з’єднувала Кривий Ріг з Донбасом і Олександрівськом. Це істотно прискорило розвиток промисловості в східній частині басейну. У 1904 році на території Городищенського рудника була споруджена залізнична станція Марганець. Крім того, навколо рудників почали з’являтися робітничі поселення.

До 1917 року на марганцевих шахтах зареєстровано невелику кількість кадрових робітників. Основна маса працюючих – це малоземельні селяни. Вони приходили на заробітки з Київської, Чернігівської, Курської, Орловської губерній. На навантаженні руди працювало чимало татар, які приїздили з Казанського краю. Влітку видобуток марганцю зменшувався. Багато сезонників вирушали додому. Починався період врожаю. Взимку всі поверталися на рудники. Тоді помітно відчувалася зайвина робочої сили.

Неймовірно тяжкою була жіноча доля. Дружина сімейного робітника волею-неволею доглядала не лише за членами своєї родини. Дбала про всю артіль: варила обіди, прала, латала спецодяг. Іноді й сама працювала на відбиванні породи з марганцевої руди. Обабіч земляних виселків споруджувались мобільні будинки, шинки та горілчані лавки. На одному лише Городищанському руднику було 15 пивних і два, так званих, ресторани.

Подальший розвиток Марганцю

В роки Першої світової неодноразово на шахтах розпочинались страйки. Вони були викликані низькою оплатою та жахливими умовами праці. Тому революційні події тут зустріли з великим ентузіазмом. Для станції Марганець, як і для всього Таврійського степу частою була зміна влади: то австро-угорські інтервенти з гетьманською вартою, то анархістські загони Марусі, батька Махна, то війська білої армії генерала Денікіна… Після визволення країни від австро-німецьких окупантів у 1919 році Раднарком України затвердив постанову: „Про націоналізацію рудної та марганцевої промисловостей”. Згідно документу, націоналізовано й цей рудник.

По завершенню Громадянської війни, розпочалася відбудова марганцевої промисловості. За період з 1930 по 1930 роки побудовано рудоуправління ім. Комінтерна (14 шахт) та рудоуправління ім. Максимова (7 шахт й одна збагачувальна фабрика). Закладено 2 шахти Мар’ївського рудоуправління. Видобуток руди з 1913 по 1930 роки зріс майже на 40%. Число робітників збільшилось до 2, 5 тисяч. Житловий фонд складав 8190 кв.м. Відкрили двері 5 початкових та одна середня школи. Навчальний процес відвідували 1576 дітей гірників. Побудовано й нові лікувальні установи: 2 амбулаторії, лікарню на 35 ліжок та один медпункт.

      Марганцеві рудники починали нове життя з новою владою – комуністичною. Уряд покладав великі надії на рудні скарби. Подальша доля родовища мала стратегічне значення для всього СССР. Наприкінці 20-х та на початку 30-х років минулого століття територія міста розбудовується. „Держбуд” закінчувався будинком нинішньої музичної школи з заходу; школою ім. Т. Шевченка зі сходу (УПК). За школою стояла парашутна вежа. Неподалік водонапірної башти, що за Палацом культури, був примітивний стадіон. Подібний існував  у районі вокзалу.

Далі, зі східного боку вулиці Радянської, пролягав суцільний степ. Де-не-де виднілися шахтні копри. Від них відгалужувались вузькоколійки. Ними котились по 2-3 маленьких вагонетки з рудою в напрямку ЦЕММ (нині рудоремонтний завод). Там діяла збагачувальна фабрика (мийка). Пізніше поряд з вузькоколійками робітники почали споруджувати собі власні помешкання. З’явилися і нові вулиці.

Отримання статусу міста

У лютому 1936 року на марганцевських рудниках було оформлено районний комітет партії, підпорядкований Нікопольському міському комітету. На той час система адміністративно-територіального устрою в СРСР базувалась на структурі осередків КПРС, тому виділення для рудників окремого райкому було першим кроком для утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

З розвитком промисловості краю зростали й селища: Городище, Максимівка, Миколаївка, Мар’ївка. У 1938 році у місцевості проживало 20, 8 тисяч чоловік. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 22 жовтня 1938 року населені пункти довкола рудників об’єднані у нове шахтарське місто Марганець. Саме йому судилося стати центром марганцевої промисловості України.

У 1941 році місто мало три лікарні, дитячу поліклініку, протитуберкульозний пункт, санепідемстанцію, пологовий будинок. Крім того, на підприємствах діяло 5 фельдшерських та 2 лікарняних (на руднику ім. Ворошилова та в с. Мар’ївка) пункти охорони здоров’я. Досягнуто чимало успіхів і в культурному будівництві. Працювало дві середні школи, школа ФЗН. При рудниках відкривалися клуби, виходило дві багатотиражні газети. Натхненну працю трудівників юного міста перервала жорстока війна.

Повоєнне десятиліття

Протягом окупації було підірвано рудопромивні фабрики, 19 шахт, 4 електростанції, 48 км під’їздних залізничних колій, 3 залізничні мости, залізничну станцію, 2 водонапірні башти. Зруйновано понад 23 тисячі кв. м житла, адміністративні споруди, лікарню, поліклініку, дитячі садки, кінотеатр, клуби, школи… Загальні збитки, завдані басейнові, становили понад 109, 6 млн. карбованців.

Підіймали місто, в основному, жінки та підлітки, а також загін німецьких військовополонених. У квітні 1944 року шахта №5 видала перші тонни руди. Її збагачували у нашвидкуруч збудованих фабриках. За 11 місяців після визволення міста у марганцевому басейні запрацювало 9 шахт й введено в дію дві тимчасові фабрики, відбудовано ЦЕММ, 9 електровозів, 700 рудних та шахтних вагонів.

У 1949 році відбудовано й здано в експлуатацію житловий будинок №49 по вулиці Радянській. Це був останній з числа тих зруйнованих під час війни. Крім цього, введено в дію ще низку нових об’єктів. В їх числі-шахти №17, 18, 19; приміщення шкіл №1, 6.

Якось непомітно виростає Південний квартал. Без передиху з’являються будинки на центральній площі. У 1953 році будівельники завершують найкрасивіше приміщення – Палац культури гірників, за ним вуглові п’ятиповерхівки, потім триповерхові будинки і, дивись, вже вся площа архітектурно довершена. Одночасно будується стадіон. А спочатку тут була яруга, західний бік проїжджої частини Радянської круто спадав униз. Там, де зараз знаходиться додаткове поле стадіону, міг сховатися триповерховий будинок. Коли будівельникам показали місцину й наказали: „Тут має бути стадіон”, — ті схопились за голову. Щоправда, до роботи поставилися серйозно. Більше року самоскиди возили сюди руду глину, чорнозем з усіх околиць міста. Дні і ночі надривно ревіли двигуни потужної техніки. Розбудова міста тривала…

Подальша доля міста

Небезпідставно у ці роки Марганець називають містом-садом. За період з 1954-1958 роки у ньому з’явилося 33 нові вулиці. На території висаджено понад 100 тисяч дерев та кущів. А з 1958 по 1967 роки – ще стільки ж. На вулицях марганчани саджали кращі породи дерев: каштани, горіхи, липи, сріблясті тополі.

У 1966 році, східний мікрорайон отримав парк на площі 20 га. Відзначилися у важливій справі жінки-трудівниці. Марганчанки виступили з ініціативою перетворити Марганець у місто зразкового порядку та чистоти. У 1987 році на вулицях Марганця, у парках та скверах посадили ще близько 5000 нових дерев, 2500 кущів троянд і 53 тисячі тюльпанів. Взагалі, за повоєнні роки на озеленення міста витратили більш ніж мільйон карбованців. Насадження перевищували 1000 га.

Починаючи з 1990-х років, ситуація почала стрімко погіршуватись. Промисловість почала стрімко занепадати, а разом з нею – і все місто. Тим не менш, Марганець продовжував жити і розвиватись, тільки тепер темпи розвитку значно понизились.

На жаль, сьогодні в місті стирчить багацько пеньків колись кучерявих дерев. Де-не-де місцева влада намагається прикрасити пустуючи квітники трояндами, але та поодинокість не поверне колишньої краси місту. Однак, зараз з’явилась ще більша загроза, ніж безгосподарність місцевих керівників та колапс промисловості.

З моменту захоплення Енергодару та прилеглих територій росіяни не припиняють обстріли іншого берега. Усі прибережні населені пункти вже пережили десятки артилерійських обстрілів, а з нещодавніх пір рашисти атакують місто і дронами-камікадзе. Про жоден позитивний прогрес говорити поки що не доводиться, принаймні – до припинення бойових дій.

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Популярное за неделю
Нові плани масштабного будівництва у Дніпрі

Хоч і продовжується кривава та масштабна війна, в Дніпрі не припиняють складати плани на подальший розвиток міста. Серед них як будівництво окремих об’єктів, так і більш масштабної забудови. Все це періодично розглядається на різноманітних архітектурних…

Оставьте комментарий

*

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: