Нажаль, в нашому місті вистачає покинутих руїн. Не виключення і територія навколо відомої лікарні імені Мечнікова. Тут вже більше десяти років стоїть покинутою будівля колишнього фармацевтичного підприємства, яке колись забезпечувало ліками чи не всі аптеки і лкарні міста.
«Дніпрофарм» не з’явився з нуля – його корені сягають далекого 1912 року, коли в Катеринославі заснували санітарно-бактеріологічний інститут. Тоді, напередодні Першої світової війни, це був передовий заклад, який спеціалізувався на виробництві сироваток і вакцин. У ті бурхливі роки інститут працював на повну: тут створювали вакцини проти холери, віспи, туберкульозу, дизентерії, тифу й навіть антирабічні препарати для боротьби зі сказом. Усе це було життєво необхідно в умовах воєнного часу, коли епідемії косили людей не гірше за гарматну шрапнель.
Після війни інститут очолили видатні вчені – епідеміолог Лев Громашевський і мікробіолог Лев Падлевський. Їхня робота заклала міцний фундамент для майбутнього підприємства. Під час Другої світової війни, коли Дніпропетровськ окупували німецькі війська, обладнання й персонал евакуювали до Ставрополя. Але вже в листопаді 1943 року, після визволення міста, інститут повернувся до роботи, адаптуючись до нових реалій.
Переломним моментом став 1965 рік, коли наукову частину інституту ліквідували, а на базі його виробничих потужностей створили Дніпропетровський завод бактеріологічних препаратів. Саме тоді заклад почав набувати вигляду фармацевтичного підприємства в сучасному розумінні. У 1960-70-х роках завод переживав справжній розквіт: асортимент розширювався, з’являлися нові препарати, які рятували життя тисячам людей, зокрема і в розташованій поряд лікарні імені Мечникова.
У радянські часи завод став справжнім фармацевтичним гігантом. У 60-х роках тут почали випускати дуже потрібні для того часу медикаменти: сечовину для ін’єкцій, маніт і кокарбоксилазу. Ці препарати стали проривом у медицині – сечовина допомагала в терапії, маніт рятував від підвищеного внутрішньочерепного тиску, а кокарбоксилаза підтримувала обмін речовин у важких хворих. Паралельно завод нарощував виробництво кров’яних препаратів – гаммаглобуліну, імуноглобуліну, протеїну й альбуміну, які були незамінними для імунного захисту й лікування інфекцій.
Не менш важливим напрямком стала діагностика. «Дніпрофарм» виробляв аглютинівні сироватки й діагностикуми, які допомагали лікарям виявляти інфекційні захворювання ще на ранніх стадіях. Усе це зробило завод ключовим гравцем у медичній сфері не лише Дніпропетровська, а й усієї України.
До 2000-х років підприємство, яке вже стало відкритим акціонерним товариством «Дніпрофарм», залишалося єдиним в Україні виробником низки унікальних препаратів.
Серед них – кокарбоксилаза гідрохлорид для серцево-судинних хвороб, маніт як діуретик, біоспорин і субалін для боротьби з кишковими інфекціями, тимоген для імунітету, церебрал для лікування паралічу та сукрим для недоношених дітей. Завод спеціалізувався на ін’єкційних розчинах і ліофілізованих формах, постачаючи їх в ампулах і пляшках до аптек і лікарень по всій країні. Це був час, коли майбутній «Дніпрофарм» не просто працював – він рятував життя.
Але золоті часи не тривали вічно. У 1990-х, після розпаду СРСР, економічна криза вдарила по підприємству. У 1994 році завод перетворили на акціонерне товариство, сподіваючись залучити інвесторів і вдихнути нове життя. Проте це не допомогло – фінансові проблеми лише наростали. У 2000-х ситуація стала критичною: обладнання застаріло, конкуренція з іноземними фармацевтичними компаніями посилилася, а держава не поспішала підтримувати колись стратегічний об’єкт.
Остаточний удар завдала пожежа, яка сталася наприкінці 2000-х (точна дата невідома, але згадки про неї є в місцевих переказах). Вогонь знищив верхні поверхи одного з корпусів, залишивши після себе лише обгорілі стіни й розбиті вікна. У лютому 2010 року «Дніпрофарм» офіційно визнали банкрутом. Виробництво зупинилося, працівники розійшлися, а величезна територія в центрі міста залишилася напризволяще.
Сьогодні «Дніпрофарм» – це не просто занедбана будівля, а місце, оповите містикою й чутками. Місцеві розповідають про привидів загиблих працівників, які нібито блукають коридорами після тієї фатальної пожежі. Хтось згадує, як охоронці з травматичними пістолетами відлякували цікавих сталкерів, які намагалися проникнути на територію. І справді, атмосфера тут гнітюча: напівзруйновані корпуси, зарослі бур’янами й плющем, розкидані ампули, пляшки з-під ліків і старі меблі, що гниють під дощем. Загалом, не дуже безпечне і приємне місце.
Територія заводу величезна – кілька корпусів, гаражі, підземне сховище медикаментів. Один із найцікавіших об’єктів – віварій, де колись проводили досліди на тваринах. Клітки, банки з дезінфекційними засобами й хімікатами досі стоять там, ніби час зупинився. Підземне сховище вражає найбільше: після кількох сходових маршів відкривається склад із залишками препаратів – «Пірацетам», «Новокаїн», «Маніт», «Амінокапронова кислота», «Тіаміну хлорид». Усе це лежить у пилюці, але виглядає так, ніби ще вчора тут кипіла робота.
Гаражі, де стоїть розібраний УАЗик і купи старих холодильників, уже мало що нагадують про минуле. Більшість будівель обвалилися – від них залишилися лише фасадні стіни, а перекриття лежать на землі, загороджені колючими кущами й сміттям. Удалині видніється будка охоронця з тьмяним світлом – чи то хтось справді стереже ці руїни, чи то просто ілюзія. Але питання, чому медикаменти не утилізували належним чином, висить у повітрі без відповіді.
Ще одна загадка «Дніпрофарму» – мережа підземних ходів, про яку говорять старожили. Хтось вважає, що це частина тунелів від Соборної площі, але більш імовірно, що йдеться про стару каналізаційну систему. Її існування виявили ще в 1982 році, коли місцева влада намагалася розібратися з підтопленнями в районі лікарні Мечникова. Тоді планували будувати гаражі, але вода, яка ніяк не відкачувалася, змусила відмовитися від ідеї. Місцевий житель розповів, що підземелля тягнуться від лікарні й досі доступні через люки. Ці тунелі додають «Дніпрофарму» ще більшої загадковості, хоча їхнє походження, швидше за все, цілком прозаїчне.
Сьогодні «Дніпрофарм» – це сумний символ занепаду колись великого підприємства. Будівля обгороджена сіткою-рабицею, але це не зупиняє ні сталкерів, ні час, який невпинно руйнує те, що ще залишилося. На деяких вікнах досі видно емблеми із чашею й змією – нагадування про славне минуле санітарно-бактеріологічного інституту. Але що буде з цією територією далі?
Місцеві активісти періодично підіймають питання про реставрацію чи хоча б безпечну утилізацію залишків медикаментів, які становлять загрозу для довкілля. Є ідеї перетворити «Дніпрофарм» на музей фармацевтики чи культурний центр, але поки що це лише мрії. У центрі мільйонного міста стоїть привид минулого – занедбаний, але сповнений історій. І доки він там, дніпряни згадуватимуть, як колись «Дніпрофарм» рятував життя, а тепер сам потребує порятунку.
