Дніпропетровщина та дворянський рід Леонових

10:07  |  10.11.2023
Рід Леонових в історії Дніпра

Лише незначна кількість дворянських родів залишила помітний слід у розвитку Придніпровського краю. Більшість родів привілейованого стану Російської імперії хоча й були задіяні в роботі різних державних, самоврядних та станових установ, не мали значного впливу на суспільний розвиток. Тож увага істориків до них є значно меншою. До подібних родів належить і рід Леонових.

Початок життя на наших землях та рідство з козаками

У засновника роду Льва Леонова був онук на ім’я Василь, у якого, якщо вірити Л. М. Савелову та С. В. Корягіну, було троє синів: Іван, Степан та Борис. Першим же представником катеринославської гілки Леонових є Микола Васильович, який у 1781 році володів маєтком біля с. Лозоватка та с. Новосілки у Павлоградському повіті Азовської губернії площею 1600 дес. придатної та 800 дес. не придатної для обробітку землі, мав чин поручика. Два його сини були чиновниками на тутешніх землях і суттєвих відомостей про них немає.

Середній син Григорій Миколайович Леонов обрав військову службу, дослужився до підпоручика і оселився в маєтку біля с. Лозове. Наприкінці 1850-х рр. він разом із сімейством увійшов до дворянського товариства Катеринославської губернії. Рішенням Катеринославського дворянського
депутатського зібрання від 13 липня1859 р. він з родиною був внесений до Другої частини родовідної книги дворянства Катеринославської губернії (Друга частина, 1886, арк. 162). За дружину він взяв представницю запорозького козацького роду Перехрист. Його тесть Панас Миколайович Перехрист нобілітувався в російському дворянстві. 30 липня 1800 р. в чині прапорщика отримав 5450 дес. землі біля с. Панасівка  та пустки Ракової Павлоградського повіту.

У шлюбі Григорія Миколайовича та Парасковії Панасівни народилося восьмеро дітей: Іван, Микола, Панас, Василь, Митрофан, Веніамін, Леоніда, Юлія. Майже всі діти Григорія Миколайовича, так само як діти його брата Івана Миколайовича, отримали пристойну освіту. Зокрема, Микола, Панас, Митрофан і Веніамін Григоровичі та Михайло Іванович у різний час закінчили Катеринославську класичну гімназію.

Участь у житті регіону

Леонови не стояли осторонь суспільно-політичних змін, які відбувалися в Російській імперії у 1860–1870-х рр. Активними земськими діячами були Іван, Микола, Панас і Василь Григоровичі та Михайло Іванович, які входили до складу Павлоградського повітового земства. Іван, Микола і Василь Григоровичі тривалий час були ще й гласними Катеринославського губернського земського зібрання.

Іван, Василь і Митрофан Григоровичі були членами Павлоградського повітового у селянських справах присутствія. Митрофан Григорович також служив земським начальником і мировим суддею в Павлоградському повіті.

Леонови володіли значними за обсягом маєтками в Павлоградському повіті, однак після селянської реформи 1861 р. їхні справи погіршилися. Маєтки неодноразово заставлялися, на них накопичувалися недоїмки. Наприклад, у 1882 р. Іван Григорович звертався до Павлоградської земської повітової управи щодо недоїмок по маєтку біля с. Миколаївка. Василь Григорович у 1899 р. взяв позику в Державному дворянському земельному банку під заклад маєтку. Інші представники роду також закладали свої маєтку в різних фінансових установах або мали недоїмки.

Незважаючи на певні фінансові складнощі, Леонови, як і більшість дворян губернії, займалися доброчинністю. Найактивнішими в цьому були Микола та Василь Григоровичі. У 1896 р. вони пожертвували гроші на Катеринославський дитячий притулок під час традиційної різдвяної вечері в Англійському клубі. Такі пожертви вони робити майже щорічно.

Вони також входили до церковнопарафіяльної опіки при Преображенському соборі в Катеринославі. Леонови не лише як члени опіки, але як парафіяни Преображенського собору регулярно жертвували якісь культові речі. У 1898 р. сім’я Василя Григоровича подарувала собору ікону Святителя Феодосія Чернігівського у срібній ризі та дерев’яний аналой ціною 150 карбованців.

Подальше життя

Наступне покоління Леонових не вирізнялися активною діяльністю в державних, міських чи земських установах. Лише деякі з них перебували на цивільній чи військовій службі на незначних посадах. Павло Іванович у 1909–1911 р. служив земським начальником 3-ї дільниці Бахмутського повіту.

Іван Іванович як домовласник у 1912 р. входив до числа виборців депутатів IV Державної Думи. Микола Васильович у 1884 р. закінчив Катеринославську класичну гімназію. Був військовим, служив у Петербурзі під началом тестя Д. В. Голіцина. У 1919 р. вбитий махновцями в Катеринославі та похований на Севастопольському цвинтарі.

Революційні події 1917 р. радикально змінили долю представників роду Леонових, власне, як і всіх інших дворянських родин. Сергій Митрофанович, як кадровий офіцер, взяв активну участь у білогвардійському русі, у 1919 р. служив під началом А. Денікіна. Після поразки перебрався до Франції, де певний час очолював «Русский дом».

Микола – старший син Миколи Васильовича – встиг закінчити Санкт-Петербурзький військовий ліцей напередодні революції 1917 р. З початком революційних подій він не зміг залишитися в Петербурзі, а також не мав можливості повернутися до Катеринослава. Щоб врятуватися, йому довелося виїхати у глибоку провінцію до Нижегородської губернії в с. Починкове (нині – у складі Калузької губернії РФ). Йому вдалося влаштуватися шкільним вчителем, а згодом він став завучем сільської школи. Тут він одружився, виховував дітей. З початком радянсько-німецької війни був мобілізований і загинув біля с. Мелятіно Смоленської області.

Середній син Володимир став математиком, працював у Ленінграді. Сліди молодшого сина після революції 1917 року губляться.

Підсумки

На прикладі роду Леонових ми простежили зміни, що відбулися зі всіма представниками дворянського стану.

Перший представник роду отримав землі й, відповідно, увійшов до складу дворянської громади Катеринославської губернії через одруження. Без відповідних зв’язків та ресурсів друге покоління роду шукало себе на цивільній та військовій службі. Це було традиційним для дрібно- та середньопомісного катеринославського дворянства.

Третє і четверте покоління змінило звичний спосіб життя через включення до різних установ, які виникли внаслідок селянської, земської та судової реформ. Мировий суд, земство та інститут земських начальників стали місцем прикладання сил та енергії багатьох катеринославських дворян. Тож Леонови не є тут винятком. П’яте покоління розділило долю всього дворянського стану губернії, який зник з історичної арени внаслідок подій 1917 року.

У ХХ столітті нащадків катеринославського дворянського роду Леонових розкидало по всьому колишньому СРСР, Європі та Америці. Дехто і надалі живе в місті Дніпрі, яке у ХІХ ст. стало для багатьох Леонових рідним. Хоча їхню роль в історії міста на Дніпрі та Придніпровського регіону не можна назвати визначальною, у ХІХ – на початку ХХ ст. вони були помітними постатями в повітових установах, дворянському та земському самоврядуванні.

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Популярное за неделю
Нові плани масштабного будівництва у Дніпрі

Хоч і продовжується кривава та масштабна війна, в Дніпрі не припиняють складати плани на подальший розвиток міста. Серед них як будівництво окремих об’єктів, так і більш масштабної забудови. Все це періодично розглядається на різноманітних архітектурних…

Оставьте комментарий

*

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: