Цей навчальний заклад було створено вже під час Другої світової війни. Тому з перших курсантів мало хто дожив до переможних салютів 1945-го. Але по завершеннівійни училище певний часвідігравало значущу роль у підготовці спеціалістів ППО.
У перші дні після початку радянсько-німецької війни, а саме 30 червня 1941 року, на базі Дніпропетровських артилерійських курсів удосконалення начальницького складу РСЧА сформовано Дніпропетровське артилерійське училище з підготовки спеціалістів дивізійної артилерії на кінній тязі. Першим начальником училища був призначений комбриг Петров Михайло Йосипович.
Вже 3 серпня 1941 року молоді курсанти, солдати – вчорашні школярі та студенти вузів Дніпропетровська, прийняли під керівництвом своїх командирів перше бойове хрещення. Понад двадцять днів особовий склад училища відбивав запеклі атаки противника, захищаючи місто, потім тривалий час вів стримуючі бої на різних ділянках фронту. «Це було суворе випробування стійкості та мужності курсантів та офіцерів училища, — писав пізніше у своїх мемуарах колишній командувач 6-ї армії Маршал Радянського Союзу Р. Я. Малиновський, — і вони з честю та гідністю пройшли його.
Ми вирішили більше не посилати в бій цю жменьку (з тритисячного загону залишилася невелика жменька курсантів у 150 чоловік: усі інші або впали смертю хоробрих, борючись до останнього патрона, до останньої краплі крові, або були поранені та евакуйовані в тил, інших втрат, інший втратили в цьому училищі ) і найближчим часом випустити їх офіцерами. Вони безумовно заслужили на це, бо пройшли незвичайний «повний курс» навчання, яке не дало б жодне училище».
6 жовтня 1941 року у селищі Борова відбувся випуск бойових командирів-артилеристів. На згадку про подвиги особового складу училища на березі Дніпра у м. Дніпропетровську споруджено величний меморіал. Ратні подвиги офіцерів і курсантів, всього училища, здійснені у кровопролитних боях серпня – вересня 1941 року були оцінені високо. За виявлені доблесть та героїзм орденами та медалями було нагороджено 88 осіб, 10 вихованців училища за роки війни були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 березня 1942 року за «стійкість та мужність, виявлені у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками», училище нагороджено орденом Червоного Прапора. Наприкінці серпня 1941 р. до училища надійшов наказ про передислокацію до м. Томськ.
Перший ешелон з тилами та частиною курсантів ДАУ прибув до м. Томська у вересні 1941 року. Дещо пізніше для продовження навчання сюди прибули ще 94 курсанти – учасники боїв за м. Дніпропетровськ. Через кілька днів після прибуття з числа курсантів-фронтовиків було сформовано зведений дивізіон для підготовки командирів взводів дивізійної артилерії на кінній тязі. Інші три дивізіони створювалися в основному з кандидатів, які прибули з Білоцерківського та Ачинського піхотних училищ.
Організація навчального процесу була пов’язана з великими труднощами, оскільки більшість досвідчених командирів, політпрацівників і викладачів залишилися на фронті, а новоприбулі не мали достатнього досвіду організації занять, необхідних навичок навчання та виховання особового складу за короткий термін. Крім того, матеріально-технічна база та навчальне озброєння майже були відсутні, бракувало обмундирування, взуття, приладів спостереження та управління вогнем, засобів зв’язку та автотранспорту. Проте гаряче бажання, наполегливість та ініціатива всього особового складу дозволили у найкоротший термін подолати всі ці труднощі.
14 жовтня 1941 року після лікування в госпіталі прибули і приступили до виконання своїх обов’язків начальник училища комбриг Петров М. О. та полковий комісар Чудаков А. І. З їх поверненням навчальний процес набув ще більш організованого характеру. З метою глибокого вивчення досвіду війни з командним та викладацьким складом училища практикувалися показові заняття з тактики, артилерійсько-стрілецької підготовки, вогневої служби.
Наприкінці лютого 1942 року відбувся перший випуск командирів-артилеристів. Це були здебільшого учасники боїв за місто Дніпропетровськ. Здебільшого офіцери цього випуску стали згодом Героями Радянського Союзу.
У липні 1943 року на посаду начальника училища було призначено генерал-майора артилерії Гусакова Олександра Олександровича. За 42 місяці дислокації в Томську училище провело 13 випусків та підготувало 4663 офіцери-артилеристи різних спеціальностей.
17 травня 1944 року училище отримало наказ про повернення до м. Дніпропетровська. Мешканці міста тепло зустрічали своїх улюбленців. На новому місці дислокації були потрібні великі зусилля для налагодження навчально-виховного процесу та побутових умов курсантів. Велику допомогу у створенні необхідних умов підготовки офіцерських кадрів надали місцеві органи влади.
Незабаром силами курсантів було збудовано артилерійський парк, підсобні приміщення, обладнано спортивні майданчики, розбито сквери. У цей час в училищі було близько 80% командирів та викладачів – учасники війни. Курсантські підрозділи комплектувалися переважно за рахунок солдатів і сержантів, які мали бойовий досвід. Так, серед курсантів, які навчалися у 1945 році, було 70% нагороджених орденами та медалями.
З 1 вересня 1949 року училище починає готувати офіцерів-зенітників, отримавши нову назву – Дніпропетровське Червонопрапорне зенітне артилерійське училище. Це було по суті друге його народження. Начальником училища призначається генерал-майор артилерії Кульчицький В. Д. Для проходження служби до училища прибуває велика група офіцерів-зенітників.
Замінювалася учбово-матеріальна база, обладнували нові класи. Бракувало навчальної техніки, підручників, посібників, але в короткі терміни, за 3 – 4 місяці, в училищі було створено нормальні умови для навчання. Значна частина курсантів перейшла на новий профіль навчання із скороченим терміном підготовки офіцерів-зенітників – спеціалістів з автоматичних зенітних гармат (АЗГ), станціях наведення гармат (СНГ), приборах керування артилерійським зенітним вогнем (ПКАЗВ), зенітних самохідних установках (ЗСУ). Торішнього серпня 1950 року відбувся перший випуск офіцерів-зенітників.
З надходженням на озброєння 100-мм зенітних гармат та 57-мм автоматичних зенітних гармат, ПКАЗВ-5, СНГ-9 збільшується кількість профілів підготовки офіцерського складу. У короткий термін було освоєно нову техніку, створено необхідну навчально-матеріальну базу.
В подальшому у зв’язку з бурхливим розвитком радіотехнічних засобів та надходженням їх на озброєння частин зенітної та наземної артилерії училищу було поставлено нове завдання – готувати командирів радіотехнічних взводів та начальників радіотехнічних станцій. Тому з 1 липня 1951 року воно було перейменовано на Дніпропетровське Червонопрапорне артилерійське радіотехнічне училище. Курсанти 1-го та 2-го курсів, які навчалися за профілем командирів зенітних самохідних установок, та частина викладачів вибули до Томського зенітного училища.
У 1953-1954 pp. до училища прибуло багато офіцерів із вищою освітою. Начальником училища призначається генерал-майор артилерії Сакін А. В. З розвитком засобів повітряного нападу в арміях країн НАТО почала зростати роль засобів протиповітряної оборони. Це викликало необхідність збільшення кількості та якості підготовки офіцерів-зенітників.
Тому в 1954 році училище почало готувати командирів взводів зенітної артилерії і стало називатися Дніпропетровським Червонопрапорним зенітним артилерійським училищем. В 1956 начальником училища був призначений полковник Т. В. Мельников, згодом генерал-лейтенант. Училище продовжувало роботу щодо підвищення якості підготовки офіцерів військ ППО.
Але дні перебування училища у місті Дніпропетровськ закінчувалися. За цей час училище провело 8 випусків та підготувало 2162 офіцери зенітної артилерії різних спеціальностей. Відповідно до Директиви Головного штабу Сухопутних військ від 23.05.57 р. № ЗШ/6/244204 училище переводиться в інше українське місто – Полтаву та перейменовується у Полтавське Червонопрапорне зенітне артилерійське училище. На цьому історія цього закладу у Дніпрі підійшла до кінця. Згодом, в нашому місті з’явиться зенітне ракетне училище, але у нього буде інший профіль підготовки.
