Цим терміном називають угрупування політиків, що на чолі з Леонідом Брежнєвим знаходилось на чолі країни. Багато з тогочасних керівників були вихідцями з тодішнього Дніпропетровська, в якому колись працював і сам Брежнєв. Дніпропетровському клану приписують «кумівництво», особливу прихильність до рідного міста та ще багато чого, але далеко не все тут правда.
Як і багатьох представників його покоління, стрімка кар’єра Брежнєва відбулася завдяки політичним репресіям 1937-1938 років. Партійна номенклатура як вищого, і середнього рівня значно порідшала, і знадобилося висунути з їхньої посади нові кадри.
Брежнєв, якому ледве перевалило за 30, спокійно працював директором металургійного технікуму в Дніпродзержинську, потім інженером на металургійному заводі і раптом опинився у лавах партійної номенклатури.
Костянтин Грушевой, з яким вони потоваришували ще в інституті, 1938 року був призначений першим секретарем Дніпродзержинського міськкому та взяв товариша до себе. Незабаром Грушевого перемістили вже до Дніпропетровського обкому, де він став другим секретарем, а Брежнєву допоміг стати завідувачем одного з відділів, а згодом третім секретарем. Перед війною Брежнєва призначили секретарем обкому з питань оборонної промисловості.
Війну Брежнєв пройшов політпрацівником, і після її закінчення він уже не випадав із номенклатурної обойми та стабільно рухався вгору. Спочатку керівництво Запорізьким обкомом, потім Дніпропетровським, керівництво молдавською Компартією і нарешті, вже за Хрущова, призначення у стратегічно важливий Казахстан, пов’язаний із двома найважливішими іміджевими проектами Хрущова: цілиною та космічною програмою. Поступово відносини Хрущова з партійною верхівкою, внаслідок його авторитарних та не ефективних методів керівництва — почали поступово псуватись. Було організовано змову, Хрущова усунено від влади, а як компромісну фігуру, першим секретарем партії призначили Брежнєва.
В одному тільки Політбюро налічувалося одразу троє старих приятелів Брежнєва та його земляків: Тихонов, Щербицький та Кириленко. Міністр внутрішніх справ Щолоков потоваришував із Брежнєвим ще у довоєнному Дніпропетровську. Керівник секретаріату Брежнєва Цуканов, віце-прем’єр Новіков, перший заступник голови КДБ Ціньов, керуючий справами ЦК Павлов та помічник Брежнєва Блатов також були дніпропетровцями. Старий приятель Грушевой очолював політичне управління московського військового округу — ключового для збереження контролю над армією.
Той самий Щолоков, який був одним з найближчих друзів Брежнєва, не був корінним дніпрянином. Знайомство з Брежнєвим сталося ще тоді, коли Брежнєв був партійним функціонером не надто високого рівня, і тому тут мала місце скоріше звичайна людська дружба між Щолоковим та Брежнєвим, коли один «потягнув» іншого догори.
Тіхонов, звичайно, зробив серйозну кар’єру за часів Брежнєва. Але і до приходу того до влади Тіхонов не був невідомим. Судіть самі: він разом з Хрущовим їздив до США, 1960 року став заступником голови Державної науково-економічної ради Ради міністрів СРСР. На XXII з’їзді партії у 1961 році був обраний кандидатом у члени ЦК КПРС. Тому і тут важко сказати, що своїми високими посадами Тіхонов зобов’язаний лише Брежнєву.
Щербицький теж дістався високих посад у владі не завдяки Брежнєву. 28 лютого 1961 року Володимира Щербицького було призначено головою Ради міністрів Української РСР. На цю ж посаду він згодом і повернеться, але вже при Брежнєві. А поки що він мав всю повноту влади в радянській Україні, хоч і не надовго. У 1963 Хрущов усуне його від посади, внаслідок протиріч та незгоди Щербицького з політикою вождя. Але він залишиться членом ЦК і зрештою проголосує за зняття Хрущова з посади.
До того ж, до ближнього колу Брежнєва входили та товариші по службі Брежнєва у Молдавії (Черненко та Цвігун), які працювали під його керівництвом у Кишиневі. Головою президії Верховної Ради став Микола Підгірний, який не мав до Дніпра жодного відношення. Хоча він також був вихідцем з УРСР (кілька років очолював КПУ).
Однією з найголовніших легенд про дніпропетровський клан та його роль у житті Дніпра є розповіді про метро. Мовляв, метро збудували за рахунок союзного бюджету, хоча зазвичай такі споруди будувалися за рахунок місцевого, або максимум — республіканського бюджету.
Подібне стверджувати можуть хіба ті, хто зовсім не знайомий з історією будівництва метрополітену у Дніпрі. Так, рішення було прийнято ще за Брежнєва, але завдяки впливу того самого Щербицького. Сам Брежнєв спочатку був проти будівництва метрополітену у Дніпрі. А першу лінію метро відкрили взагалі у 1995 році.
Тим більше, за часів незалежності представників Дніпра теж вистачало серед еліти країни — Леонід Кучма, Павло Лазаренко, Юлія Тимошенко, Віктор Пінчук та багато інших. Навіть нинішній президент теж з нашої області. Спіпадіння? Хто знає…
