Дніпровський «Спорт», який знали всі

17:15  |  30.12.2022
Спорт-2, Дніпро

Дніпро славиться своїми винахідниками та виробами місцевої промисловості. Колись для кожної людини мати свій портативний радіоприймач було мрією. Розробка дніпровських інженерів дала змогу це зробити. Сьогодні ми розкажемо про радіоприймачі «Спорт», які були знайомі усім, хто жив у часи СРСР.

Радіо в радянські роки

За радянських часів радіоприймачі грали виключну роль в житті суспільства. По радіо передавали важливі новини, так само там можна було слухати музику. Тому радіоприймач був у кожному домі та у кожній квартирі.

Післявоєнний період можна вважати найвищою фазою розвитку радіомовлення. Воно абсолютно домінує як засіб масової комунікації, не маючи собі рівних за доступністю та ступенем поширеності. Однак на сцену виходить грізний суперник — телебачення. Його поширення почалося ще в 1930-х роках, але було припинено війною. Розвиток телевізійного мовлення відбувається дуже швидко у всіх промислово розвинених країнах, відтягуючи значну частину аудиторії у радіо. Не став виключенням і СРСР.

Радянський аналог колонки від JBL

Але вже в середині 1950-х років радіомовлення знаходить ніби «друге дихання». Є ситуації, коли радіо слухати можна, а дивитися телевізор – ні. Початок масового виробництва транзисторних «переносних» та автомобільних приймачів дозволяє радіо адаптуватися до людини, і радіослухання поступово стає більш індивідуалізованим. Радіо винаходить інтерактивні форми взаємодії зі слухачем (що не дуже виходить у перші роки радянського телебачення). Це дзвінки до студії, питання у прямому ефірі та відповіді ведучих чи гостей. Радіо бореться за кожного, хто включається на хвилю станції, через організацію листування зі слухачами, дзвінки зі студії та багато іншого. Тому радіо залишається серед провідних засобів комунікації країни та суспільства. У середині 1950-х років критики напишуть, що, зазнавши поразки у вітальні, радіо здобуло перемогу на кухні.

Радіопрограми

Диференціація, що намітилася в 1960-і роки в радянському радіомовленні, набуває більш ясні обриси в наступному десятилітті. До 1975 року спостерігається спеціалізація радіоканалів всесоюзного рівня. Радіомовлення ведеться на п’яти каналах (п’яти «програмах» – у термінах тих років).

  • 1-а програма – головна, коренева з акцентом на інформацію та суспільно-політичне мовлення.
  • 2-а програма «Маяк» — цілодобова інформаційно-музична програма, де кожні півгодини передавалися сигнали точного часу, за якими слідує інформаційний випуск.
  • 3-я програма носила загальноосвітній, просвітницький характер, у її сітці багато літературно-драматичних програм та різного роду музики.
  • 4-та програма транслювала переважно «серйозну музику» — уривки з опер, симфонії, камерні твори. З 1974 року мовить також в ультракороткохвильовому діапазоні зі стереозвучанням.
  • 5-та програма була адресована радянським громадянам, які працюють за кордоном, та членам їх сімей, вона містить інформаційні, суспільно-політичні та мистецькі передачі.

Дніпровські радіоприймачі

По країні ширилася популярність портативних радіоприймачів. Їх виробляли кілька заводів на території СРСР. Звісно, найпрестижнішими вважались ризькі (наприклад, «Рига-103», але знайти їх у продажу і дозволити собі могли далеко не всі. Адже ціна була надто високою: 163 рубля та 78 копійок.

Саме тому було розпочаток випуск більш простих та технологічних пристроїв, які могли задовольнити гігантський попит. Однією з таких моделей і став дніпровський «Спорт». Він коштував набагато дешевше – близько 7о рублів,в залежності від типу. Найпогиреніший Спорт-2 коштував 73 рублі 40 копійок.

Першою моделлю був «Спорт» без індексу. Випускали його недовго, менше року. З’явився вперше у 1965 році, випускався Дніпропетровським радіозаводом (як і всі наступні приймачі серії).

Якщо десь побачите такий приймач, то знайте що їх цінують колекціонери, обсяг випуску був невеликим

Відмінністю приймачів «Спорт», починаючи з самої першої моделі, стала відсутність зовнішньої телескопічної антени. Вирішено було застосувати магнітну ферітову антену, яка знаходилась всередині корпуса приймача. На першій моделі можна було слухати лише довго- та середньохвильовий діапазон.

Саме з цієї причини було швидко розроблено та налагоджено випуск найпоширенішої моделі Спорт-2. Вона відрізнялась тим, що працювала в короткохвильовому діапазоні (до 25 метрів). Це одразу додало моделі популярності. Тут теж були певні зміни протягом налагодження випуску. Змінювався вигляд шкали, та вигляд корпусу, зокрема батарейного відсіку. Але поступово вигляд приймачів набув одноманітності.

Зовнішній вигляд експортного варіанту радіоприймача

Підлаштування радіоприймача виконувалось за допомогою повороту пристрою по осі. Задля прослуховування КВ-діапазону було додано ще одну антену. Це значно підвищило якість прийому та захист від різноманітних перешкод.

Ручок налаштування на частоту радіостанції було дві співвісні: більша за діаметром для грубої настройки, менша – для точної, при цьому вона оберталася на 360 градусів. Живлення приймача відбувалось за допомогою пальчикових батарей.

Ворожі голоси

У ті часи мешканці СРСР часто мали бажання послухати звучання західних радіостанцій, які спеціально вели передачі, спрямовані на населення країн Варшавського договору. Воно велося у короткохвильовому диапазоні, і активно глушилося за допомогою спеціальних пристроїв.

Тому процес прийому «ворожих» радіопередач був надзвичайно складним та цікавим з технічної точки зору. На «Спортах» завдяки магнітній антені це було зробити трішки простіше, бо можна було підлаштуватись під штучні перешкоди. Окремі ентузіасти навіть вставляли у гніздо антени додатковий дріт, щоб підвищити можливості прийому.

Подальші моделі

Окрім портативних радіоприймачів, завод випускав і радіоли під назвою «Мрія». На її основі був розроблений приймач Спорт-304. Це вже був класичний приймач з телескопічною антеною, що міг приймати передачі в усіх трьох диапазонах. Але це вже був не портативний, а переносний приймач.

Так, в СРСР теж була реклама

Пізніше був розроблений покращений варіант, Спорт-305. Ці приймачі високо цінувалися у своєму ціновому диапазоні, бо на відміну від альтернатив були набагато краще зібрані, і тому більш надійні. Іноді, порівнюючи ці вироби з закордонними аналогами за якістю звучання та прийому, можна було бути враженим перевазі не на користь умовного «Панасоніка».

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Оставьте комментарий

*

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: