Мало де можна знайти будинок, в якому колись розміщувався цілий інститут, хай і відносно невеликий. Також можемо посперечатись, але навряд чи абсолютна більшість мешканців будинку і самі знають, яка у нього неординарна історія.
Наше місто завжди вміло безслідно стирати своє минуле. Добре попрацював воно і над цим домоволодінням. З ранньої його історії можна встановити лише те, що воно засноване на початку 1830-х років. відповідно до плану міста, затвердженого у 1817 році. Наприкінці ХІХ століття домоволодіння отримало міську адресу №166 у 3-й поліцейській частині, а на початок 1912 року належало Катеринославському міщанину Іоні Нухімовичу Лимановському. Принаймні саме у Лимановського наприкінці червня 1912 року і купили будинок провізор Захарій Менахимович та його дружина Сося Рувимівна Айнберг.
Аптечна справа на початку ХХ століття було не менш прибутковим, ніж сьогодні, але й конкуренція була не менш твердою. У Айнбергів вистачило коштів для того, щоб купити будинок на розі Семінарської та Нагірної, але купили вони його аж ніяк не для тихого життя у престижному районі.
Загальна ідея була більш ніж приваблива – відкрити найгірнішу з усіх приватних аптек міста Катеринослава (в Катеринославі, на відміну від сучасного Дніпропетровська, аптеки досить щільно концентрувалися у центрі, а вище за Гоголівську вулицю їх не було). При цьому Айнберги вирішили не перебудовувати старий будинок під аптеку, а побудувати новий дохідний будинок.
У тому ж 1912 року відразу після покупки власники повністю зносять старе домоволодіння та розпочинають нове будівництво. Вже жовтні 1912 року якийсь Рувимский орендує в них приміщення під магазин на цокольному поверсі ще недобудованого будинку. У лютому 1913 року Айнбергам взагалі пощастило: вони уклали орендний договір з катеринославським Учительським інститутом терміном з 15 липня 1913 року по 1 липня 1916 року. Треба сказати, що пощастило й інституту.
Інститут було відкрито ще 10 жовтня 1910 року у будинку, наданому йому три роки Н.С. Папчинським. Вважалося, що до 1913 року місто і земство зможуть побудувати для інституту власну будівлю, що відповідає всім її потребам. Місто справді виділило інституту землю, а міський архітектор Б. Добротвірський навіть виконав проект будівлі, але на цьому справа й затихла. У будинку Папчинського інститут вже не містився, і будинок Айнбергів, що будується, прийшовся тут дуже до речі. Користуючись незавершеністю будівлі, директор, статський радник Микола Павлович Руновський, увів у контракт вимогу виконати планування будівлі відповідно до побажань педагогічної ради інституту.
На середину 1913 року всі приміщення нової будівлі, що оцінювалася в 62200 карбованців, були повністю зайняті. Найбільшим орендарем, природно, був Учительський інститут, який займав другий, третій та половину першого поверху. Крім того, інститут ще мав 2 кімнати у підвалі, 5 погребів, 3 відділення у сараї, 3 відділення у льодовику та право користування двором. Тут містилися навчальні класи, початкове училище (з 3-річного терміну навчання вчителів лише перший рік був повністю теоретичним, на 2 та 3 роках основні заняття були практичними, і власне початкове училище було для інституту обов’язковим), квартири директора та служителів.
За це інститут платив 5 400 карбованців на рік. Аптека З.М. Айнберга займала половину першого поверху зі зручним кутовим входом, лабораторія та склади аптеки містилися в 4 кімнатах цоколя, а її орендна вартість оцінювалася в 2400 карбованців . У цоколі ж (з боку Нагірної вулиці) містилися і три невеликі магазини: Рувимського (540 карбованців), Тартаковського (300 карбованців) та Тевелєва (300 карбованців).
У 1916 році через невирішеність проблем із власним будинком інститут продовжив договір з Айнбергами. Працював він тут ще й у квітні 1920 року, коли рішенням нової влади був об’єднаний із заснованим у 1917 р. Вищим педагогічним інститутом до Катеринославського інституту народної освіти (КІНО). У складі нового інституту були дошкільне відділення, відділення підготовки класних викладачів, соціально-історичне відділення, словесне відділення.
Влітку 1921 року КІНО об’єднали з інститутом теоретичних наук, одночасно перейменувавши його на Катеринославський вищий інститут народної освіти. При організації КВІНО йому ще належали приміщення колишнього вчительського інституту на Нагірній, 12, але вже у 1920-х роках їх відібрали, т.к. місто потребувало житло, а колишній будинок Айнберг все ж був прибутковим будинком, а не спеціально побудованим навчальним закладом. Подальша доля КВІНО, сучасного Дніпропетровського національного університету вже ніяк не пов’язана з цією будівлею.
На початку 1920-х років із будівлі зникли і магазинчики, які теж перетворилися на квартири. Найдовше протрималася аптека. Аптека №9 дніпропетровського аптекоуправління працювала тут принаймні до 1941 року. Після війни аптеку №9 перемістили на кут проспекту та вулиці Жуковського, а її приміщення на Нагірній перебудували у квартири. Будинок, що змінив адресу на вул. Клари Цеткін, 6а надовго став повністю житловим. Сьогодні це вулиця Володимира Моссаковського.
