Сьогодні в Україні важка ситуація, багато чоловіків пішли захищати країну, а замінити їх виявилось важко. Тому пригадаємо ті часи, коли подібне вже бувало — а саме Першу світову. Тоді представницям слабкої статі теж доводилося працювати на виробництві. Була маса проблем, передусім пов’язаних з умовами та низькою оплатою жіночої праці.
Як відомо, після вступу Росії у війну, розпочалася масова мобілізація, через що багато чоловіків, які працювали на промислових підприємствах, опинилися в армійських лавах. Лише в липні 1914 року із числа робітників Брянського заводу, загальна чисельність яких сягала 10 тисяч осіб, до лав російської армії було призвано 2,9 тисяч осіб. Зазначимо, їхні сім’ї позбулися своїх годувальників, через що жінки були вимушені шукати засоби до існування, влаштовуватися на роботу й перебирати на себе обов’язки глави сімейства.
Подібні побутові негаразди активізували соціальну мобільність жіноцтва. За деякими даними, уже на початок 1915 р. кількість жінок, задіяних на різних підприємствах Катеринослава, збільшилася приблизно на 1,5 тисяч осіб.
Подібна тенденція продовжувала зберігатися й надалі. На Криворізьких рудниках, приміром, у 1916 р. списки робітників, загальна чисельність яких сягала 8,4 тисяч осіб, вмістили прізвища 2 780 жінок. Принагідно зазначимо, це складає 24,86 % усього трудового колективу, чим спростовується припущення щодо дискримінації представниць слабкої статі під час прийому на робочі місця.
На цьому підприємстві використовувалася праця неповнолітніх (усього працювало 1,2 тисяч осіб), серед яких 250 були дівчатками-підлітками віком до 17 років. Їх частка серед такої категорії працівників сягала 20,83 %, що відповідає загальній картині співвідношення за статевою ознакою. У той же час, слід зазначити, що умови праці на подібних підприємствах залишалися дуже важкими, а це напряму позначалося на стані здоров’я дітей, позбавлених дитинства.
Через доволі значний приплив на підприємства представниць слабкої статі та дітей згодом відбулося корегування законодавчих норм. Порядком прийому на роботу жінок і підлітків передбачалося виконання певних правил. Так, майбутні здобувачі робочого місця були змушені виконати низку умов. Заміжні жінки обов’язково представляли письмовий дозвіл чоловіка, а незаміжні жінки або підлітки отримували такий від батьків або опікунів.
Для того, щоб працювати на підприємстві, необхідно було пройти лікарську комісію, яка надавала відповідний дозвіл. Правила використання робітників та службовців на заводах і підприємствах регламентували умови залучення на виробництво жінок і підлітків віком 15–17 років. Передбачалося, що такі категорії працівників могли виконувати свої обов’язки лише на тих роботах, де на їхнє «фізичне й морально-психічне здоров’я не відбувалося сильного впливу».
У березні 1917 р. вийшла нова Постанова Тимчасового уряду «Про обмеження нічної праці жінок і підлітків віком до 17 років», яка регламентувала використання праці жінок на всіх фабричнозаводських і гірничих підприємствах. Заборонялося, зокрема, залучати на виробництво з однією зміною жінок у період від 21.00 до 05.00 години. Якщо підприємство працювало у дві зміни, то цей заборонний часовий проміжок обмежувався періодом 22.00 – 04.00 годин.
До завершення воєнних дій міністру праці надавалося право використовувати нічну працю жінок на тих підприємствах, які забезпечували потреби фронту. У Катеринославі до таких належали гільзова фабрика та евакуйований до міста завод ризького акціонерного товариства «Стела», який спеціалізувався на виготовленні верстаків для фінішної обробки гвинтівок.
Розмір платні як правило залежав від рівня завантаження працівника, тривалості роботи на виробництві та видів виконуваної роботи. Так, рівень середньодобового заробітку на Дніпровському заводі у селищі Кам’янське в січні 1916 року для чоловіка складав 2,38 рублів. Жінка у той же час заробляла 1,08 рублі, а заробіток підлітків сягав 1,18 рублі. Наведені дані наочно демонструють доволі різку диференціацію рівня оплати праці, адже жінки отримували платню, розмір якої поступався заробіткам дітей.
Рівно через рік, у січні 1917 р. на тому ж підприємстві добова оплата праці для чоловіків сягала 4,08 рублі, для жінок – 1,87 рублів, а підліток міг отримати 1,84 рублі Це демонструє доволі значну відмінність рівнів заробітку між жінками й чоловіками.
Намагаючись усунути подібну дискримінацію та забезпечити собі хоч якісь соціальні гарантії, у квітні – травні 1917 року робітники заводу влаштували мітинг, серед 35 учасників якого було 18 жінок. Вони висували вимоги щодо збільшення розмірів заробітної плати та можливості створення
відповідних жіночих комітетів.
Під впливом революційних перетворень, які охопили країну, подібні соціальні вимоги поступово втілювалися у життя. Уже в середині 1917 року розмір добового заробітку робітників не мав диференціації за статевою та віковою ознакою і для усіх категорій (чоловіків, жінок, підлітків) становив уже 8,11 рублів. Регламентувалася також кількість робочих днів на місяць, яка обмежувалася 25 днями.
Поряд із тим на підприємствах залишалося ще чимало виробничих і соціальних проблем. Через застаріле та зношене устаткування, відсутність вентиляції, порушення правил техніки безпеки спостерігалося зростання кількості професійних захворювань. У цей час для робітників почав діяти певний соціальний пакет, що передбачав право безкоштовного користування закладами харчування. У разі потреби надавалася також і лікарська допомога. При деяких заводах почали діяти клуби, бібліотеки та училища для дітей робітників.
