Скільки існують гроші, стільки є і фальшивомонетники. Підробляли 150 років тому будь-які гроші, і монети, і паперові гроші. Про те, як це робили, і які покарання були передбачені за фальшування грошей у ті часи – ми сьогодні і поговоримо.
Широке ходіння у грошовому обігу дореволюційної Росії мала мідна монета, що ставала предметом підробки найчастіше у провінції серед фальшивомонетників — одинаків, які мали на меті задоволення дрібних побутових потреб. Оскільки маса дійсних мідних монет, викарбуваних до
середини XIX століття, майже завжди різнилася навіть усередині однієї партії, вкрай проблемним було виявлення підробок за ваговим параметром.
Таке зіставлення стало можливим завдяки впровадженню суворішого вагового контролю з другої половини ХІХ століття. Законодавчо, нормативне значення діаметра та товщини монети було встановлено лише в грудні 1885 року.
Особливо слід відзначити такий вид розмінної металевої монети як біллон — сплав срібла та міді з переважанням останньої (низькопробне срібло), номінальна вартість якого не перевищувала вартість металу, що міститься в монеті та витрат на карбування. Білонна монета виступала лише як засіб обігу та засіб платежу.
Карбування білона законодавчо обмежувалося 3 рублями на душу населення (за Монетним статутом 1899 р.), проте його реальна кількість була набагато нижчою за норму. Фальшивомонетники, які мали певні технічні навички, відливали підроблені білони з сплавів міді та сурми, використовуючи як модель справжні монети.
Наприклад, родичі селянина Івана Осіна, виклали застосований ним спосіб виготовлення фальшивих монет. За їхніми словами для карбування необхідні:
«дві дощечки з поглибленнями, в яких міститься розмочена крейда і згладжується склом, дощечки складаються разом із справжньою монетою всередині, потім крейда застигає, монета видаляється і утворена формочка заливається розплавленим білим металом».
З введенням в кінці XIX століття золотого монометалізму, срібні та мідні монети стали допоміжним платіжним засобом. Новим основним платіжним засобомстала золота монета, державна грошова одиниця — рубль став містити 17,424 частки чистого золота. Обмін грошей на золото було припинено з початком Першої світової війни у 1914 році.
Одним із найпоширеніших методів фальшивомонетників у цей період було обрізування — штучне зловмисне зменшення ваги монет у різний механічний спосіб. Найчастіше це було зрізання краю монети ножицями, але могло застосовуватися також опилювання та свердління з наступним заповненням утвореного отвору недорогоцінним металом.
З метою запобігання обпилюванню або обрізуванню монет з дорогоцінних металів, а також для утруднення лиття нових фальшивок застосовували гурчання — отримання спеціального оформлення бічної поверхні (гурта).
Крім способу, що передбачає лиття у форми, виготовлені за допомогою дійсних монет, фальшивомонетники могли карбувати фальшивки підробленими чи справжніми штемпелями.
Золоті монети, виготовлені цим методом, могли повністю відповідати аналогічним оригіналам, а сенс їх виготовлення полягав у менш ризикованому збуті нелегального золота, переплавленого у грошові знаки.
Малювання було найпростішим способом з погляду його технологічності, але може бути використано лише особами, які мають певні художні навички. 1907 року до пристава звернувся псаломщик місцевої церкви Семен Голубєв, заявивши, що його малолітній син Іван виготовляє шляхом малювання державні квитки та на підтвердження надав зразки п’яти, десяти та двадцяти п’яти — карбованцевої гідності. У ході слідства Іван пояснив, що «малював квитки, відкрито і не з корисливих цілей, та якщо з цікавості, вправлявся у малюванні й у оборот не пускав». Однак незабаром виявилося, що Іван намагався збути намальовані квитки серед односельців, але більшість із них помічала обман і повертала підроблені грошові знаки.
Іншим способом, що не вимагав наявності друкарського обладнання, був анастатичний, що являв собою дворазове копіювання, що передбачало розм’якшення фарби дійсної паперової купюри та отримання з неї відбитка на папері.
Особливо відзначимо типографічний спосіб, який набув поширення в 90-х роках XIX століття. На відміну від малювання та дворазового копіювання, цей спосіб виділявся своєю трудомісткістю та високою технологічністю. Фальшивомонетники застосовували кольорові копіювальні машини з двостороннім друком, що гарантувало гарну якість та можливість необмеженого виробництва квитків. Такий вид підробки міг виявити лише спеціаліст. Саме з цього моменту розпочалося масове виготовлення копій грошових купюр. За статистикою 90% виявлених та вилучених фальшивих купюр було виготовлено даним способом.
У процесі підробки асигнацій винними вважалися не лише ті, хто зміг відтворити повний цикл виробництва, а також ті, хто лише постачав спеціально захищений папір, нумератори, виготовляв кліше, штемпелі, шрифти, оволодіння навичками скопіювати підпис касира тощо.
Посібники та помічники виробників фальшивих монет, а також ті, хто займався їх збутом, виготовляв чи продавав сировину чи штемпелі, каралися позбавленням волі терміном від 4 до 6 років, а особи, які повідомили уряду про своїх компаньйонів, звільнялися від відповідальності.
В цілому ж, за підробку грошей давали строк до 10 років, це могло бути або тюремне ув’язнення, або каторга. Більше 10 років давали у тих випадках, коли майстер з підробки був якось дотичний до виробництва справжніх грошей. Обмежувалось покарання 12 роками каторги, а у якості бонуса злочинець отримував тілесні покарання та нанесення тавра.
Але все не дуже допомагало. Підробка грошей була доволі активною. Навіть введення так званого «орловського друку» не стало гарантією від підробок, хоча і суттєво скоротило їх число, звівши до мінімуму. Свого часу шуму наробив фальшивомонетник Пост. Підробки Поста не могли відрізнити від оригіналу експертизи всіх рівнів, їх видавав лише підпис колишнього керуючого банку. Пост зміг зрівнятися у майстерності з сотнею різних фахівців, які брали участь в емісії нового 500-рублевого квитка зразка 1912 р. Експерти, що вивчали підробки Поста, дійшли висновку, що він, сам того не підозрюючи, освоїв запатентовану секретну техніку «орлівського друку» печатки і навіть удосконалив її.
Пост на допитах зізнався, що одноосібно за короткий термін створив таємну фабрику фальшивок, де був винахідником верстата, художником та гравером, при цьому науково-судова експертиза оцінила створення такого виробництва у 500 рублів, коли техніка Експедиції заготівлі державних паперів (ЕЗДП) коштувала не менше 300 тисяч рублів. Геніальний винахідник як виробник був засуджений до 15 років каторги.
