Керуючи Катеринославською єпархією, цей священик використав службове становище, щоб провести масштабне дослідження, яке доводить козацькі витоки історії регіону та спростовує імперську брехню про так звану «Новоросію». Враховуючи те, у які часи це було зроблено – просвітницький подвиг Макаревського стає ще більш значущим.
Преосвященний Феодосій (Макаревський) – визначний український церковний діяч 19 століття, а також історик-краєзнавець. Точна дата його народження невідома. Відомий лише рік – 1822-й. Світське ім’я майбутнього єпископа було Олександр. На той час дітей називали згідно з «святками», відповідно – одна з гіпотетичних дат його народження – це 12 вересня, коли поминають святого Олександра Константинопольського та князя Олександра Новгородського.
Водночас відоме місце народження Олександра Макаревського. Його батько Григорій під час народження сина був дияконом у селі Бряхлів на півдні Стародубщини. В даний час це село (російська назва — Брахлов) входить до Брянської області РФ. Воно розташоване за 2,5 кілометри від кордону з Україною. Навпаки – з іншого боку кордону – села Семенівської громади Чернігівщини, які часто обстрілюються з території РФ. Не виключено, що загарбники розміщують свою артилерію, зокрема, на території історичного українського села – батьківщини двох видатних українських істориків – Феодосія Макаревського та головного редактора журналу «Київська старовина» Олександра Лашкевича.
Священицький рід Макаревських, за деякими даними, походив із селища Кобижчі на Чернігівщині. У юного Олександра, мабуть, не було іншого вибору, крім як продовжувати династію. Навчався спочатку у Чернігівській духовній семінарії, потім – у Київській духовній академії.
Ще з років у семінарії та академії, схоже, він мав потяг до історії. Це видно з того, що у Смоленську він став викладачем історії. До Смоленська Макаревського було направлено у 1850 році – після закінчення навчання в академії. Українець став професором Смоленської духовної семінарії.
У 1853 році був переведений до Вязьми, де став доглядачем повітового та парафіяльного духовних училищ. Тут майбутній єпископ одружився та народив двох дітей. Однак подружнє життя тривало недовго: в 1859 дружина Олександра Макаревського померла, після чого священик вирішив постригтися в ченці. У чернецтві обрав ім’я Феодосій – на честь Феодосія Печерського – ігумена першого київсько-російського монастиря. Це було порушенням тодішньої церковної традиції, згідно з якою чернече ім’я мало починатися на ту ж літеру, що й мирське.
Ще під час перебування у Вязьмі Макаревський увійшов до губернського статистичного комітету. Той досліджував економічне становище та демографію регіону. Таке призначення було визнання високої освіченості українця. У 1863 році Феодосій Макаревський став ректором Воронезької духовної семінарії. На той час він уже мав сан архімандрита.
Проте найпродуктивніший період у житті священика розпочався 1871 року – після його повернення в Україну. У тому році Макаревського було призначено єпископом Катеринославським та Таганрозьким. Його кафедрою став Спасо-Преображенський собор Катеринослава (сучасне Дніпро, храм нині належить Московському Патріархату).
У єпископському служінні Преосвященний Феодосій розгорнув активну діяльність. Зокрема реалізував свій інтерес до дослідження минулого.
Він видав розпорядження підлеглим священикам єпархії, щоб вони збирали відомості з історії парафій, історії населених пунктів, в яких вони служили. Вони посилали ці матеріали до консисторії. Він використовував ці матеріали, брав архівні документи, що були в архіві консисторії. З цього компонував історичний нарис про ту чи іншу парафію. Таким чином писав історію того чи іншого населеного пункту, у центрі якого була історія місцевого приходу. Усі ці зведення публікувались у «Єпархіальних відомостях».
Саме Катеринославські єпархіальні відомості, які Феодосій почав видавати у 1872 році, почали вміщати його історичні краєзнавчі розвідки, які публікувалися без вказівки автора. За десять років на сторінках видання були опубліковані матеріали про практичні місцевості та поселення Катеринославської губернії. 1882 року Макаревський зібрав усі свої напрацювання в одну книгу – «Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії».
Макаревський зафіксував великий масив усної історії – місцевих легенд та переказів, зокрема – про перших поселенців, засновників того чи іншого села чи містечка. Ці перекази стали наріжним каменем всім майбутніх дослідників, які відштовхувалися праці Владики Феодосія. Вони відіграли й важливу роль у формуванні самосвідомості жителів півдня України.
Адже саме Макаревський зберіг для історії той факт, що більшість населених пунктів краю було започатковано українськими козаками. Багато сучасних великих міст – Дніпро, Запоріжжя тощо – розташовані на місці запорізьких зимівників чи козацьких слобід. Історія української колонізації Дикого поля у 18 столітті майже не відображена у документах. Її Макаревський відновив із усних переказів старожилів, які збирали його підлеглі священики. Ця історія руйнує міф про Новоросію, про те, що південь України начебто першими колонізували російські імператриці та імператори.
Макаревський – творець великого краєзнавчого міфу півдня України. Для багатьох жителів півдня України ті розповіді, які він зібрав – вони стали беззастережними історичними фактами. Хоча якщо розібратися зараз з історичної точки зору, з більш глибоким знанням документальних джерел, то багато з них можна поставити під сумнів. Однак для багатьох сіл та містечок він створив місцевий міф та місцевий наратив. На його ґрунті пізніше будувалася місцева історія.
Книга Феодосія Макаревського зокрема вплинула на видатного історика українського козацтва Дмитра Яворницького, який посилався на єпископа як на беззаперечного авторитета.
Владика також зберігав для історії церковні реліквії: стародавні стародруки, богослужбові книги, церковне начиння, орачі, стихарі. Все це передавав до Церковно-археологічного музею у Києві, бо в Катеринославі того часу свого музею не було. Нині більшу частину колекції Макаревського успадкував Києво-Печерський заповідник.
Окрім дослідницької діяльності Феодосій був і добрим церковним організатором. За 14 років свого правління він провів низку реформ: започаткував вибори благодійних у своїй єпархії, окружні збори священиків, започаткував духовні училища в Катеринославі, Бахмуті, Маріуполі. Крім того, створив училищний комітет напередодні своєї смерті. Завдяки комітету було засновано мережу церковно-парафіяльних шкіл у єпархії – понад 108.
Преосвященний Феодосій пішов із життя 5 лютого 1885 року. Похований у Дніпрі біля Спасо-Преображенського собору.
